§9.1. Європейська інтеграція, передумови створення єдиної Європи

Ідея створення єдиної Європи існувала в думках бага­тьох європейських політиків в різні часи, однак лише у дру­гій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення.

Процес інтеграції став одним із найбільш динамічних напрямів діяльності європейських держав, про що свідчать зміни, які відбуваються в її змісті під впливом трансфор­мації цілей і завдань, форм, методів, способів, засобів і ре­зультатів реалізації процесу міждержавного об’єднання.

Термін «інтеграція» походить від латинського «integer» і означає: а) стан пов’язаності окремих диференційованих частин в ціле; б) процес відновлення цілісності, взаємного зближення і утворення взаємозв’язків, який призводить до такого стану. Такий підхід до визначення даної категорії дозволяє тлумачити її зміст у широкому діапазоні. Крім того, аналіз літератури з проблем інтеграції дозволяє дій­ти висновку, що «інтеграція» належить до понять, яким властиво з часом змінювати зміст.

У сучасних умовах розвитку міждержавних відносин під європейською інтеграцією слід розуміти процес по­літичної, юридичної, економічної, соціальної та культурної інтеграції європейських держав в єдине ціле.

Європейська інтеграція є складним та суперечливим соціально-економічним процесом налагодження тісного співробітництва європейських держав. Вона є одним із про­явів провідної тенденції сучасного історичного розвитку - намагання посилення всебічної взаємозалежності держав, передусім в економічній сфері, та подальшого зближення цивілізаційно споріднених національних спільнот.

Фактори, що лежать в основі європейської інтеграції почали складатися задовго до заснування Європейського Союзу, ще в Середньовіччі. Разом узяті, вони утворюють комплекс історичних передумов, які підготували і зумови­ли появу на світ Європейського Союзу і успішність здійсню­ваних ним перетворень.

Вирішальну роль зіграли зміни в економічному базисі, що не применшує значення інших передумов: політичних, культурних і ідеологічних.

Передумови європейської інтеграції (створення єдиної Європи):

- Економічні. Економічні передумови утворення Євро­пейського Союзу полягають в процесі інтернаціоналізації господарських зв’язків, у результаті яких відбувається фор­мування міжнародного ринку і його головних складових, транснаціональних корпорацій і банків, міжнародної коо­перації та поділу праці, закордонних інвестицій капіталу і валютних операцій; міграції робочої сили тощо.

Вихід господарських зв’язків за межі державних кордо­нів поставив питання про формування ще більшої політич­ної організації народів Європи. Нею і стали Європейські співтовариства, першим великим починанням яких послу­жило створення саме загального ринку (за допомогою ска­сування всіх національних бар’єрів на рух товарів, робочої сили, інших факторів і результатів виробництва).

Національні держави в рамках Європейського Союзу не ліквідуються, але поступово добровільно обмежують свій суверенітет на користь цього наддержавного формування. При цьому інтеграція в економіці поступово втягує в цей процес і інші сфери суспільного життя: політичну, інфор­маційну, соціальну, культурну тощо, які з часом також пе­реходять до сфери відання ЄС.

- Політичні. Політичні передумови інтеграційного про­цесу сформувалися ще в Середньовіччі. Залежно від терито­ріальної сфери дії їх можна поділити на дві групи: внутріш­ні і зовнішні, хоча терміни в даному випадку є умовними.

Внутрішні політичні передумови характеризують особ­ливості взаємин європейських країн одна з одною, зовніш­ні - визначають положення Європи, перш за все, західної її частини, до інших (неєвропейських) країн і регіонів пла­нети.

Співіснування на вузькій ділянці безлічі країн створює сприятливе підґрунтя для територіальних конфліктів між ними, в тому числі військових, які впродовж попередніх століть (особливо, в XX ст.) забрали життя мільйонів євро­пейців, не кажучи вже про завдані збитки економіці, куль­турі, добробуту і психічному здоров’ю населення.

Мирні договори, пакти про ненапад або про «вічний мир», які складалися між окремими країнами, неоднора­зово порушувалися, і немає ніякої гарантії, що вони будуть дотримуватися в майбутньому.

Потреба у припиненні конфліктів між державами не єдиний фактор політичного порядку, який підштовхує на­роди Європи до об’єднання і створення спільних органів управління. Протягом усієї європейської історії значну роль відіграли також зовнішні фактори, зокрема, об’єднання пе­ред можливим агресором, спільним зовнішнім ворогом.

Уперше подібну думку найбільш чітко висловив вели­кий німецький філософ XVIII ст. І. Кант, який писав не лише про європейську, а й про всесвітню федерацію, як спо­сіб встановлення «загального миру».

Уже в XX ст. дана ідея отримує конкретне вираження в проекті створення Сполучених Штатів Європи за зразком США. Ця ініціатива вперше з’явилася ще в середині XIX ст. і була популяризована великим французьким письменни­ком і громадським діячем В. Гюго. На ІІІ Міжнародному конгресі з миру в Парижі 21 серпня 1849 р. В. Гюго пред­ставив проєкт нового устрою в Європі, в якому порівнював діяльність Сполучених Штатів Америки із Сполученими Штатами Європи. У своїй промові він заявив, що «Сполуче­ні Штати Європи і Сполучені Штати Америки співпрацю­ватимуть, скріпивши рукостискання через океан».

Ідея В. Гюго знайшла своїх прихильників, і згодом в Єв­ропі з’явилися регіональні об’єднання, чия діяльність була спрямована на розвиток міжнародного співробітництва у сфері європейської інтеграції.

Затятим прихильником створення «Сполучених Штатів Європи» був імператор Німецької імперії Вільгельм II. На його думку, такий союз зміг би стати противагою Сполуче­ним Штатам Америки. Великобританія, Франція і Туреч­чина охоче б підтримали цю ідею і приєдналися до створен­ня оборонно-наступального союзу. Надалі у Вільгельма II

3 глобальної ідеї єдиної Європи дозрів план створення Тро­їстого союзу - між Німеччиною, Францією і Великобрита­нією. Цими ідеями він поділився з австрійським міністром закордонних справ графом Л. Берхтольдом. І, навіть, після

4 серпня 1914 р. ідея об’єднання Європи все ще здавалася кайзеру реальною.

Сама ідея об’єднаної Європи набула широкої популяр­ності в роки Першої світової війни. Вважалося, що це ді­євий спосіб вирішити суперечності між європейськими державами на той час. Пропонувалося домогтися миру, перетворивши повоєнні європейські країни в щось подібне штатам Північної Америки.

Скептичну позицію щодо створення об’єднаної Європи зайняв лідер більшовиків В. Ленін. Він і його партія за­являли про мирне об’єднання капіталістичних країн у по­літичному маніфесті ЦК РСДРП «Війна і Російська соці­ал-демократія», опублікованому в газеті «Соціал-демократ» від 1 листопада 1914 р. У статті мовилося, що гасло «Спо­лучені Штати Європи» безглузде і брехливе поки за до­помогою революції не будуть позбавлені влади німецькі, австрійські та російські монархи. У наступній статті «Про гасло Сполучених Штатів Європи» від 23 серпня 1915 р. у тій же газеті, В. Ленін прямо зазначав, що при капіталіз­мі в Європі таке об’єднання або неможливе, або реакційне. Л. Троцький виступив із заявою, що по закінченню війни він бачить Європу відтворену не дипломатами, а пролета­ріатом. На його думку повинно бути створено Федеративну республіку Європи. При цьому, економічна еволюція вима­гає скасування національних кордонів. Лише Федератив­на республіка Європи може дати світові мир.

Одним із прихильників створення Сполучених Шта­тів Європи був чехословацький філософ, політичний діяч і в майбутньому перший президент Чехословаччини - Т. Ма­сарик. Об’єднання Європи було для нього головною метою діяльності. Він бачив «Нову Європу» співдружністю великих і малих держав, де жодна нація не повинна використову­вати іншу націю як засіб для своїх цілей. У жовтні 1918 р. Т. Масарик заснував у США Центральноєвропейську унію, метою якої передбачалася координація зусиль на звільнен­ня пригнічених народів. Навколо себе Т. Масарик згуртував політиків-емігрантів, що представляли одинадцять народів Центральної і Південно-Східної Європи. Зрештою його по­гляди трансформувались з глобального масштабу в локаль­ний. Він акумулював свої зусилля на створенні в Централь­ній та Східній Європі - Сполучених Штатів Східної Європи. Цей проект обговорювався у грудні 1918 р. в Парижі разом із румунським міністром закордонних справ і грецьким прем’єром-міністром. Йшлося про федерацію тринадцяти держав, розташованих між Німеччиною та Російською імпе­рією, яка б з півночі на південь охоплювала країни від Фін­ляндії до Греції.

Після закінчення Другої світової війни з пропозицією заснувати Сполучені Штати Європи виступив В. Черчилль. У своїй відомій промові, яку він виголосив в університе­ті Цюріха 19 вересня 1946 р. британський політик (в той момент - лідер опозиції) закликав «поновити європейську сім’ю» та забезпечити її новою структурою. Саме Сполуче­ні Штати Європи можуть надати європейським країнам можливість жити та розвиватись в умовах миру, безпеки та свободи. При цьому в якості «друзів і гарантій нової Євро­пи» повинні були виступити три найбільші на той момент держави планети: США, Великобританія і СРСР. Під час цього з’їзду в Цюриху лідери Руху Опору і європейські фе­дералісти сформували наступні завдання для реалізації нового європейського союзу: забезпечення миру і безпеки в Європі; ліквідація кордонів між країнами Європи; оздо­ровлення економіки країн Європи; симетрична відповідь на об’єднання країн Східної Європи під керівництвом Ра­дянського Союзу.

До середини ХХ ст. європейські країни так і не нава­жилися об’єднатися в єдину Європу. Серед основних пе­репон на цьому шляху можна вказати наступні: страх європейців перед змінами та відмовою від національної самоідентичності і патріотизму; намагання не допустити возвеличення та гегемонії Німеччини; мовне різноманіття; політична воля та ідеологія направлена більше на самоізо­ляцію аніж на співтовариство; культурна різноманітність; відсутність релігійної одноманітності та явний поділ Євро­пи на Західну та Східну за релігійними вподобаннями.

Однією з найважливіших тенденцій розвитку після Дру­гої світової війни було прагнення до економічної, політич­ної і військової інтеграції. У ній знайшли своє вираження об’єктивно існуюча історична тенденція до інтернаціона­лізації господарського життя, політики, науки, культури, прагнення народів до взаємного зближення і співпраці.

Французький уряд, бажаючи модернізувати свою важ­ку промисловість, зрозумів, як багато підприємств на сході Франції залежить від наявності великих запасів вугілля Німеччини. Завдання забезпечення стабільних поставок вугілля підштовхнуло його до ідеї формування спільноти щодо врегулювання цього питання. Ця ідея знайшла своє вираження в, так званій, «Декларації Шумана».

Автором «плану Шумана» був ще невідомий широкому загалу французький фінансист Ж. Монне, який на сьогод­ні вважається головним архітектором Європейських співто­вариств. Навесні 1950 р. він розробив план, який втілився у створенні Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У 1955 р. Ж. Монне заснував спеціальну організацію - Ко­мітет боротьби за Сполучені Штати Європи. Членами цього комітету, який існував до 1975 р., були провідні європейські політики і державні діячі, такі як канцлери ФРН В. Брандт і Г. Шмідт, президент Франції В. Жискар д’Естен тощо. Од­нак, Ж. Монне став свідком багатьох неуспішних спроб об’єд­нати Європу і прийшов до висновку, що намір створити нову європейську інституцію є не здійсненним.

Згодом Ж. Монне зрозумів, що його план може стати реальністю, якщо її підтримає якийсь впливовий політик. Згодом текст плану був переданий Р. Шуману (французь­кий дипломат, міністр закордонних справ Франції, один з «батьків-фундаторів» європейської інтеграції), який пого­дився його відстоювати в політичних колах. Так, 9 травня 1950 р. міністр закордонних справ Франції Р. Шуман за­пропонував ідею щодо об’єднання металургії, залізної руди та вугільної промисловості Франції та Західної Німеччини.

Близько року зайняла робота над доведенням проекту до стадії конкретної угоди. І лише, в 1951 р. було створе­но Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Своєю метою об’єднання проголосило сприяння економічному роз­витку країн-членів шляхом утворення загального ринку для продукції вугільної і металургійної промисловості.

Завдяки створенню ЄОВС державами-членами була реалізована функціоналістична модель європейської інте­грації. Федералістські спроби форсувати процес політичної інтеграції виявилися невдалими. Тому початком процесу реальної європейської інтеграції прийнято вважати ство­рення Європейського об’єднання вугілля і сталі, в рамках якого держави-члени вперше на добровільних засадах пе­редали частину своїх функцій наднаціональному органу.

Зважаючи на те, що сам проект щодо створення Сполу­чених Штатів Європи, так і не був реалізований, він усе ж таки не давав спокою багатьом європейським політи­кам у наступні десятиліття. До початку 2001 р. намагання щодо створення Сполучених Штатів Європи було закріпле­но в програмних документах Європейської народної партії, яка з 1999 р. мала найбільшу фракцію в Європейському парламенті. Пізніше ця ідея була замінена терміном «Фе­деративний Європейський Союз».

У 2002 р. колишній президент Франції В. Жискар д’Ес- тен представив перший проект доповіді «Конвенції про майбутнє Європи». У своєму документі він запропонував перейменувати Європейський союз в Сполучені Штати Європи або, навіть, Єдину Європу. Передбачалася зміна структури ЄС в конфедерацію держав з розширенням до 30 членів і подальшим перейменуванням. Усі громадяни повинні були визнати себе європейцями і бути наділені по­двійним громадянством: отримати європейське і зберегти своє національне. У проекті доповіді також пропонувалася ідея створення Конгресу народів Європи, в який увійшли б члени Європейського парламенту та національні пар­ламентарі. Цей орган не був би наділений законодавчою владою, але його завданням був би контроль за стратегіч­ним напрямом розвитку. Було прямо вказано на можли­вість створення постійної посади президента Ради Європи, президентів держав конфедерації і глав урядів. Доповідь В. Жискар д’Естена була підтримана такими країнами як Велика Британія, Франція та Іспанія.

У 2006 р. з новим закликом до створення Сполучених Штатів Європи виступив прем’єр-міністр Бельгії Г. Вер- ховстадт, який опублікував спеціальну книгу під назвою «Сполучені Штати Європи». Якщо Європа хоче надалі віді­гравати роль на світовій арені, - зазначалося в ній, - то їй потрібно буде ще більш інтегруватися. Лише могутні Спо­лучені Штати Європи здатні прийняти ці виклики і відпо­вісти на очікування наших співгромадян.

У 2017 р. лідер соціал-демократів Німеччини М. Шульц закликав створити Сполучені Штати Європи до 2025 р. Згідно з його пропозицією договір про заснування повинен бути представлений державам-членам ЄС для ратифіка­ції, а противники цієї ідеї повинні автоматично покинути її склад. Реалізація на 2025 р. була вибрана не випадково - саме на цей рік випадає сторіччя з моменту, коли соціал-де­мократи вперше висловилися за цю ідею. У 2017 р. під час вибіркових опитувань населення різних країн Європи не підтримало ідею створення Сполучених Штатів Європи.

- Культурні. Чималу роль у створенні єдиної Європи відіграють загальні культурні традиції, які зберігають своє значення, незважаючи на всю різноманітність національ­них культур. Ці традиції складаються з багатьох складових, у тому числі релігійної. Ще в 1306 р. французький юрист П. Дюбуа запропонував створити в Європі «Християнську республіку». В своєму трактаті він викладає ідею європей­ської єдності, яка зробила б хрестові походи успішними. Не­обхідною умовою для цього є встановлення і підтримання миру між християнськими націями Заходу. Для реаліза­ції цього завдання європейським політичним утворенням слід створити конфедеративну «Християнську Республіку». Вищим органом цього об’єднання мала стати асамблея, до складу якої ввійшли б володарі всіх частин конфедерації. Основним завданням цього органу було б забезпечення миру шляхом запровадження принципів християнства. Ця ініціатива П. Дюбуа вважається історично першим проєк- том в рамках «європейської ідеї».

- Ідеологічні. Велику роль у становленні Європей­ського Союзу відіграли загальна правова і конституційна культура, яка багато в чому була заснована на «рецепції римського права» (запозиченні). Доповняє ці процеси прак­тика численних запозичень юридичних досягнень і політи­ко-правових інститутів європейських країн один у одного. Європейці домоглися об’єднатися навколо концепції «євро­пейської ідеї», тобто ідеї конституціоналізму, прав людини і поділу влади, які разом утворюють той фундамент, на якому здійснюється функціонування політичних установ як у межах окремих європейських держав, так і всього Єв­ропейського Союзу. Це не лише призвело до відносної ба­зової однорідності європейського правового простору, але й створило сприятливі умови для подальших політичних і економічних процесів.

Історико-правове дослідження спеціалізованої наукової літератури призвело до виокремлення додаткових пере­думов європейської інтеграції, а саме:

- необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. Створена після Другої світової війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних еко­номічних організацій - МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвит­ку), ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі, у 1995 р. перейменована в СОТ) - були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які та­кож домінували у політичних союзах: НАТО (Організація Північноатлантичного договору), АНЗЮС (Пакт про вза­ємну оборону між США, Австралією і Новою Зеландією). Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути рівноправним партнером чи опонентом для США чи Ра­дянського Союзу, для цього потрібен був могутній, стійкий і довгостроковий економічний союз, єдиний економічний простір, який міг би зіставитися з національною економі­кою США;

- потреба взаємного порозуміння між країнами, зо­крема між Німеччиною та Францією. Після багатьох років націоналістичних урядів у Європі настав час нової якісної європейської політики - час на спільне функціонування та співіснування всіх народів Європи;

- потреба миру та безпеки. Нова Європа та європей­ські країни повинні були гарантувати, що більше ніколи не повториться жорстокість обох світових воєн. Спільне прийняття рішень мало стати перешкодою для появи но­вих конфліктів, а тісна політична та економічна співпра­ця мали стати успішним бар’єром перед комунізмом, який набирав усе більших обертів, а також перед економічною експансією США в Європі;

- сподівання на економічний розвиток та добробут. Співпраця в межах об’єднаної Європи мала дати її мешкан­цям економічну стабільність та успіх. Утворення спільного ринку мало оптимізувати економічну діяльність та розви­ток торгівлі в межах цілого континенту. Спільний ринок мав бути також гарантією вільного руху осіб, капіталу, то­варів та послуг;

- утримання економічного та політичного значення на міжнародній арені. Європейці добре розуміли, що обидві світові війни значно ослабили позиції європейських країн у світі. Лише тісна співпраця цих країн у цьому напрямку допомогла б повернути той вплив, який вони втратили.