Право імперії Наполеона Бонапарта

У період Першої імперії за сприяння Наполеона проведено масштабні правові кодифікаційні роботи. Видано п'ять кодексів, що охоплювали основні галузі права (цивільне, торгове, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне).

Першим у 1804 р. прийнято Цивільний Кодекс, що називають Кодексом Наполеона. Комісія з його розробки почала працювати у 1800 р. До роботи комісії долучався сам Наполеон. Кодекс склали з 2281 статті, згруповані у вступний титул і три книги, поділені на титули і глави. Документ відзначався чіткістю викладу матеріалу і стислістю формулювань.

У книзі першій “Про осіб” йшлося про суб'єктів цивільного права, їх права та обов'язки. До них віднесено лише фізичних осіб. Поняття юридичної особи було відсутнє, що відображало тодішній рівень розвитку капіталістичних відносин. Повною правоздатністю наділялися лише громадяни Франції, які мали рівні права. Проте заміжні жінки та іноземні громадяни були позбавлені повної правоздатності. Цивільна

дієздатність наступала з 21 року. Передбачалася можливість повного дієздатності.

позбавлення

У першій книзі містилися основні принципи сімейного права. Хоча кодекс формально визначав рівноправ'я чоловіка і дружини, реально закріплював панівне становище чоловіка в сім'ї, його владу над дружиною і дітьми. Чоловік мав право визначати місце проживання для своєї родини, а дружина була зобов'язана слідувати за своїм чоловіком. Хоча за загальним правилом передбачався режим спільності майна подружжя, право розпорядження ним цілком надавалося чоловіку, який міг діяти без участі і згоди дружини. Кодекс також передбачав можливість режиму роздільної власності подружжя. Однак дружині заборонялося виступати в суді без дозволу чоловіка, дарувати, відчужувати, набувати майно без участі чоловіка або без його письмової згоди.

Майнові відносини подружжя визначалися шлюбним договором.

«досягнення шлюбного віку (для чоловіків - 18, для жінок - 15 років); •

• взаємна згода подружжя;

« відсутність іншого шлюбу;

• згода батьків для дітей, які не досягли відповідного віку (син - 25, донька - 21 рік);

відсутність близького ступеня спорідненості ___

-------------------------------------------

Схема 12.4. Умови чинності шлюбу за Кодексом Наполеона 1804 р.

Кодексом вперше закріплено інститут цивільного шлюбу, що реєструвався державними органами, а також визнано право на розлучення.

* Перелюб (для чоловіка - простий факт зради дружини, для жінки - перелюб чоловіка, вчинений у їх спільному будинку)

* Зловживання, грубе поводження або тяжкі образи одного з подружжя щодо іншого

* Присудження одному з подружжя важкого чи ганебного покарання

* Взаємна згода подружжя розлучитися (після 2 років спільного проживання)

* Роздільне проживання протягом 3 років після судового рішення про встановлення роздільного проживання

Схема 12.5. Підстави розлучення за Кодексом Наполеона 1804 р.

Цивільний кодекс закріплював нерівноправність прав батька і матері щодо влади над дітьми. Батько, який мав підстави для невдоволення поведінкою своєї дитини, яка не досягла 16 років, мав право позбавити її волі на термін до одного місяця, а якщо дитині виповнилося 16 років - до шести місяців. Батько управляв майном дітей і отримував з нього прибутки. Діти перебували під опікою батька до повноліття (сини - до 25 років, доньки - до 21року).

Книга друга “Про майно і різні видозміни власності” присвячена унормуванню майнових прав. Центральне місце в ній посідав інститут власності. Виділено три форми власності: індивідуальна (приватна), державна і комунальна. Основна увага приділялася приватній власності. Закріплено принцип недоторканності і невідчужуваності приватної власності, що став основним принципом буржуазного права. Власність передавалася шляхом спадкування, дарування, за заповітом або через зобов'язання.

Речі поділялися на рухомі і нерухомі. До перших належали: зібраний урожай; тварини; неживі предмети; позови і зобов'язання (пов'язані з правом на рухомі речі); акції та частки у фінансових чи торгово-промислових компаніях. Нерухомі речі: земельні ділянки; будівлі; незібраний врожай; дерева, що ростуть; труби діючого водовідведення; тварини, надані для обробітку землі; землеробські знаряддя; вулики; риба у ставках; солома і добрива тощо. Нерухомістю також вважалися узуфрукт на нерухомі речі, сервітути, земельні повинності, позови, що мають предметом повернення нерухомого майна. Книга третя “Про різні засоби, якими набувається власність” містила правила набуття власності.

Схема 12.6. Способи набуття власності за Кодексом Наполеона 1804 р.

За кодексом спадщина відкривалася на підставі природної смерті і “цивільної смерті”. Остання була відновлена як дореволюційна міра кримінального покарання, за якою засуджений втрачав право власності на майно, яким він володів. Це майно переходило до законних спадкоємців так само, якби він помер своєю смертю. Спадкоємцями за законом ставали насамперед діти, потім висхідні і бічні родичі до 12­го ступеня спорідненості. Позашлюбні діти могли бути суб'єктами спадкування у випадку їх юридичного визнання. Положення щодо заповіту і дарування передбачало фіксовану значну частку майна для законних дітей померлого. Наприклад, якщо залишалася одна законна дитина, то позашлюбні діти чи треті особи могли претендувати максимум на успадковуваного майна.

Дарування між живими полягало у тому, що даритель позбавляв себе дійсно і безповоротно подарованої речі на користь дароотримувача.

Основну увагу у третій книзі Цивільного кодексу приділено зобов'язанням, зокрема договірним зобов'язанням. Договором розглядалася угода, за допомогою якої одна чи декілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або перед кількома особами дати щось, зробити або не зробити чогось. Передбачалася рівність сторін договору та його добровільність. Особливий акцент зроблено на непорушності договору та праві сторін встановити будь -який його зміст, що також передбачало невтручання держави у договірні відносини підприємців. У кодексі згадуються такі види договорів: купівлі- продажу, міни, зберігання, найму, товариства, позики та ін.

Кодексу 1804 р. також відомі зобов'язання від заподіяння шкоди, натуральне зобов'язання (наприклад, дати придане дітям), зобов'язання за законом і з правопорушень.

Цивільний кодекс мав великий вплив на розвиток цивільних правовідносин в країнах романо-германської системи права. Він заклав основи приватновласницьких відносин і підприємництва не лише у Франції, але й в інших капіталістичних країнах. За основними позиціями цей документ і нині є основою цивільного права Франції.

Торговий кодекс 1807 р. мав завданням доповнити Цивільний кодекс питаннями щодо правового регулювання торговельної діяльності підприємців та закріпив дуалізм французького приватного права, що полягав у його поділі на цивільне і торгове. Кодекс складався із 648 статей, які поділялися на 4 книги (перша - загальні положення щодо комерсантів, товариств, розподілу майна, бірж, комісійних угод тощо; друга - міжнародна і морська торгівля; третя - порядок банкрутства; четверта - процесуальні норми). Документ був недостатньо повним. Наприклад, в ньому мало уваги приділялося операціям купівлі-продажу, а питання банківських і страхових операцій були взагалі відсутні.

В лютому 1810 р. прийнято новий Кримінальний кодекс, в основу якого покладено ідеї Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Основні прогресивні принципи, закладені в документі: законності; незворотності дії закону; рівності громадян перед законом; відповідності покарання вчиненому злочину. Кодекс складався з попередніх положень і чотирьох книг. Перші дві книги разом з попередніми положеннями становили своєрідну загальну частину кодексу та були присвячені основним поняттям і принципам кримінального права, питанням кримінальної відповідальності, визначенню покарань і їх видів. Третя і четверта книги складали особливу частину та містили конкретний перелік злочинних діянь, визначення виду і міри покарання у кожному конкретному випадку.

Таблиця 12.2. Види злочинних діянь за Кримінальним кодексом 1810 р.

До кримінальних покарань належали мученицькі і ганебні або лише ганебні покарання. Перші - смертна кара, каторга, депортація, ув'язнення. Другі - виставлення біля ганебного стовпа, вигнання, позбавлення виборчих прав і заборона займати державні посади. Смертна кара призначалася за злочини проти безпеки держави, імперської Конституції, за особливо важкі злочини проти особи (насамперед вбивство). Довічна каторга і депортація мали наслідком “цивільну смерть”. До виправних покарань належали утримання у виправному закладі (від 6 днів до 5 років), тимчасове позбавлення певних політичних, громадянських і сімейних прав, штрафи.

У третій книзі кодексу злочини і провини поділені на публічні і приватні. До перших віднесено: злочини проти безпеки держави (державна зрада, шпіонаж, замах на життя імператора і членів його родини, спроби державного перевороту); злочини і проступки проти Конституції (злочини, пов'язані з виборчим процесом, посадові злочини); злочини і проступки проти громадського порядку (фальшивомонетництво, підробка державних печаток і документів, хабарництво, зловживання владою, створення злочинних груп та ін.).

У четвертій книзі йшлося про правопорушення, за які мала право карати сама поліція (порушення правил дорожнього руху, дрібне хуліганство тощо).

Загалом у кодексі помітні значні пережитки феодалізму. Зокрема, зберігалися ганебні покарання у вигляді таврування, виставлення біля ганебного стовпа. Страта призначалася як покарання для широкого кола злочинів, включно з політичними. Кодекс не визнавав пом'якшуючих обставин провини та допускав як покарання т. зв. “цивільну смерть”. Відсутнє визначення мінімального віку кримінальної відповідальності, форм провини. Нічого не говорилося про давність злочинів та їх сукупність. У цілому у порівнянні з Кодексом 1791 р. Кодекс 1810 р. був менш демократичним і посилював каральну спрямованість кримінального права, що, втім, не завадило йому зі змінами і доповненнями лягти в основу сучасного французького кримінального законодавства.

Кримінально-процесуальний кодекс 1808 р. запровадив змішаний вид процесу. На етапі досудового слідства зберігалося таємне письмове провадження. Слідство здійснювали особливі слідчі судді, які володіли широкими повноваженнями. В основі судового розгляду справи перебували принципи гласності і змагальності. Кодексом передбачено розмежування слідства та обвинувачення. Останню функцію покладено на прокурора. Сторону захисту представляв адвокат обвинуваченого. Кодекс передбачав існування суду присяжних, що виносив вирок про винність чи невинність обвинуваченого простою більшістю.

5.