§6.3. Німеччина (Федеративна Республіка Німеччина)

Початок першої світової війни посилив диктаторські прояви у повноваженнях і устрої Німецької держави. Так, Закон Рейхстагу про надзвичайні повноваження уряду від 4 серпня 1914 р.

11 серпня 1919 р. Установчі збори прийняли Консти­туцію, яка увійшла в історію під назвою Веймарська. Ні­меччина проголошувалась буржуазно-демократичною рес­публікою. Преамбула основного закону проголошувала принципи свободи і справедливості, служіння миру як все­редині держави, та і в світі в цілому і соціальному прогресу.

ванням. Йому належали законодавчі повноваження, у тому числі, право змінювати Конституцію. Верхня палата - рейхсрат - була органом представництва окремих земель. Законодавчою владою не наділялася, але потребувалася її згода на внесення поправок до Конституції, а також рейх­срат мав право відкладеного вето щодо законів рейхстагу. Президент обирався на 7 років, призначав рейхсканцлера і міністрів і був верховним головнокомандувачем. Певна небезпека для демократії приховувалась у праві «союзної екзекуції» президента, тобто можливості примушування президентом до виконання «конституційних обов’язків» будь-якої землі. П’ять розділів Конституції регламентува­ли демократичні права і свободи людини. Отже, Конститу­ція 1919 р. стала суттєвим завоюванням німецького наро­ду, однак під впливом відомих історичних подій не змогла убезпечити Німеччину від реваншизму і приходу до влади нацистів. Причини поразки Веймарської республіки пояс­нюються, у тому числі, вкрай принизливими і ганебними для Німеччини умовами Версальського миру: втрата Ель­засу і Лотарингії, колоній, Саарської області, надзвичай­на велика репарація, яку повинні були виплачувати кіль­ка поколінь німців. Дуже сильний вплив кризи і депресії 1929 - 1933 р., інфляція, падіння виробництва і безробіття у суспільній свідомості доволі консервативних німців поча­ли ув’язувати з руйнацією більш звичного «кайзерівського» порядку і діяльністю Веймарської республіки. Так, судді, спираючись на власну систему «цінностей», дуже часто по­чали виправдовувати насилля захистом національних ін­тересів. У 1919 - 1922 рр. представниками лівих рухів було вчинено 22 політичних убивства, праворадикалами - 354, 10 злочинців з числа лівих були страчені, в той же час жо­ден правий не зазнав смертної кари.

Повоєнний устрій Німеччини став предметом обговорен­ня на Тегеранській 1943 р., Ялтинській 1945 р. і Потсдам­ській 1945 р. конференціях Великобританії, США і СРСР. Рішеннями Ялтинської конференції Німеччину передбача­лось позбавити державності, але не допустити територіаль­ного роздроблення.

1948 р. конференція міністрів-президентів 11 західноні­мецьких земель призначила Конституційний конвент із розробки конституції. 1 вересня 1948 р. в Бонні зібралась парламентська рада із представників земель, що обралися ландтагами 11 земель. Президентом ради став доктор пра­ва Конрад Аденауер. В листопаді 1948 р. окупаційні влади надали директиви щодо майбутньої конституції, а 8 травня

1949 р. текст Конституції був схвалений 10 землями з 11 (за виключенням Баварії), але баварський ландтаг підтвердив приналежність Баварії до Федеративної Республіки Німеч­чини. 24 травня 1949 р. Боннська конституція набула чин­ності. В серпні 1949 р. було обрано перший післявоєнний парламент - бундестаг, президент держави Т. Хейс, пер­шим федеральним канцлером став К. Аденауер. Але за­лишались певні проблеми щодо присутності окупаційних адміністрацій, тому 21 вересня 1949 р. прийнятий Окупа­ційний статут, який передбачав, що законодавча, викона­вча і судова влада належить ФРН, а зовнішня політика і зовнішня торгівля тимчасово залишались прерогативою країн - переможниць. Статут втратив чинність в 1955 р., і ФРН стала повністю суверенною державою.

Преамбула Конституції декларує, що при укладенні Основного закону німецький народ діяв «в силу власної конституційної влади», а не під впливом держав-перемож- ниць. Також вступна частина містить констатацію того, що німецький народ 11 західнонімецьких земель «діяв і за тих німців, яким відмовили у співробітництві», тобто ФРН від­кидала думки про сепаратизм.

Законодавча влада належить двопалатному парламен­ту - бундесрат - орган представництва федеральних зе­мель, а бундестаг - нижня палата, яка обирається безпосе­редньо всіма громадянами. Зміни до Конституції можливі у випадку згоди на це 2/3 членів обох палат.

Федеральний президент обирається спеціальним кон­ституційним органом Федеральними зборами на 5 років більшістю голосів. Президент є своєрідним символом нації, представляє ФРН на міжнародні арені, пропонує парла­ментарям кандидатуру голови уряду, підписує та оприлюд­нює федеральні закони, затверджує на посаді і звільняє міністрів за поданням федерального канцлера, затверджує на посади суддів. Президентові належить виключне право помилування.

Федеральний канцлер є політичним лідером Німеччини і главою федерального уряду. Він обирається депутатами парламенту без обговорення кандидатури. Канцлер фор­мує уряд і вирішує, скільки міністрів буде в уряді. В уряді діє принцип колегіальності, не дивлячись на різні думки, позиції у різних міністерств, рішення ухвалюються від іме­ні всього уряду. Дослідники вважають, що уряд має більшу вагу, ніж парламент, а канцлер є найбільш сильною фігу­рою в державній системі Німеччини.

Федеральний конституційний суд створений для га­рантування прав і свобод громадян, є незалежним від за­конодавчої і виконавчої влади. Він надає висновки щодо відповідності нормативно-правових актів і суддівських рі­шень Основному закону. У зв’язку з цим федеральний суд, згідно з Конституцією, має право скасовувати закони, якщо визнає їх такими, що суперечать Основному закону. Більш того, будь-який німець зобов’язаний звертатися до Консти­туційного суду з позовом щодо відновлення правової норми, якщо вважає, що окремий закон суперечить Конституції.

Місцеве управління. Конституція 1949 р. наділяє окремі землі законодавчими повноваженнями. Діяльність місце­вих органів влади регламентується Конституціями і Поло­женнями про місцеве управління. Управлінська діяльність здійснюються на кількох рівнях - федеральна держава, землі, органи самоврядування. Осередком місцевого само­врядування стає громада, які створені в усіх землях. Гро­мадою може бути місто, сільське поселення, або їх сукуп­ність. У 70-х рр. ХХ ст., внаслідок адміністративної рефор­ми, у ФРН чисельність громад скоротилася шляхом їхнього об'єднання. Громадські органи влади обираються прямими, рівними і загальними виборами, в яких з 1990 р. можуть брати участь навіть іноземці - громадяни держав Євросою- зу. Цікаво, що структура органів місцевого самоврядування розрізняється в залежності від моделі, до якої відносяться Положення, що діють в різних землях. Так, в містах землі Шлезвіг-Гольштейн обрана рада зі свого складу обирає го­лову. Водночас рада призначає виконавчий колегіальний магістрат, що складається з фахових управлінців на строк 6 - 12 років. Рада призначає бургомістра, якій очолює магі­страт, але не втручається у розпорядження ради. У землях Нижня Саксонія і Північний Рейн-Вестфалія рада грома­ди обирає бургомістра або обер-бургомістра, якій виконує представницькі функції. Одночасно рада призначає на 6 - 12 років фахового управлінця на посаду директора грома­ди, якій особисто керує адміністрацією.

Бургомістерська модель розповсюджена в землях Саар і Рейнланд-Пфальц, передбачає обрання радою бургомі­стра, який одночасно є головою ради і головою виконавчої влади громади.

В землях Баварія, Саксонія Баден-Вюртемберг і на те­риторіях колишньої НДР існує бургомістерська модель, але бургомістр обирається населенням на загальних виборах. Така зовнішня складність організації органів місцевого са­моврядування передбачається доктриною муніципального права і можливістю багатоманітних форм її реалізації.

Організація і діяльність поліції визначається особли­востями федеративного устрою Німеччини. Згідно з Консти­туцією, проблеми поліцейської діяльності віднесені до ком­петенції 16 федеральних земель. Кожна з них має власне МВС і керується спеціальними законами про поліцію. Кон­ституція визначає, що предметом виключного відання фе­дерації є Федеральне відомство кримінальної поліції і Фе­деральна прикордонна охорона. Контроль за поліцією на місцях здійснюють ландтаги через свої спеціальні комісії.

Право ФРН відноситься до романо-німецької право­вої сім'ї, що обумовило, в тому числі, наявність кодифіка- цій головних галузей права. Сучасне цивільне право ФРН ґрунтується на Німецькому цивільному Уложенні 1900 р. значна частина цього кодексу є чинною і у наші часи, звіс­но, із значними змінами. Модернізація почалась у середи­ні ХХ ст., перше за все, у праві власності. Регламентується поняття соціалізації, як підпорядкування інтересів окремих власників ідеї соціальної доцільності. Закон про будівниц­тво 1960 р., Закон про угоди з землею 1961 р. передбачають обов'язок власника урахувати норми і плани містобудуван­ня при використання власної земельної дільниці. Зрозумі­ло, що інколи інтереси окремих власників обмежуються на користь держави в цілому (видобуток корисних копалин на території приватної земельної ділянки). Цікаво, що в цьо­му випадку сучасні вимоги суперечать нормам Німецького Уложення, яке встановлювало непорушність інтересів влас­ника землі на повітря і надра на його землі. У 2001 р. в ци­вільно-правовій практиці з'явилось правило, що двосторон­ній договір не може обмежувати інтереси третіх осіб і пови­нен відображати «загальну турботу». Певних змін зазнало акціонерне право, як підгалузь цивільного права індустрі­альної країни і виникло іще в середині XIX ст. У сучасній Німеччині Закон про акціонерні товариства 1965 р. регла­ментує питання, пов'язані з створенням і регулюванням юридичних осіб. Акціонерне товариство - це юридична осо­ба, яка складається з не менш ніж п'яти фізичних осіб, що має акціонерний капітал і відповідає перед кредиторами майном товариства. Кожна акція дає право на один голос, що не виключає можливості випуску привілейованих акцій без права голосу. Позитивом сучасного акціонерного права Німеччини є його відкритість, колегіальність в діяльності товариств і наявність контролю з боку державних органів.

Особливий інтерес представляє розвиток антимонополь­ного законодавства у новітній час. В 1896 р. був виданий За­кон про боротьбу з нечесною конкуренцією, у 1909 р. - Закон про несумлінну конкуренцію, який з певними змінам є чин­ним і в наш час. Згідно з § 1 Закону від 1909 р. «на того, хто в торговому обігу з метою конкуренції чинить дії, які супе­речать добрим звичаям покладається обов’язок припинити такі дії і компенсувати шкоду». Посилання на «добрі звичаї» зробили цей Закон об’єктом різноманітного суддівського тлу­мачення і викликали суперечливу антимонопольну практи­ку. У ФРН в 1957 р. був прийнятий Закон проти обмеження конкуренції, а в 1973 р. - про контроль за концентрацією капіталу. У підсумку у новітній час сформувалась практи­ка про обмеження і визнання недійсними комерційних угод, якщо вони суперечать публічним інтересам.

Джерелами кримінального права сучасної ФРН є Кон­ституція 1949 р., Кримінальне уложення Німецької імперії 1871 р., федеральні кримінальні закони, кримінальне зако­нодавство земель, та іноземне кримінальне законодавство. Особливістю кримінального права ФРН є те, що воно непов­ністю кодифіковане. Реформа кримінального законодавства почалась іще в першій половині ХХ ст., але жоден з проектів так і не був прийнятий. У 1923 р. прийнято Закон про здійс­нення правосуддя щодо малолітніх. З 1933 по 1945 рр. дія­ли нацистські кримінально-правові акти, яким притаманна крайня реакційність. В 1954 р. запроваджена класифікація злочинних дій на злочини і провини. У 1969 р. були при­йняті перший і другий закон про реформу кримінального права, що заклали основи для змін у Загальній частині КК. В 1989 р. посилена відповідальність за викрадення людини з метою вимагання і захоплення заручників. У 1992 р. по­силено відповідальність за торгівлю людьми, наркотиками і іншими формами прояву організованої злочинності. Зло­чином визнається протиправне діяння, за вчинення якого передбачено мінімальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від року й більше. Розділ 1 КК ФРН закріплює основний принцип кримінального законодавства «Немає злочину без вказівки у законі». Кримінальний кодекс ФРН встановлює імунітет членів парламенту, Федеральних збо­рів і законодавчого органу від переслідування за голосуван­ня чи висловлювання в цьому органі або в одному з його комітетів. Однак, імунітет не поширюється на наклеп. КК не містить визначення покарання, але передбачає два види покарання - позбавлення волі і грошовий штраф. Смертна кара у ФРН скасована 102 статтею Конституції. Позбавлен­ня волі може бути строковим від 1 місяця до 15 років або до­вічним. Довічне призначається за підготовку агресивної вій­ни, державну зраду, убивство, розбій, наслідком якого стала смерть потерпілого, тяжкий підпал. Довічне позбавлення волі за геноцид є безальтернативним. До додаткових пока­рань відноситься заборона керувати транспортним засобом, вилучення предметів злочину. В цілому, в кримінальному праві ФРН співіснують дві тенденції - формулювання і вве­дення в Особливу частину нових складів злочинів - теро­ризм, комп’ютерні злочини, нові склади посадових злочинів, а з іншого боку декриміналізація за рахунок виключення колишніх застарілих складів злочинів.