Термідоріанська республіка. Консульство та імперія

Термідоріанський переворот засвідчив повернення до влади реакційних сил і поступове згортання радикальних революційних завоювань, що супроводжувалося “білим терором” - переслідуванням і знищенням якобінців або їх прихильників.

У серпні 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію Франції (Конституція III року республіки). На відміну від попередніх конституцій вона мала консервативний характер. У Декларації прав людини і громадянина, яка за традицією починала текст документа, не було революційних статей про свободу слова, друку, віросповідання. Прямо заборонялося право народу на повстання. Обмежувалася свобода зборів. Конституція відміняла загальне виборче право і відновлювала статевий, майновий ценз і навіть ценз грамотності.

Конституція 1795 р. зберігала республіканську форму правління. Законодавчим органом влади був двопалатний Законодавчий корпус (Рада старійшин і Рада п'ятисот). Верхня палата - Рада старійшин схвалювала або відхиляла рішення Ради п'ятисот, вибирала членів Директорії шляхом таємного голосування. Директорії, яка складалася з 5 осіб, належала виконавча влада. Головували по черзі всі її члени протягом 3 місяців. Повноваження Директорії: забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки; призначення міністрів і військового командування; контроль за діяльністю органів місцевого управління.

Судова влада за конституцією була виборною. Особа судді була недоторканою, за винятком окремих випадків, передбачених законом.

Тяжке становище післяреволюційної країни, реакційність і продажність членів Директорії спричинили чергову хвилю масових виступів. Така влада не задовольняла ні буржуазію, яка прагнула стабільного порядку, ні народні маси. Тому 9 листопада 1799 р. (18 брюмера - за республіканським календарем) під проводом генерала Наполеона Бонапарта відбувся переворот, що повалив Директорію і засвідчив поглиблення контрреволюції.

конституційними нововведеннями.

Нова Конституція 1799 р. (Конституція VIII року республіки), в розробці якої активну участь брав сам Наполеон, була затверджена на плебісциті, що проводився під поліцейським контролем. При формальному збереженні республіканської форми правління закріплювався режим консульства, а фактично - військова диктатура Наполеона Бонапарта. Конституція не містила Декларації прав людини і громадянина. Особлива роль відводилася армії. Передбачено пенсії для поранених військових, а також для вдів і дітей військових.

Конституція відновила принцип загального виборчого права. Виборче право отримали громадяни з 21 року, які проживали не менше 1 року у певному окрузі. Багатоступеневість виборів фактично нівелювала реальне виборче право громадян. Урядова влада формально вручалася колегії з трьох консулів, фактично концентрувалася в руках першого консула.

• виключне право законодавчої ініціативи;

• призначення і звільнення вищих посадових осіб;

• формування державного бюджету;

• комплектування судових органів влади (без права звільнення і відсторонення суддів)

Схема 12.2. Основні повноваження першого консула за Конституцією 1799 р.

Законодавча влада надавалася одразу декільком органам: Охоронному сенату, Законодавчому корпусу, Трибунату, Державній раді.

Схема 12.3. Процедура затвердження законопроектів за Конституцією 1799 р.

Конституція 1799 р. стала важливим кроком на шляху ліквідації республіки і відновлення авторитарного управління. Наполеон Бонапарт отримав титул довічного консула з правом призначення наступника. Режим особистої влади дозволив йому ліквідувати залишки якобінського руху і знешкодити діяльність роялістів. Бонапарт підготував необхідні умови для остаточного знищення республіканського ладу. У квітні 1804 р. Сенат видав постанову, що наділяла першого консула титулом імператора, що означало де-факто і де-юре повернення до монархії у Франції.

Період правління Наполеона І називають періодом Першої імперії (1804 - 1814, 1815 рр.), протягом якого у Франції остаточно завершився процес відновлення

централізованого і бюрократично організованого державного апарату. Увесь час правління Наполеона Бонапарта пройшов у війнах з іншими країнами. Тому політичне життя Франції характеризувалося посиленням впливу армії та поліції, які посіли привілейоване становище в суспільстві і державному управлінні. Створено розгалужену систему розшуку і шпигунства.

З встановленням імперії поступово втрачала значення конституційна система, адже імператор не визнавав формальних юридичних перешкод на шляху до здійснення владних повноважень. Декілька разів змінювалися структура і повноваження вищих органів влади. Вищі чини формували Високу раду імператора, Таємну раду, які перейняли важливі функції Державної ради і Сенату. В основі створеної держави поставлено бюрократичний чиновницький апарат, окремі елементи якого були успадковані від монархічного режиму і революції, але в цілому він став результатом адміністративної діяльності самого імператора. Основними органами управління імперії були міністерства, створені на основі принципу єдиноначальності і чіткої виконавчої вертикалі. Місцеві чиновники цілком залежали від центральної адміністрації. Виборні місцеві ради мали лише дорадче значення.

Наполеон включив в систему державного апарату католицьку церкву, яка була відновлена в правах. За укладеним у 1801 р. конкордатом з папою римським католицизм оголошено релігією більшості французького народу. Держава взяла священиків під контроль, а папа визнав за Наполеоном право призначати священиків на вищі церковні посади.

Основною відмінністю монархічного правління періоду Першої імперії, порівняно з часами абсолютної монархії (дореволюційного часу), було сприяння розвитку капіталістичних відносин з боку держави. Одночасно суспільство втратило основні демократичні завоювання революції. Зокрема, заборонено публічні збори, маніфестації, встановлено жорстку цензуру над пресою. Переслідувалася політична опозиція бонапартизму. Система державної влади не мала завершеної конституційної легітимації і трималася в основному на авторитеті імператора. Військові поразки французьких військ у 1812 - 1814 рр. завдали вирішального удару по владі Наполеона. У 1815 р. після невдалої спроби повернутися до влади Наполеон зрікся престолу і закінчив життя у засланні.

4.