ТЕМАЗ Держава та право Стародавньої Греції

1. Перші державні утворення Стародавньої Греції.

2. Утворення і розвиток афінської держави. Основні риси права Афін.

3. Спартанська держава та її особливості.

Ключові поняття: Кріт, деспотія, принцип таліона, басилей, тиранія, поліс, Афіни, евпатріди, архонт, ареопаг, еклесія, геліея, буде, колегія стратегів, республіка, спартіати, періеки, ілоти, колегія ефорів, герусія, апела, Спарта.

Територіально власне Стародавня Греція охоплювала південну частину Балканського півострова, західну частину Малої Азії та острови Егейського моря.

1. Перші державні утворення Стародавньої Греції. Перші державні утворення на території Стародавньої Греції з'явилися ще в II тис. до н.е.

Колискою європейської цивілізації вважається острів Кріт. Уже на початку II тис. до н.е. на ньому існувало кілька держав, що утворилися навколо колишніх племінних центрів - Кноссу, Фесгу, Малії і Като Закро. Можливо, тоді існував і політичний союз між державами (напр., між Кноссом і Фестом). У ХУІ-ХУ ст. до н.е. весь острів був об'єднаний під владою царів Кноссу і став єдиною централізованою теократичною монархією. У цей час держава досягає найбільшого розквіту. Острів перетворюється на сильну морську країну. Була встановлена влада й над навколишніми островами, зокрема Кікладами. Із сер. XVI ст. до н.е. під тиском зовнішніх обставин (виверження вулканів, землетруси, напади греків-ахейців) держава занепадає і гине.

Царська влада на Кріті мала теократичний характер і була деспотичною. У руках монарха зосереджувалась законодавча, виконавча, релігійна і світська влада. Сам він уважався священною особою. Разом з тим, його влада не була необмеженою. Можливо, царі змушені були визнавати роль місцевої адміністрації; вагомі позиції займала і столична аристократія. Царський палац був як адміністративним, так і релігійним центром держави, святилищем. Найближчими помічниками царя були члени його сім'ї.

У суспільному устрої Кріту виділяються царська родина, жерці, знать, селяни, ремісники і раби. Для нього характерне існування професійних груп (мореплавці, металурги, суднобудівники, торговці тощо). Переважна більшість населення проживала в общинах.

Ще в стародавні часи традиційно вважалося, що законодавство Кріту було зразком справедливості і правосуддя. Найавторитетнішим вважався царський суд. Існували й місцеві суди. Також зафіксовано існування в'язниць. За деякими свідченнями, в законодавстві зберігався "принцип таліона". У сільській місцевості ще зберігалися і мали вагоме значення норми племінного права. Вважається, що саме крітські закони вплинули на розвиток законів континентальної Греції.

Сам Балканський півострів був заселений греками-ахейцями на рубежі ІП-ІІ тис. до н.е.; місцеве ж населення - пеласги ними було асимільоване. З цього часу і починає формуватися грецька народність. До XVI ст. до н.е. вже діють перші державні утворення (Мікени, Тірінф, Пілоста ін.). їхній розквіт припадає на ХУ-ХШ ст. до н.е. Із сер. XV ст. до н.е. ахейці поширюють свою владу на Кріт, а з XIV ст. до н.е. вони починають заселяти територію Малої Азії. Можливо, утворюються і воєнно-політичні союзи, військові коаліції царств, що вели між собою постійні війни. Серед усіх цих держав найбільш значну роль відігравало Мікенське царство. Про це свідчить хоча б організація його правителями масштабного загальногрецького військового походу проти Трої наприкінці ХІП ст. до н.е. Після цього знову настає період політичної роздрібненості (ХІІ-ХІ ст. до н.е.).

Уся система управління ахейських держав II тис. до н.е., як і на Кріті, будувалася навколо царського палацу. Для цього існувала розвинена бюрократична система, основу якої складав штат писців. Цар (ванакт) здійснював загальне керівництво державною системою. Збройними силами командував спеціальний воєначальник (лавагет). На чолі округів стояли намісники (коретери), котрі несли відповідальність за надходження податків до казни.Ім підпорядковувались управителі окремих поселень (басилеї) - колишні племінні вожді.

За своїм характером ахейські держави були рабовласницькими. Але рабами (дуло її, доелой) ставали тільки іноземці. Існували також так звані "божі раби" (очевидно, при храмах). Основну ж масу населення складали вільні та папіввільні селяни-общинники і ремісники. Панівне місце в суспільстві займала військово-жрецька знать.

У суспільстві зберігалися пережитки первіснообщинного ладу. Але основні ремісницькі галузі вже були монополізовані державою. Земля також поділялася на державну (іпеменас) і общинну (кекемена).

З кін. ХІП ст. до н.е. на Балканському півострові відбувається довготривале нашестя північних племен (фрако- іллірійців, дорійців), які жили ще первіснообщинним ладом па стадії воєнної демократії. Внаслідок цього було зруйновано структуру ранніх грецьких державних утворень, відбулося повернення до родового ладу, кожна община знову стала самостійною і незалежною. Після цього в історії Греції почався новий етап - формування полісів; починають розвиватися республіканські форми правління.

Після краху ранніх монархій у Греції панівною організацією влади стає територіальна община (демос), центром котрої був поліс. Основою суспільного устрою був поділ полісу на філи, фратрії і роди. На чолі кожного роду стояв архонт Існувало й рабство, але воно ще мало патріархальний характер і основним його джерелом була війна. Суспільство складалося із кількох прошарків з різним правовим статусом (знать, рядові общинники, фети, раби). За своїм характером кожна община була воєнною демократією. Земля перебувала у власності общини.

Кожна община мала царя (басилей), іноді - двох і більше, раду старійшин (геронти), народні збори. Правовий статус басилея був різним в різних общинах. Іноді вони виступали як племінні вожді, а іноді як радники вождя; в основному виконували військові, судові і жрецькі функції. Царська посада була виборною і влада царя обмежувалася радою старійшин та народними зборами..

Суд мав публічний характер і здійснювався радою старійшин.

Протягом IX-VIII ст. до н.е. община поступово перетворюється на місто. Активно розвиваються ремесло і торгівля. Починається період колонізації земель за межами власне Греції. І вже на VIII- VI ст. до н.е. припадає економічний підйом. Родові пережитки ще зберігають свою силу в суспільних стосунках, проте в багатьох місцях Греції все більшої ваги набуває приватна власність і розповсюджуються різні форми особистої залежності.

Саме в цей період особливого поширення набуває така форма правління, як тиранія -узурпація влади в руках однієї особи, котра спиралася, в основному, на найману гвардію. Але реально вона сприяла соціально-економічному розвитку полісу і обмежувала вплив родової аристократії. Тиранія панувала в багатьох містах Греції, і зокрема - в Афінах, Корінфі, Сіракузах, Лесбосі, Мілеті та ін. При цьому вона продовжувалася іноді дуже тривалий час, оскільки заходи тиранів нерідко підтримував народ.

Полісний лад встановився VIII - V ст. до н.е. Поліс - це давньогрецьке місто-держава. Його державний апарат складався з народних зборів повноправних громадян-чоловіків, ради, суду та різноманітних виборних посад. Класичний період в історії полісів припадає на V - IV ст. до н.е.

2. Утворення і розвиток афінської держави. Основні риси права Афін. Утворення міста-держави Афіни завершилося до VIII ст. до н.е. на основі давньої фортеці. За переказами, герой Тезей зміг об'єднати навколо неї навколишні родові общини і знищив усі їхні органи управління. У VII1-VII ст. до н.е. родова знать в Афінах остаточно закріплює за собою привілеї і створює особливу групу - евпашрідів, котрим було надано виключне право на заміщення посад. Більшу частину населення складали геомори (землероби) та деміурги (ремісники); досить значною групою були також метеки (вихідці з інших общин).

Після знищення влади басилея (родоплемінного вождя) в Афінах була створена посада архонта, а з 683 р. до н.е. почала діяти колегія з 9 архонтів. Перший архонт (епонім) очолював колегію і мав повноваження з нагляду за внутрішнім управлінням та судові повноваження щодо сімейних справ; другий (басилей) виконував жрецькі функції, третій (полемарх) - військові, інші (фесмофети) - в основному судові. По закінченні строку повноважень архонти входили в ареопаг - вищу державну раду - аристократичне зібрання, яке ніколи не обиралося і ні перед ким не звітувало. Ареопаг видавав закони, здійснював вищий суд, наглядав за діями посадових осіб, обирав архонтів.

Після Тезея рішучий наступ на родові зв'язки в Афінах здійснив архонт Драконт, котрий у 621 р. до н.е. ввів нове законодавство, яке зафіксувало вже існуюче право, але водночас і відмінило деякі положення старого, зокрема - кровну помсту. Були введені нові правила судочинства, встановлена смертна кара за посягання на приватну власність та ін. У 594 р. до н.е. архонтом в Афінах було обрано Солона, котрий, спираючись па народні збори, провів ряд реформ, центральне місце серед яких займали політичні перетворення. Найважливішою серед них була цензова реформа, за якою всі афіиські громадяни були поділені незалежно від їхнього походження на 4 розряди. Солоп першим спробував обмежити політичну владу і вплив ареопагу. З ім'ям архонта Клісфена пов'язана подальша демократизація азійського політичного устрою. У 509 р. до н.е. Клісфен здійснив реформи державного устрою, що призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу. Зокрема, був введений новий адміністративний поділ, створено новий орган - колегію стратегів та ін.

Розквіт афінської демократії припадає на V ст. до н.е.

Державний апарат Афін складався з еклесп (народні збори), геліеї (вищий судовий орган), буле (рада п'ятисот), колегії стратегів і колегії архонтів. Головним і вирішальним органом була еклесія, на зборах якої приймалися закони, вирішувалися питання війни і миру, призначалися посадові особи, затверджувався бюджет та ін. Буле, як робочий орган готував і обговорював усі справи, що виносилися на розгляд еклесії; він же виконував контрольні функції стосовно постанов еклесії і всіх посадових осіб; ця рада організаційно складалася із 10 комісій. Ареопаг, як державний орган, ще зберігався, проте його функції обмежувалися наглядом за станом моральності та розглядом судових справ про вбивства, підпали та ін. Колегія стратегів здійснювала верховне керівництво і командування всіма збройними силами держави. У віданні колегії архонтів знаходилися справи, що стосувалися моральності, релігійні та сімейні. Також вони готували справи для слухання в суді присяжних і виконували жеребкування суддів. Геліея діяла під керівництвом колегії архонтів. Вона розглядала найважливіші приватні справи афінських громадян, усі державні справи, усі спірні справи між союзниками і всі важливі справи громадян союзних держав.

Афіни мали найрозвиненішу правову систему в Стародавній Греції. Найдавнішим джерелом права був звичай, а з V - IV ст. до н.е. - закони. Суворе дотримання законів визнавалося обов'язковим елементом демократії.

Дуже високого ступеня розвитку досягли майнові правовідносини. Уся власність поділялася на суспільну (державну) і приватну. Власник майна мав нічим не обмежене право розпоряджатися землею, худобою, рабами та іншим добром. Приватна власність оберігалась дуже суворими покараннями: крадіжка, як правило, каралася смертю. Шлюб мав патріархальні риси, але допускалося розлучення. Жінка і діти перебували під владою чоловіка. Спадкування існувало за законом і за заповітом. Кримінальне право, у порівнянні з цивільним, було менш розвинуте. Це проявлялося в збереженні інституту кровної помсти. До найтяжчих злочинів зараховувалися зрада, богохульство, крадіжка майна з храму. Розрізнялися вбивства: випадкове і навмисне. Тюремне ув'язнення було лише попереднім. Відоме було поняття пом'якшувальних вину обставин. Серед покарань існувала смертна кара (отрута - для політичних злочинців, повішення - для рабів, розбійників, злодіїв), вигнання (довічно, з конфіскацією майна), атімія (позбавлення громадянських і політичних прав або майна), обернення в рабство (напр., за шахрайство), конфіскація майна, штраф. Як превентивний засіб в попередженні можливих політичних і державних злочинів застосувався остракізм - витання з міста.

Загалом, для Афін характерною була досить висока юридична культура.

3. Спартанська держава та її особливості. Спарта, на протилежність Афінам, була аристократичною республікою. Вона виникла в XII - IX ст. до н.е. внаслідок утворення союзу між дорійськими та ахейськими племенами. До поч. VII ст. до н.е. вона перебувала в стадії військової демократії. Внаслідок соціально-економічних і правових реформ, проведених у VII ст. до н.е. державним діячем /Іікургом, у країні формально зникла знать.

Політичними правами тут користувалися лише снартіати. Періеки були особисто вільними, політичних прав не мали, але в усьому іншому були цілком правоздатними. До ілотів належали представники пере-можених племен, обернені на державних рабів.

На чолі держави стояли два царя, котрі виконували функції військових вождів, були верховними жерцями і здійснювали судову владу. Але фактично влада належала колегії ефорів (із 5 членів). В її руках майже повністю знаходились зовнішні стосунки і внутрішнє управління державою, цивільна юрисдикція, нагляд за діяльністю посадових осіб, контроль за діяльністю царів. Ефори скликали і керували роботою герусїї (рада старійшин) і апели (народні збори). Герусія обговорювала попередньо справи, які повинні були розглядатися апелою, і мала практично необмежену компетенцію. Герусія була судовою інстанцією для царів. Із посиленням влади ефорів її значення падало. Апела, на відміну від герусії, вирішальної ролі в житті країни не відігравала. Вона скликалася періодично, її рішення могла скасовувати герусія.

Питання для самоконтролю:

1. Загальна характеристика розвитку державності в Стародавній Греції.

2. Полісна система Стародавньої Греції.

3. Державний устрій Афін.

4. Суспільний устрій Афін.

5. Реформи Солона і Клісфена в Афінах, їхній результат.

6. Афінське право.

7. Особливості державного і суспільного устрою Спарти. Рекомендована література

1. Громаков Б. История рабовладельческого государства и права (Афины и Рим).-М., 1986.

2. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины. - Воронеж, 2000.

3. История Древней Греции / Под ред. В.Авдиева, Н.Пикула.-М., 1962.

4. КареевН. Государство-город античного мира. - Изд.З. - СПб., 1910.

5. Катрин В. Історія рабовласницької держави і права Стародавньої Греції. - К., 1969.

6. Кочекьян С. Государство и право Древней Греции. -М„ 1963.

7. Дурье С. История Греции.- СПб., 1993.

8. Никитина И. К вопросу о федерализме в Древней Греции И Мето­дология историко-правовых исследований.-М„ 1980.

9. Разумович Н. Политическая и правовая культура: Идеи и институты Древней Греции.-М., 1989.

10. Соловьева С. Раннегреческая тирания (к проблеме возникновения государства в Греции). -М., 1964.

И. Тшцик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу. -Львів, 1999.-Т.1.

12. Хрестоматия по истории Древней Греции /Подред.Д.Каллистова-

М„ 1964.

13. ШишоваК. Раннєє законодательство и становление рабства в античной Греции. -Л., 1991.