§6.2. Велика Британія (Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії)

Форма державного правління Великої Британії і в Но­вітній час залишається традиційною - парламентська мо­нархія. Відсутність Конституції у формально-юридичному сенсі компенсується конституційними звичаями - статус прем’єр-міністра, склад і функції його кабінету.

Для політичного життя Великої Британії властиве зма­гання двох провідних партій - консерваторів (торі) і лібе­ралів (вігі). В 1901 р. внаслідок сплеску соціал-демокра- тичного руху виникла лейбористська партія, яка у 1918 р. декларувала необхідність створення суспільної власності на засоби виробництва, а у 1947 р. в Партії лейбористів пролунав заклик до побудови «держави загального благо­денства», часткової націоналізації промисловості і посиле­ного оподаткування великого капіталу. Протягом XX і на початку XXI століття консервативна і лейбористська пар­тії майже порівну перебували при владі. З липня 2019 р. прем’єр-міністром і головою консервативної партії є Борис Джонсон.

Для новітнього періоду в історії Великої Британії харак­терною стала тенденція до послаблення ролі парламенту (криза парламентського верховенства). На початку ХХ ст. парламентське верховенство зазнало удару від запрова­дження права виконавчої влади видавати приписи, що мають силу закону - делеговане законодавство.

Структурно британський парламент складається з трьох інстанцій - глава держави (монарх), Палата лордів, Пала­та громад. Тенденція новітнього часу - зростання значення Палати громад у порівнянні з Палатою лордів. Одна із при­чин - посилення ролі депутатів, які обрані демократичним шляхом на підставі прямих, загальних, рівних виборів при таємному голосуванні. Кількість обраних депутатів відпові­дає кількості виборчих округів, яких нині 650. Палата оби­рається строком на 5 років за одномандатними виборчими округами на основі мажоритарної системи в один тур. Закон про парламент 1911 р. закріпив законодавчий пріоритет Па­лати громад, заборонив право законодавчого вето з боку Па­лати лордів, скасував згоду палати лордів на законопроект, що був схвалений Палатою громад три сесії поспіль. Роботою Палати громад керує спікер, якого обирають на 4 роки. Важ­лива роль спікера - дотримання етичних норм спілкування депутатів в процесі діяльності - «велика політика не може бути сформульована низькими словами». Спікер є непідзвіт- ним, керується совістю і парламентськими традиціями. По закінченню повноважень стає довічним пером Англії - чле­ном Палати лордів. Палату лордів очолює лорд-канцлер, якого призначає монарх за пропозицією Прем’єр-міністра на 5 років. З 1945 р. палата лордів зобов’язана затверджувати будь-який біль, прийнятий Палатою громад. З 1949 р пра­во відкладеного вето за Палатою лордів зберігається лише на один рік. Чисельність Палати лордів у 2015 р. склада­ла 826 перів. У 1999 р. було прийнято Акт про Палату лор­дів, яким почалась поступова заборона інституту спадкових перів.

Главою держави залишається Корона (король або коро­лева), які вважаються джерелом суверенітету і символом єдності нації. Згідно з доктриною, монарх очолює виконав­чу владу і є символом наступності і стабільності в держа­ві. Згідно з Актом про престолонаслідування 1701 р. у Ве­ликій Британії функціонує кастильська система, за якою успадкування трону монарха здійснюється старшим сином, а за його відсутності старшою дочкою, при цьому молодший син виключає старшу сестру, тобто пріоритет за чоловіка­ми. Теза «монарх ніколи не вмирає» означає, що міжцарів’я неможливе, тому що інститут монархії працює безперерв­но. Сучасна королева Єлизавета II перебуває на престолі з 1952 р. Монархія в Англії існує впродовж багатьох сто­літь. Монарх повинен сповідувати протестантизм і не пе­ребувати у шлюбі з католиком. У Новітній час компетенція монарха визначена законом і зводиться до т.зв. королів­ських прерогатив - особистих і політичних. Доктрина ро­зуміє королівську прерогативу як сукупність повноважень монарха за загальним правом. Ці повноваження невід’ємні і незмінні і обмежити їх не може навіть парламент. До осо­бистих прерогатив відносяться право на особливий титул, на атрибути влади (мантія, трон, корона, скіпетр), двір, до якого входять особи, які обслуговують монарха, на звіль­нення від оподаткування. Цікаво, що Єлизавета II, врахо­вуючи громадську думку, добровільно відмовилась від не­сплати податків.

Провідне місце серед інститутів держави посідає Уряд. Уряд формально призначається монархом, але це - дани­на традиції, а фактично формується Палатою общин. Уряд складається з кількох категорій урядовців: державні секре­тарі, міністри «без портфеля», державні міністри, молод­ші міністри або парламентські секретарі. Всього до складу Уряду входить близько 100 осіб, але найбільш впливова ча­стина - «уряд в уряді» складає близько 20 осіб - Лорд-кан­цлер, держсекретарі з внутрішніх справ, оборони, канцлер Казначейства. Рішення Кабінету оформлюються актами Таємної Ради. В Новітній час дослідники виділяють ще більш «компактний кабінет» - Прем'єр, міністр фінан­сів, міністр внутрішніх справ і міністр оборони - саме цей склад урядовців дуже оперативно вирішує поточні справи. Уряд очолює Прем'єр-міністр, перший лорд казначейства, глава міністерства у справах цивільної служби. Починаю­чи з 1920 р., Прем'єром стає лідер партії, яка перемогла на виборах до Парламенту. У 1937 р. акт про міністрів Корони визначив платню з бюджету посадовим особам, в тому чис­лі Прем'єр-міністрові і іншим міністрам.

Найдавнішим судовим органом Великої Британії є Су­довий комітет Таємної ради. До 2005 р. Палата лордів ви­конувала функції апеляційної інстанції з цивільних і кри­мінальних справ. З 2009 р. розпочав діяльність Верховний суд Великої Британії, що складається з 12 незалежних від влади суддів (за чисельністю попередніх апеляційних лор­дів). Організація і діяльність судів регламентується низ­кою законів, зокрема: Закон про суди 1971 р., Закон про Вищі суди 1984 р., Закон про суди графств 1984 р. тощо. Первинна ланка судової системи - магістрати, які розгля­дають малозначні правопорушення. Вони складаються з непрофесійних суддів, виконують функції мирових суд­дів і не отримують винагороди за свою діяльність. У граф­ствах малозначні цивільні справи розглядають помічники суддів, більш значущі - є предметом розгляду колегії судів графств. Кримінальні справи, що виходять за межі компе­тенції мирових суддів розглядаються Судом Корони.

Місцеве самоврядування регламентується законами 1965 і 1970 р., а також консолідованим Актом про місце­ве самоврядування 2000 р. Для муніципалітетів властиві значна незалежність, всі вони є юридичними особами, фі­нансуються, певним чином, за рахунок місцевих податків, очолюються радниками, яких обирають місцеві мешканці. Акт про місцеве самоврядування 1972 р. адміністративно поділив Англію на графства, графства - на округи, сіль­ські округи - на приходи. Тому на переважній частині те­риторії самоврядування реалізується через ради графств і ради округів.

Значну увагу британське законодавство приділяє діяль- носиі поліції. Серед найважливіших законів - Закон про кри­мінальне судочинство і громадський порядок 1994 р., Закон про поліцію і докази у кримінальних справах 1994 р., Закон про поліцію 1994 р., Закон про поліцію і правосуддя 2005 р. тощо. В Англії і Уельсі організовані 43 поліцейські загони чисельністю сто сорок тисяч співробітників із розрахунку один працівник на 400 мешканців. Найбільший загін - Ме­трополітен Поліс - 25 тис. співробітників функціонує в Лон­доні. Структура загонів є уніфікованою - сержант, інспектор, головний інспектор, суперінтендант і головний суперінтен- дант. Кожний загін очолює управління поліції, що склада­ється із місцевих радників, мирових суддів і незалежних осіб. Близько 80 % поліцейських - констеблі, які патрулю­ють вулиці, проводять профілактичну роботу з порушника­ми тощо. Поряд з зальною працює спеціалізована поліція - імміграційна, транспортна, Міністерства оборони. Основна мета діяльності поліції Міністерства оборони - забезпечення безпеки військовослужбовців, озброєння, майна збройних сил на воєнних об’єктах, патрулювання військових об’єктів, забезпечення правопорядку у збройних силах, проведення слідчих і розшукових заходів. Юрисдикція такої поліції роз­повсюджується виключно на військовослужбовців. У складі військової поліції є підрозділи для охорони вищого військо­вого командування Великобританії і супроводження військо­вих делегацій. У складі спеціалізованих поліцейських струк­тур у 2001 р. створений підрозділ з боротьбі з комп’ютерними злочинами. Мета діяльності - виявлення у мережі хакерів, фінансових шахраїв, розповсюджувачів порнографії.

Право. Головною особливість права Великої Британії залишається його некодифікованість. Однак, як і у XIX ст., так і у XX - XXI ст. ст. спостерігається посилення закону, зростає потреба у його систематизації.

Джерелами цивільного права є статути (закони), що регулюють відносини власності та шлюбно-сімейні відно­сини. Провідне місце посідають консолідовані статути - Закон про власність 1925 р., закон про компанії 1985 р. прецеденти, які є, як відомо, найпоширенішим джерелом права, регулюють договірні і деліктні зобов’язання, зви­чаєм урегульовуються реквізити торгівельних угод. Акти делегованого законодавства регламентують право влас­ності, зобов’язальне, окремі проблеми шлюбно-сімейного права. В цілому галузь цивільного права складається з ве­ликих правових утворень, які в романо-німецькому праві вважаються інститутами або підгалузями. Право власності регулюються, головним чином, консолідованим Законом про власність 1925 р.. якій поділяє майно на «реальне» і «персональне» у зв’язку з двома різновидами позовів щодо його захисту. Інститут довірчої власності (траста) вико­ристовується при створенні холдингів інвестиційних бан­ків. Зобов’язальне або контрактне право регламентує нові договори - лізингу, страхування, міжнародних перевезень, франчайзингу тощо. Деліктне право регулює зобов’язання з заподіяння шкоди. Дослідники вважають його найбільш архаїчним і складним у цивільному праві Англії. Насправ­ді, суб’єктивний фактор настання відповідальності за вчи­нене - вина особи, що завдала шкоди, не потребує доказів і в багатьох випадках презюмується. У сучасному деліктно­му праві розробляється доктрина недбалості, формулюють­ся нові склади деліктів у галузі Інтернет технологій.

Акціонерне право регулюється статутним правом. У 1929 р. Закон про компанії надав їм право випускати привілейова­ні акції і зобов’язав до щорічного зведення балансу. Закон 1948 р. удосконалив процедуру заснування компаній і роз­ширив публічну звітність правління. Закон про компанії 1985 р. складається з майже 750 статей і підсумовує багато­річну історію акціонерного права Англії.

У сучасному цивільному праві Великої Британії спосте­рігаються кілька нових тенденцій: можливість примусового викупу приватних земель у фізичних і юридичних осіб у за­гальнонаціональних інтересах; соціалізація власності; розви­ток антимонопольного законодавства; збагачення доктрини зобов’язального права сучасними принципами свободи волі сторін, їхньої рівності, непорушності виконання зобов’язань.

Шлюбно-сімейно право Великобританії регулюється За­коном про шлюбно-сімейні справи 1984 р. Основні норми укладання шлюбу наступні: мінімальний вік 16 років, з 16 до 18 років необхідна згода батьків або опікунів, добровільність, відсутність юридичної сили у заручень, відсутність «близь­кого споріднення», яке тлумачиться дуже широко. У ХХ ст. закон зрівняв у правах позашлюбних і законних дітей.

Основні норми трудового права закріплені у Законі про рівні права чоловіків і жінок 1970 р., Законі про зайнятість 1980 р., Законі про професійне навчання 1982 р., Законі про профспілки і трудові відносини 1992 р. Серед принци­пових моментів - умови праці, заробітна плата, час відпо­чинку, колективні договори. Окремі з цих актів були вида­ні в ті роки, коли при владі знаходився уряд лейбористів, і тому сприяли зміцненню профспілок, їх впливу на дер­жавні справи, наданню тим, хто працював, більших прав.

Для кримінального права Великої Британії характер­ним є відсутність Кримінального кодексу, тому до його скла­ду входять консолідовані акти, як кримінального матеріаль­ного, так і кримінально-процесуального права. Самостійним джерелом кримінального права є акти делегованого законо­давства. Новітні уявлення про злочини і покарання сформу­льовані в ході реформи кримінального права 60-80-х років ХХ ст., при цьому найстаріший нормативний акт Закон про державну зраду прийнято у 1351 р. Основні новели у су­часному кримінальному праві можна звести до наступного: у 1967 р. по-новому класифіковані злочинні дії, у 1973 р. рег­ламентовані проблеми призначення покарання, у 1974 р. сформульовані цілі застосування покарання, у 1981 р. змі­нено порядок притягнення до відповідальності за злочин­ну попередню діяльність; у 1997 р. посилена кримінальна відповідальність за вчинення особливо тяжких злочинів. Реформа кримінального права 1967 р. практично скасувала стару класифікацію злочинних дій на фелонії (тяжкі) і мис- димінори (менш тяжкі). Зараз злочинні дії класифікуються за новими критеріями - перший - процесуальний, поділяє злочини на арештні і неарештні. Арештні - ті, за вчинення яких призначається покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 5 років. До них відносяться убивство, держав­на зрада, тероризм, транспортні злочини, за якими настала смерть людини, а також всі такі, вчинення яких завдало, або могло завдати шкоди державі, публічному порядку, право­суддю; будь-який злочин, який передбачає настання тяжких наслідків. Арешт за такі злочини є можливим без наказу судді. Другий критерій класифікації злочинів - сумарні зло­чини і злочини, що переслідуються за обвинувальними ак­том. Сумарні - це такі справи, які розглядаються магістрат­ськими судами у спрощеному порядку, тобто менш тяжкі. Практикується навіть судове заочне сумарне провадження. Злочини, що переслідуються за обвинувальним актом роз­глядаються у Суді корони за участі присяжних засідателів і відносяться до особливо тяжких. Смертна кара скасована у 1970 р., хоч теоретично може бути застосованою за держав­ну зраду, піратство або підпал доків. Найбільш розповсю­дженими видами покарання залишаються штрафи і позбав­лення волі строком понад 1 рік. Особливістю кримінального права є те, що доктринального визначення покарання іще не сформульовано, і загальна кількість видів злочинів скла­дає близько 7000. Відповідальність визначається статутами, серед яких Закон про убивство 1957 р., Закон про злочинне завдання шкоди майну 1971 р., Закон про расові відносини 1976 р. тощо. Головна тенденція англійського кримінально­го права полягає у його спрощенні і модернізації, а також гуманізації покарання.