§9.5. Україна в процесах евроінтеграції

Здобуття незалежності Україною стало чинником нових внутрішньополітичних та зовнішньополітичних векторів, спрямованих, зокрема, на європейську спільноту. Специфі­ка формування геополітичних орієнтирів України значною мірою були обумовлені тим, що країна опинилася в епіцен­трі двох інтеграційних хвиль - європейської і євразійської, які є кардинально різних за цілями, умовами і природою.

На сьогодні інтеграція України в Європейський Союз не лише остаточно визначена одним із стратегічних напрямів державної політики, але й стала переконанням більшості громадян України. Євроінтеграційна ідея стала свідомим і природним стратегічним вибором українського суспіль­ства, підтвердженим багатьма випробуваннями. Окрім цього, значна кількість нормативно-правових документів, що регулюють відносини України з європейськими інсти­туціями, динаміка й трансформація їх взаємозв’язків, на­явність спільних напрацювань свідчать про незворотний характер європейських інтеграційних процесів в Україні.

Що ж стосується Європейського Союзу, геополітичні на­слідки його східного розширення мають безпосереднє від­ношення до України. Насамперед, нова геополітична ситу­ація на європейському континенті вимагає радикальних, структурних змін із боку ЄС стосовно розвитку міжнарод­них відносин нового формату. Саме в цьому контексті осо­бливо важливого значення набуває розробка принципово нової стратегії східної політики Європейського Союзу, но­вої філософії міжнародних відносин в центральноєвропей­ському регіоні.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 р., коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як представник головуючої в ЄС кра­їни, у своєму листі від імені Союзу офіційно визнав неза­лежність України.

З проголошенням незалежності Україна обрала стра­тегічний курс проєвропейського спрямування. Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. «Про реаліза­цію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин» доручила Уряду «спрямувати зусилля на забезпечення безпосередньої участі УРСР у загальноєв­ропейському процесі та європейських структурах». Таким чином, були визначені основні засади зовнішньої політики України. Для підтвердження цього курсу держави на між­народній арені 2 липня 1993 р. була схвалена постанова Верховної Ради України «Основні напрями зовнішньої по­літики України», де одним із пріоритетних напрямів зов­нішньополітичної діяльності визначено розширення участі у європейському регіональному співробітництві.

Саме цей період характеризується обранням Україною європейського шляху розвитку, налагодженням відносин з Європейським Союзом, тобто фактично закладанням фундаменту для подальших дій щодо української євроін- теграції.

На початку 90-х років минулого століття Європейський Союз прийняв Спільну стратегію щодо України, в якій від­значив демократичний характер Всеукраїнського референ­думу (був проведений 01.12.1991 р. щодо проголошення незалежності України) і закликав Україну підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, а також розробив основні засади і межі укладення угод про співробітництво з колишніми радянськими країнами.

Як підсумок спільних зусиль Європейський Союз і Укра­їна 14 червня 1994 р. підписали основний рамковий доку­мент для регулювання двосторонніх відносин - Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європей­ськими Співтовариствами та їх державами членами, яка набула чинності 01 березня 1998 р. Підписання і ратифі­кація Угоди засвідчили офіційне визнання Україною єв­ропейського вибору як стратегічного курсу зовнішньої по­літики держави і, таким чином, було висловлене бажання отримати статус повноцінного члена ЄС.

Традиційно Європейський Союз, як уже зазначалося, висуває певні вимоги для держав-кандидатів.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами члена­ми 1994 р., що є невід’ємною складовою вітчизняного зако­нодавства, зобов’язує національні нормотворчі органи і пе­редусім парламент приймати у більш ніж 20 пріоритетних сферах нові нормативно-правові акти з урахуванням вимог первинного і вторинного законодавства ЄС, а також приве­сти у відповідність до них чинне українське законодавство.

Правовий масив ЄС, який держави-кандидати мають прийняти, складається з декількох десятків розділів, що охоплює економічну, політичну і соціальну сфери, внаслі­док чого процес імплементації у кожній країні має довго­тривалий характер. Слід підкреслити, що без здійснення адаптації законодавства марно сподіватися на успішне просування у проведенні реформ економічного, соціально­го й політичного характеру, оскільки вона виступає бази­сом для останніх.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС забезпечить поступове приведення у відповідність із єв­ропейськими стандартами митне, трудове, фінансове, по­даткове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, на­вколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт тощо. Таке збли­ження із сучасною європейською системою права призведе до розвитку політичної, підприємницької, соціальної, куль­турної активності громадян України, економічному розвит­кові держави і сприятиме поступовому зростанню добробу­ту громадян, приведенню його до європейського рівня.

Основною метою адаптації законодавства України до за­конодавства Європейського Союзу є створення повноцінної правової бази для подальшої євроінтеграції України. По- літико-правові засади цього зовнішньополітичного курсу держави отримали нормативне визначення у Стратегії ін­теграції України до ЄС від 11.06.1998 р.

Викладені в ній пріоритети набули розвитку і конкре­тизації у Програмі інтеграції України до ЄС від 14 вересня 2000 р., яка була схвалена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. Програма підпорядкувала процес прове­дення внутрішніх реформ у контексті імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європей­ськими Співтовариствами та їх державами членами 1994 р. загальному політичному завданню досягнення «Копенга­генських критеріїв» (вимог до держав-кандидатів на вступ в ЄС) та щорічних Планах дій щодо реалізації пріоритет­них положень цієї Програми.

У відповідності до Угоди про партнерство і співробітни­цтво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами членами 1994 р., сторони встановили і під­твердили намір про регулярний політичний діалог: прово­дити переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, для спостереження за впровадженням Угоди було створено Раду з питань співробітництва, яка проводить за­сідання на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов’язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках Комітету парламентського співробітництва.

Згідно зазначеної Угоди, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу з метою надання допомоги у виконанні її обов’язків, і вона визначає склад та обов’язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності.

На підтримання європейського курсу розвитку Украї­ни в 1993 р. в Києві було відкрито Представництво Комісії ЄС, а в липні 1995 р. у Брюсселі - Представництво Укра­їни при ЄС.

Для Європейського Союзу розширення на Схід є однією з рушійних сил власного розвитку. Саме тому ЄС у цілому і провідні держави-члени ЄС у питанні щодо налагодження більш тісних стосунків зі своїми східними сусідами завжди керуються не стільки економічними розрахунками, скільки політичними інтересами. Так, 11 грудня 1999 р. на саміті у Гельсінкі Європейська Рада ухвалила власну Спільну стратегію щодо України, в якій чітко окреслила такі стра­тегічні цілі щодо України: сприяння створенню стабільної, плюралістичної демократії; підтримання стабільно функці­онуючої ринкової економіки; співпраця з Україною в питан­ні підтримання стабільності та безпеки в Європі; розширен­ня співробітництва з Україною в політичній, економічній та культурній сферах, а також у сфері юстиції і внутрішніх справ. У Стратегії особливий наголос було зроблено на тому, що успіх інтеграції України в економіку Європи і утвер­дження нею своєї європейської ідентичності безпосередньо залежать від повноцінного виконання Угоди.

Новий етап у розвитку відносин України з Європей­ським Союзом розпочався після чергового розширення Со­юзу в 2004 р., внаслідок чого ЄС і Україна отримали спіль­ний кордон і як сусіди зобов’язані були посилити свою полі­тичну та економічну взаємодію. Обом сторонам здавалося, що ця ситуація надасть змогу розвивати якомога тісніші відносини, що приведуть до поступової економічної інте­грації та поглиблення політичного співробітництва.

Додаткової впевненості в цих сподіваннях надавала перемога на президентських виборах проєвропейськи на­лаштованого В. Ющенка. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», що була розроблена на основі його передвиборчої програми, визначала реалі­зацію європейського вибору як пріоритет зовнішньої полі­тики держави. Взаємне порозуміння сторін щодо необхід­ності поглибити співпрацю між Україною і Європейським Союзом, розширити її зміст дозволило сторонам підписати в 2005 р.

План дій Україна - ЄС - двосторонній політичний документ, який дав змогу суттєво розширити двостороннє співробітництво України з Європейським Союзом без вне­сення змін до чинної договірно-правової бази. За своїм зміс­том План дій містив перелік конкретизованих зобов’язань України у сфері зміцнення демократичних інституцій, бо­ротьби з корупцією, структурних економічних реформ та заходів щодо розвитку співпраці з ЄС в секторальних сфе­рах. Серед ключових здобутків у розвитку відносин про­тягом терміну Плану дій: надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законо­давства ЄС, надання Україні права приєднуватися до зов­нішньополітичних заяв і позицій ЄС, укладення Угоди про спрощення оформлення віз та Угоди про реадмісію осіб, поширення на Україну фінансування Європейського інвес­тиційного банку (Рамкова угода між Україною та Європей­ським інвестиційним банком), поглиблення секторальної співпраці, започаткування переговорів щодо укладення нового базового договору на заміну Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтова­риствами та їх державами членами 1994 р.

Підтримка курсу на інтеграцію до Європейського Союзу традиційно надається й на рівні Верховної Ради України, зокрема відповідні положення містяться в таких Постано­вах Верховної Ради України як: «Про рекомендації парла­ментських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом» від 28.11.2002 р., Про Заяву Верховної Ради України «Про започаткування пе­реговорів Україною та ЄС щодо укладення нового базового договору» від 22.02.2007 р., Про рекомендації парламент­ських слухань на тему: «Про стан та перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС (зона вільної торгівлі) та Митним союзом» від 19.05.2011 р.

Політика України щодо розбудови відносин з Європей­ським Союзом впроваджується на основі Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 лип­ня 2010 р. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону однією з осно­воположних засад зовнішньої політики України є «забез­печення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

5 березня 2007 р. Україна та Європейський Союз роз­почали переговорний процес щодо укладення нової угоди між Україною та ЄС. Уже 9 вересня 2008 р. на Паризькому саміті Україна та ЄС досягли політичної домовленості про укладення майбутньої угоди в форматі Угоди про асоціа­цію, яка будуватиметься на принципах політичної асоціа­ції та економічної інтеграції.

Відповідно до домовленостей, досягнутих у ході Паризь­кого саміту Україна - ЄС, у 2009 р. сторонами був розробле­ний та схвалений Порядок денний асоціації, який замінив «План дій Україна - ЄС» та поставив собі за мету слугувати орієнтиром для проведення реформ в Україні у процесі під­готовки імплементації майбутньої Угоди про асоціацію.

На 15-му Саміті Україна - ЄС, що проходив у Києві 19 грудня 2011 р., переговори щодо майбутньої Угоди про асоціацію завершилися, а вже 30 березня 2012 р. текст май­бутньої Угоди був парафований главами переговірних ко­манд України та ЄС.

13 березня 2014 р. Верховна Рада України схвалила По­станову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому на­прямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в ЄС. Було відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з державами-члена­ми ЄС, має право подати заявку на набуття членства у ЄС відповідно до ст. 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала низ­ку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Згодом, 21 березня 2014 р. було підписано політичну ча­стину Угоди про асоціацію, а економічну частину - 27 черв­ня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Пар­ламент 16 вересня 2014 р. синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка набула чинності 1 вересня 2017 р.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Со­юзом 2014 р. є міжнародно-правовим документом, який на договірно-правовому рівні закріплює перехід відносин між Україною та ЄС від партнерства та співробітництва до по­літичної асоціації та економічної інтеграції.

З підписанням та подальшою ратифікацією даної Угоди відносини між Україною та Європейським Союзом почали розбудовуватися в якісно новому форматі політичної асо­ціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію та під час її ратифікації було зроблено від­повідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінце­вої мети європейської інтеграції - набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

Підтвердження даного напрямку зовнішньополітичної діяльності нашої держави стало те, що 7 лютого 2019 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо страте - гічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північно­атлантичного договору)». Метою запропонованих Законом змін є законодавче закріплення в Конституції України цивілізаційного вибору, європейської ідентичності Україн­ського народу та незворотності стратегічного курсу держа­ви на набуття повноправного членства України в Європей­ському Союзі.

Вважається, що розвиток діалогу між Україною та Єв­ропейським Союзом сприятиме утвердженню таких проце­сів, як гарантування політичної стабільності в Україні і на всьому Європейському континенті; забезпечення мирного розвитку та плідного співробітництва всіх європейських націй; зміцнення демократичних засад в українському су­спільстві.

У контексті стратегії України на європейську інтеграцію політичну консолідацію слід розглядати у двох площинах:

- Зовнішньополітична консолідація спрямована, на­самперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європей­ський політичний (у тому числі у сфері зовнішньої полі­тики і політики безпеки), правовий, економічний, інфор­маційний, культурний простір. З іншого - ідентифікацію політики Європейського Союзу щодо України. У цьому контексті важливим є співробітництво з Комісією ЄС, Євро­пейським парламентом та іншими загальноєвропейськими інституціями, а також поглиблення відносин з окремими державами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньопо­літичної консолідації слід вважати згоду ЄС на поступове залучення України до регіональних ініціатив ЄС, а також відповідних форм політичного діалогу, партнерства та спів­робітництва ЄС з державами-асоційованими членами ЄС та іншими державами. Одним із реальних внесків на шля­ху до зближення політичних позицій України та Європей­ського Союзу було б досягнення згоди щодо спільної позиції з глобальних міжнародних питань, залучення України до спільних дій ЄС, а також вироблення і прийняття спільних позицій та проведення спільних дій України та ЄС.

- Внутрішньополітична консолідація базується на ви­борі, зробленому українським суспільством на користь інтеграції до Європейського Союзу. Вона включає, насам­перед, зміцнення демократії та верховенства права в дер­жаві. Європейська інтеграція сприятиме становленню гро­мадянського суспільства в Україні і дальшому формуван­ню української політичної нації як повноправного члена сім’ї європейських націй. Важливим елементом внутріш­ньої консолідації є формування у суспільстві прихильності до ідеї набуття у майбутньому членства в ЄС як реальної можливості забезпечити гідне майбутнє для України та її громадян.

Не менш важливим є економічний чинник як передумо­ва європейської інтеграції України. Глобалізація світового господарства, уніфікація національних економік на заса­дах СОТ (Світової організації торгівлі), економічні тенден­ції в європейських державах, потенційна взаємовигідність вільної торгівлі є важливими факторами економічної інте­грації та розвитку торгівлі між Україною і ЄС.

Питання реалізації політики безпеки також є важли­вим елементом інтеграційних процесів. Безпека України у контексті загальноєвропейської безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення Європейського Союзу погли­блюють загальноєвропейську безпеку в усіх її вимірах.

Принцип неподільності європейської безпеки однаково важливий як для України, так і для Європейського Союзу та його повноправних та асоційованих держав-членів. Коо­перативна безпека має стати для України гарантією влас­ної безпеки.

Розвиток співпраці України з Європейським Союзом у рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та Спільної європейської політики з питань безпеки та обо­рони сприятиме також зміцненню конкурентоспроможності української оборонної промисловості; впровадженню прин­ципів, правил та механізмів, що забезпечують відкритість, прозорість доступу продукції цієї галузі на внутрішньому ринку ЄС та запобігають її дискримінації; прискореному виходу і закріпленню українських виробників товарів та послуг у пріоритетних міжнародно-спеціалізованих галу­зях і секторах економіки та значній диверсифікації вій­ськово-технічних та науково-технічних зв’язків. Розвиток такого співробітництва надасть змогу зберегти орієнтацію на сучасні системи загальноєвропейського виробництва. Основним напрямом реалізації експортного потенціалу України у відносинах з державами-членами ЄС може стати перетворення виробництв, безпосередньо пов’язаних з нау­ково-технічними досягненнями, в яких Україна займає про­відні позиції, у пріоритетні галузі, орієнтовані на експорт.

Безперечно важливим є також соціальний напрям співпраці України з Європейським Союзом. Адаптація со­ціальної політики України полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соці­альної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забез­печення і захисту населення.

Даний напрям інтеграційного процесу повинен здійс­нюватися у рамках загальнодержавної програми реформ з активним залученням інституцій та програм Європей­ського Союзу та його держав-членів і першочерговим спря­муванням технічної допомоги ЄС саме на адаптацію соці­альної політики.

Поряд із згаданими напрямами європейської інтеграції, культурно-освітній та науково-технічний займають осо­бливе місце, що зумовлене потенційною можливістю досяг­ти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, техніч­ну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес у відповідному напрямі полягає у впровадженні європейських норм і стандартів у освіті, на­уці і техніці, поширенні власних культурних і науково-тех­нічних здобутків у Європейському Союзі. У кінцевому ре­зультаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтегра­цію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

Важливою для України є галузева співпраця, що являє собою координацію і взаємодію з Європейським Союзом у конкретних галузях і сферах господарської діяльності. Галузева співпраця включає такі сфери, як магістральні газо- та нафтопроводи, електроенергетичні та інформацій­ні мережі, співробітництво у галузі юстиції, протидії зло­чинності, у митній справі, науково-дослідницькій, промис­ловій та сільськогосподарській сфері тощо. Окремим і ви­нятково важливим напрямом галузевого співробітництва є співробітництво в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.

Україна та Європейський Союз визначають охорону на­вколишнього середовища як одним із головних напрямів співпраці і актуальною проблемою для України, зумовле­ною не лише наслідками аварії на ЧАЕС, але й загальним станом довкілля в Україні. У результаті співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища має привести до створення безпечного і сприятливого для людини за­гальноєвропейського екологічного простору.

Створення умов для набуття Україною членства в Євро­пейському Союзі означає, насамперед, необхідність прове­дення відповідних реформ з поступовим досягненням від­повідності «Копенгагенським критеріям».

Головні напрями досягнення відповідності «Копенга­генським критеріям» можна визначити наступні:

- демократія та верховенство права (реформування су­дових органів, прокуратури, Служби безпеки України тощо);

- права людини і захист національних меншин (питан­ня щодо статусу державної мови, міграційна політика і від­повідні інституції, приєднання до основоположних міжна­родних конвенцій у зазначеній галузі тощо);

- економічна політика (подолання бідності; сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній пра­ці для всіх; створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціям; за­безпечення переходу до раціональних моделей споживан­ня і виробництва тощо);

- здатність виконувати зобов’язання, що випливають із членства в Європейському Союзу (внутрішній ринок; економічні та бюджетні питання; політика розвитку галу­зей; економічна та соціальна взаємодоповнюваність; якість життя та охорона навколишнього середовища; юстиція та внутрішні справи; зовнішня політика тощо).

«Копенгагенські критерії» є незмінними для кож­ної з держав-кандидатів на вступ до Європейського Сою­зу і з урахуванням євроінтеграційних прагнень України обов’язкові і для неї. Кожен з цих напрямів охоплює у свою чергу значну кількість конкретних заходів, які мають за­безпечити повноцінне виконання Україною зобов’язань, пов’язаних з її майбутнім повноцінним членством в ЄС.

Зрозуміло, що вступ України до Європейського Союзу - це питання перспективи, яке залежить від багатьох фак­торів. Зокрема, як від ефективності внутрішніх реформ, так і від трансформаційних процесів всередині ЄС. Отже, у найближчій перспективі Україну на євроінтеграційному шляху очікує повсякденна, кропітка робота з імплемента­ції Угоди про асоціацію, що рухає країну на шляху до ЄС. Однак, і що найважливіше, можна стверджувати, що Укра­їна пройшла етап вибору між європейським і євразійським векторами розвитку держави.

На сьогоднішній день для України вступ до Європей­ського Союзу залишається метою, задля досягнення якої здійснюється активна діяльність в політичній, правовій, економічній та інших сферах. Задля цього Україна повин­на скористатися досвідом центральноєвропейських країн та країн Балтії в питанні здійснення адаптації законодав­ства. Президент, Верховна Рада і Кабінет Міністрів Украї­ни повинні в цьому питанні працювати на випередження,

не чекаючи від Європейського Союзу перших кроків до по­глиблення інтеграції, самостійно здійснювати процес адап­тації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС. Україна повинна не тільки реалізовувати конкретні вимо­ги ЄС, використовувати запропоновані ним інструменти співпраці, але й висловлювати ідеї та розробляти власні стратегії щодо досягнення цілей, яких вона прагне, а та­кож строки їх реалізації.

Необхідною умовою є забезпечення політичної стабіль­ності у державі, яка має принципове значення для будь- якої країни, що намагається стати членом ЄС. Слід усві­домити, що політична культура Європейського Союзу - це культура компромісів, взаємних поступок і досягнення по­розуміння на багатьох політичних рівнях. На відміну від Європи, політична культура України все ще визначається нездатністю до досягнення злагоди, схильністю до конф­ронтаційних механізмів вирішення конфліктів. Нестабіль­на політична ситуація створює негативний імідж, який стає перепоною для налагодження більш продуктивного діалогу з ЄС.

Реалізація цих і пов’язаних з ними вимог сприятиме на­ближенню України до правових, економічних і соціальних стандартів, а відтак до реалізації її стратегічної мети щодо вступу до Європейського Союзу.

Контрольні питання:

Охарактеризуйте зміст терміну «євроінтеграція».

Назвіть основні передумови європейської інтеграції.

Сформулюйте основні ідеї, які існували щодо створення «об’єднаної Європи».

Розкрийте основні етапи формування Європейських Співто­вариств і Європейського Союзу.

Дайте історико-правову характеристику Конституції для Європи.

Назвіть символи ЄС.

Розкрите зміст теорії пояснення правової природи ЄС.

Дайте визначення «Європейський Союз».

Вкажіть на основні цілі Європейського Союзу. Охарактеризуйте зміст «Копенгагенських критеріїв». Визначте хронологію розширення Європейського Союзу.

Розкрийте внутрішню організаційну будову Європейського Союзу.

Сформулюйте основні риси, які характеризують інститу- ційний механізм Європейського Союзу.

Розкрийте зміст процесу адаптації законодавства до зако­нодавства Європейського Союзу.

Визначте роль і значення «Плану дій Україна - ЄС» у досяг­ненні євроінтеграційний цілей України.

Рекомендована література:

Основна:

1. Аракелян М. Р., Василенко М. Д. Право Європейського Со­юзу: підручник; Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». Одеса : Фенікс, 2012. 390 с.

2. Баймуратов М. О., Хоббі Ю. С. Модифікації державного су­веренітету в умовах європейської інтеграції в контексті взаємовід­носин Європейського Союзу з державами-членами: монографія. Суми : Університет. кн., 2013. 300 с.

3. Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. Хар­ків : ХНУВС, 2020. 544 с.

4. Даниленко Л. І. Поліщук І. В. Перспективи та виклики євроінтеграційних процесів для України : навчально-методичні матеріали Київ : НАДУ, 2013. 132 с.

5. Дахно І. І. Право Європейського Союзу: навчальний посіб­ник. Київ : Центр учб. літ., 2018. 415 с.

6. Державний суверенітет в умовах європейської інтегра­ції: монографія / НАПрН України, НДІ держ. буд-ва та місц. Самоврядування / за заг. ред.: Ю. П. Битяк, І. В. Яковюк. Київ : Ред. журн. «Право України»; Харків : Право, 2013. Вип. 15. 336 с.

7. Лисенко О. М., Муравйов В. І., Святун О. В. та ін. Європей­ське право: право Європейського союзу. У 4-х книгах. Книга пер­ша: Інституційне право Європейського союзу. Київ: ІнЮре, 2015. 312 с.

8. Історія європейської інтеграції від Римської імперії до єв­ропейського Союзу : монографія / за заг. ред. І. В. Яковюка. Київ : Ред. журн. «Право України», 2012. 208 с.

9. Комарова Т. В. Суд Європейського Союзу: розвиток судової системи та практики тлумачення права ЄС: монографія. Харків : Право, 2018. 528 с.

10. Мальська М. П. Основи європейської інтеграції. Київ, ЦУЛ, 2015. 320 с.

11. Основи права Європейського Союзу: підручник / за ред. Т. Л. Сироїд. Харків : Право, 2018. 456 с.

12. Право Європейського Союзу: підручник / за ред. Р. А. Пе­трова. Київ : Істина, 2017. 384 с.

13. Тетарчук І. В. Європейське право (право Європейського Со­юзу): навчальний посібник для підготовки до іспитів. Київ : ЦУЛ, 2016. 158 с.

14. Тюшка А. В. Договір про Конституцію для Європи: гене­зис, юридична природа, політична цінність. Київ : Вид-во «К.І.С.», 2007. 228 с.

Додаткова:

1. Бондарчук Л.В. Литвинюк Л.В., Дорох А.В. Європейський Союз та основні етапи його створення, наслідки та механізм взаємо­дії. Young Scientist. Економічні науки. 2018. № 5 (57). С. 681-684.

2. Заява Верховної Ради України «Про започаткування пере­говорів Україною та ЄС щодо укладення нового базового договору» : схвалена Постановою Верховної Ради України від 22.02.2007 р. № 684-V // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/684-16 (дата звернення: 13.04.2020).

3. Основні напрями зовнішньої політики України : Постано­ва Верховної Ради України : Постанова Верховної Ради України від 02.07.1993 р. № 3360-ХІІ // База даних «Законодавство Украї­ни» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/3360-12 (дата звернення: 13.04.2020).

4. План дій «Україна — Європейський Союз» (Європейська по­літика сусідства) : схвалений Розпорядженням Кабінету Міністрів України 12.02.2005 р. № 36-р // База даних «Законодавство Украї­ни» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_693 (дата звернення: 13.04.2020).

5. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегіч­ного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного до­говору : закон прийнятий Верховною Радою України від 07.02.2019 № № 2680-VIII // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2680-19 (дата звернення: 13.04.2020).

6. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : закон при­йнятий Верховною Радою України від 1 липня 2010 р. № 2411-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17 (дата звернення: 13.04.2020).

7. Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Єв­ропейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі : Постанова Верховної Ради України від 13.03.2014 р. № 874-VH // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/874-18 (дата звернення: 13.04.2020).

8. Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин : Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. № 581-ХІІ // База даних «Законодав­ство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/581-12 (дата звернення: 13.04.2020).

9. Про рекомендації парламентських слухань про взаємо­відносини та співробітництво України з Європейським Союзом : схвалені Постановою Верховної Ради України від 28.11.2002 р. № 299-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/299-15 (дата звернення: 13.04.2020).

10. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назу­стріч людям» : затверджено Постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 04.02.2005 р № 115, схвалена Постановою Верховної Ради України від 04.02.2005 р. № 2426-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_492 (дата звернення: 13.04.2020).

11. Програма інтеграції України до ЄС : затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. № 1072/2000 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001100-00 (дата звернення: 13.04.2020).

12. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України : схвалена Європейською Радою 11.12.1999 р. // База даних «Зако­нодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/994_492 (дата звернення: 13.04.2020).

13. Стратегія інтеграції України до ЄС : затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/615/98 (дата звернення: 13.04.2020).

14. Угода про асоціацію між Україною, з однією сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони : підписана між Україною та Європейським Союзом 27.06.2014 р. // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011 (дата звернення: 13.04.2020).

15. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами членами : підписана 14.06.1994 р. // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/998_012 (дата звернення: 13.04.2020).