§9.4. Організаційна структура Європейського Союзу

Реалізація завдань і цілей Європейського Союзу, поши­рення його цінностей покладається на систему інститутів ЄС. Діяльність інститутів спрямована на служіння інтере­сам Союзу, його громадян, держав-членів та гарантування узгодженості, ефективності та послідовності політики і дій Союзу.

Основними рисами, які характеризують інсти- туційний механізм ЄС є:

1. Поєднання інститутів двох типів - міждержавних і наднаціональних. Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Чле­ни органів іншого типу також призначаються кожною дер­жавою, проте діють як незалежні особи, що не зв’язані жод­ними інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Сою­зу в цілому.

2. Гнучкий розподіл компетенції між органами ЄС та національними урядами.

3. Побудова системи інституцій не за принципом поділу влади, а за принципом збалансованого розподілу функцій на законодавчу, виконавчу та судову.

Система управління ЄС є складною внутрішньою орга­нізаційною структурою, складовою якої є інститути, органи та установи. Як правило, вони є колективними органами, що створюються державами-членами добровільно для вирі­шення конкретного завдання (завдань) шляхом делегуван­ня їм частини свого державного суверенітету. Між органом і державою виникають правовідносини, через які орган на­діляється якостями суб’єкта міжнародного права. В основі їх діяльності знаходяться договірні норми, в яких форму­люються цілі органу, принципи та повноваження, викона­вчі і законодавчі інститути.

Інститути ЄС - це керівні органи, які здійснюють найбільш важливі та широкі повноваження ЄС. Вони є від­носно відокремленим, але водночас складовим підрозділом апарату ЄС, що бере участь у здійсненні (реалізації) його повноважень, функцій, діє від імені і за дорученням ЄС, має визначену компетенцію і структуру, а також наділе­ний установчими договорами владними повноваженнями.

У процесі європейської економічної інтеграції сформува­лися сім основних інституцій, які мають статус органу і відображені в установчих документах ЄС: Європейський парламент, Європейська рада, Рада Європейського Союзу, Комісія Європейського Союзу, Суд Європейського Союзу, Рахункова палата та Європейський центральний банк.

- Європейський парламент. Разом із Радою ЄС Пар­ламент складає двопалатну законодавчу гілку влади ЄС. До його складу входять сімсот п’ятдесят громадян Союзу та Голова, які обираються строком на п’ять років, на засадах прямого загального виборчого права шляхом вільного та­ємного голосування. Представництво громадян є дегресив- но-пропорційним з мінімальним порогом з шести представ­ників від держави-члена. Жодна держава-член не може отримати більше ніж дев’яносто шість місць. Члени Євро­пейського парламенту обираються у кожній державі-члені за пропорційною системою.

До функцій Європейського парламенту відносяться: за­конодавча (парламент поділяє законодавчі функції з Радою ЄС, спільно ухвалюючи регламенти, директиви або рішен­ня за пропозицією Комісії ЄС, що наділена правом законо­давчої ініціативи); бюджетна (разом із Радою ЄС формують бюджетну комісію, завданням якої є формування бюджету ЄС); контрольна (здійснює контроль над діяльністю Комісії ЄС і Ради ЄС).

Парламент розробляє пропозиції щодо встановлення по­ложень, необхідних для обрання його членів шляхом пря­мих загальних виборів згідно з уніфікованою процедурою в усіх державах-членах або згідно з принципами, спільни­ми для всіх держав-членів; спільно з Радою ЄС встановлює правила щодо діяльності політичних партій на європей­ському рівні; обирає Європейського омбудсмена; заслуховує звіт Комісії ЄС про її роботу; заслуховує Європейську раду та Раду ЄС згідно з умовами, встановленими Регламента­ми; проводить обговорення річного загального звіту, що по­дається йому Комісією ЄС тощо.

Місце розташування Європейського парламенту: м. Страсбург (Франція), м. Брюссель (Бельгія), м. Люксем­бург (Бельгія).

- Європейська рада (вищий політичний орган). До її складу входять глави держав або урядів держав-членів, Го­лова Європейської ради та Голова Комісії ЄС. У її роботі та­кож бере участь Верховний представник Союзу з питань за­кордонних справ і політики безпеки. Голова Європейської ради очолює Раду та керує її роботою, а також забезпечує на своєму рівні зовнішнє представництво Союзу з питань спільної зовнішньої та безпекової політики.

Європейська рада визначає основні стратегічні напрям­ки розвитку ЄС, за згодою Голови Комісії кваліфікованою більшістю призначає Верховного представника Союзу з пи­тань закордонних справ і політики безпеки.

Європейська рада збирається двічі на рік, її скликає Го­лова. Рішення Європейської ради мають характер політич­ної директиви та обов’язкові до виконання.

Місце розташування Європейської Ради: м. Брюссель (Бельгія).

- Рада Європейського Союзу. Разом з Європейським парламентом Рада ЄС є одним із двох законодавчих орга­нів ЄС. Рада ЄС є ключовим органом, відповідальним за прийняття рішень і координацію в галузі економічної полі­тики ЄС. Вона відіграє центральну роль у визначенні зов­нішньої політики ЄС і політики безпеки.

До її складу входить один представник від кожної дер- жави-члена на рівні міністрів, що може брати зобов’язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представ­ляє. Представництво залежить від рівня обговорюваного кола питань.

Рада ЄС засідає за скликанням Голови за його власною ініціативою або на запит Ради одного з членів Ради або членів Комісії Європейського Союзу.

Рада ЄС відіграє ключову роль у тих галузях європей­ської інтеграції, де прийняття рішень відбувається на мі­журядовому рівні. Найбільш компетентною вона є в сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а також співпраці з внутрішніх питань.

Місце розташування Ради ЄС: м. Брюссель (Бельгія).

- Комісія Європейського Союзу (орган виконавчої вла­ди).

Комісія формується кожні п’ять років. Члени Комісії обираються на підставі їхньої загальної компетенції та від­даності європейській справі з осіб, чия незалежність є поза сумнівом. Вони обираються з числа громадян держав-чле- нів на основі системи суто рівномірної ротації між держава­ми-членами, що відображує демографічний та географіч­ний масштаб усіх держав-членів ЄС. Голову Комісії обирає Європейський парламент.

Комісія ЄС виконує такі функції: координаційна (на­правляє роботу органів виконавчої влади усіх держав-чле- нів ЄС), виконавча (забезпечує виконання бюджету ЄС, здійснює спільно з Рахунковою палатою нагляд за належ­ним використанням фондів ЄС тощо), управлінська (ініці­ює щорічне та багаторічне планування діяльності Союзу з метою досягнення міжінституційних домовленостей), ко­ординаційна (полягає в координації роботи органів вико­навчої влади всіх держав-членів ЄС), законодавча (вносить законопроекти на розгляд Європейського парламенту).

Комісія ЄС у своїй діяльності забезпечує виконання До­говорів та заходів, які ухвалюються установами, здійснює керівництво програмами, щорічно оприлюднює загальний звіт про діяльність Союзу.

Місце розташування Комісії ЄС: м. Брюссель (Бельгія).

- Суд Європейського Союзу. Суд ЄС є інститутом судової влади ЄС, який включає всю судову систему ЄС у сукупнос­ті і має:

1. Вищу ланку судової влади - Суд ЄС, який наділений компетенцією щодо: прийняття рішень у справах за позова­ми, які подають держава-член, установа, фізична особа або юридична особа; на звернення судів або трибуналів дер­жав-членів виносить попередні рішення щодо тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених устано­вами; прийняття рішень в інших справах, як передбачено Договорами.

Суд ЄС покликаний забезпечити однакове розуміння й застосування права ЄС.

До складу Суду ЄС входять судді (по одному від кожної держави) та Генеральні адвокати, роль яких полягає в тому, щоб публічно, безсторонньо і незалежно надавати мотиво­вані висновки у справах, які відповідно до Статуту Суду ЄС вимагають їхньої участі. Судді та Генеральні адвока­ти Суду добираються з числа осіб, чия незалежність є поза сумнівом і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в їхніх державах, або які є юристами визнаної компетентності; вони призна­чаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років.

Значення Суду не обмежується лише прийняттям пра- возастосовних актів. Значна його заслуга полягає у форму­люванні принципів і концепції побудови правової системи ЄС, які не знайшли свого закріплення в установчих актах.

2. Суд загальної юрисдикції, який наділений компетен­цією щодо: розгляду у першій інстанції позовів та ведення провадження у справах, за винятком тих, які Статутом за­кріплено за Судом; розгляду касаційних позовів та здійс­нення провадження, ініційовані фізичними особами, кам­паніями і в деяких випадках державами; розгляду і вине­сення рішення у питаннях, направлених для отримання попереднього рішення в певних сферах, визначених Стату­том. На практиці це означає, що він переважно має справу з порушенням законодавства про конкуренцію, державної допомоги, торгівлі, сільського господарства, торговельних марок.

Члени Суду загальної юрисдикції добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом, та які володіють кваліфікаці­єю, необхідною для призначення на найвищі судові посади. Вони призначаються за спільною згодою урядів держав-чле­нів строком на шість років.

3. Спеціалізовані суди, до компетенції яких віднесено окремі категорії правових спорів (службові, у сфері інтелек­туальної власності тощо). Ця ланка уповноважена розгля­дати справи в межах своєї юрисдикції у першій інстанції.

Регламент, яким створено спеціалізований суд, встанов­лює правила організації суду та обсяги юрисдикції, надані йому. Рішення, винесені спеціалізованими судами, можуть бути предметом права оскарження лише з питань права або, якщо це передбачено в регламенті, що створює спеці­алізований суд, права оскарження по суті в Суді загальної юрисдикції.

Члени спеціалізованих судів добираються з осіб, чия не­залежність є поза сумнівом, і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на судові посади.

Місце розташування Суду ЄС: м. Люксембург (Бельгія).

- Рахункова палата. Цей орган створений для ауди­торської перевірки бюджету ЄС та його установ. До складу палати входять представники держав-членів ЄС (по одно­му громадянину від кожної держави-члена з числа осіб, що належать або належали у своїх відповідних державах до органів зовнішнього аудиту або мають спеціальну кваліфі­кацію для таких осіб), які є цілком незалежними у вико­нанні своїх обов’язків у загальних інтересах Союзу.

До повноважень Рахункової палати відносяться: перевір­ка звітності про всі надходження та видатки Союзу та всіх органів, служб та агенцій, заснованих Союзом, тією мірою, якою відповідний установчий документ не виключає таку перевірку; надання Європейському парламенту та Раді ЄС висновку про достовірність звітності та правомірність і пра­вильність всіх транзакцій, що є основою звітності; контроль за якістю управління фінансами; складання річних звітів після завершення кожного фінансового року; надання до­помоги Європейському парламенту та Раді ЄС у виконанні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету.

Місце розташування Рахункової палати: м. Люксембург (Бельгія).

- Європейський центральний банк. Разом із національ­ними банками держав-членів Європейський центральний банк створюють Європейську систему центральних банків.

Відповідно до визначеної мети основними завданнями Європейського центрального банку є: формування і реаліза­ція грошово-кредитної політики в зоні євро; проведення опе­рацій з іноземною валютою; управління офіційними інозем­ними резервами країн зони євро (управління портфелем); забезпечення безперебійної роботи платіжних систем.

Найвищим органом Європейського центрального банку є Керівна рада, до якої входять члени Правління даного банку та керівники центральних банків держав-членів, на­ціональною валютою яких є євро. Правління Європейсько­го центрального банку очолює Президент (Голова), якому підпорядковується Віце-президент та чотири заступники.

Європейський центральний банк направляє річний звіт про свою діяльність та про монетарну політику як попе­реднього, так і поточного року до Європейського парламен­ту, Європейської Ради, Ради ЄС і Комісії ЄС.

Місце розташування Європейського центрального бан­ку: м. Франкфурт (Німеччина).

Окрім основних інституцій до системи управління ЄС відносяться органи і установи, які допомагають досягнен­ню цілей Союзу. З-поміж них можна вирізнити: дорадчі - Європейський соціально-економічний комітет (висловлює позицію громадянського суспільства, працедавців, праців­ників з соціальних і економічних питань), Комітет регіонів (репрезентує регіональні та місцеві органи влади); фінан­сові - Європейський інвестиційний банк (фінансує інвести­ційні проекти у сфері економічного розвитку ЄС і за його межами); міжінституційні - Європейська служба з пи­тань зовнішньої діяльності, Статистична служба ЄС, Єв­ропейська школа управління, Європейське бюро з підбору персоналу тощо, Європол та інші.

Офіційними мовами Європейського Союзу є мови всіх держав-членів.