ТЕМА 2 Держава та право країн Стародавнього Сходу
1. Державний та суспільний устрій і право в Стародавньому Єгипті.
2. Вавилонська держава. Закони Хаммурапі.
3. Особливості розвитку Стародавньої Індії. Закони Ману.
4. Держава і право Стародавнього Китаю.
Ключові поняття: східна деспотія, фараон, джаті, ном, раби, касти, варни, принцип таліопа, ордалії, нубанда, чиновники, жерці, закони Хаммурапі, закони Ману, парішад, раджа-сабхі, ільк, ван, ді, сян, реформи Шан Яна, лі, конфуціанство.
Перші держави у світовій історії виникають у ІУ-ПІ тис. до н.е. на Стародавньому Сході (Єгипет, Шумер, Індія, Китай). Для них характерна державна власність на землю, сталість сільської общини, значна роль храмів як духовно-релігійних центрів суспільства, наявність надмірної централізації управління, архаїзм правових норм, застій у розвитку суспільних відносин, панування державної ідеології. Держави Стародавнього Сходу були типовими "східними деспотіями".
1. Державний та суспільний устрій і право у Стародавньому Єгипті. На території Стародавнього Єгипту' спочатку виникло два царства- Верхній і Нижній Єгипет, котрі в епоху Раннього царства (XXX- XXVIII ст. до н.е.) були об'єднані в єдину державу. Саме в цей час в основному склалася і структура єгипетського суспільства. Панівні позиції в ньому займали фараон, знать і жерці. У привілейованому стані були також чиновники і службовці. Нижчий щабель суспільства займали ремісники, землероби і царські слуги. Найбезправнішими в суспільстві були раби, поповнення яких відбувалося за рахунок воєн. У часи Старого царства (XXVIII - XXIV ст. до н.е.) влада фараона стає майже абсолютною, система державного управління стає бюрократичнішою. Але внаслідок зростання сепаратизму і посилення номової (обласної) знаті, царська влада значно ослабла, що призвело до міжусобних воєн. У Середньому царстві (XXI -XVII ст. до н.е.) Єгипет як держава був нестійким утворенням, що в результаті призвело до його загарбання гіксосами.
Уже в часи Нового царства (XVI - XI! ст. до н.е.) після перемоги над загарбниками Єгипет стає найцентралізованішою монархією Стародавнього Сходу. У руках фараона зосереджується вся законодавча, виконавча і судова влада. Економічною основою його влади була вся державна власність (у тому числі маєтки і раби). Правою рукою фараона був джаті (як правило, це родич), котрий безпосередньо управляв всім державним апаратом. Основу останнього складали чиновники. Основними функціями джаті були нагляд за судовими органами, розгляд територіальних спорів, призначення і контролювання чиновників, формування ополчення, управління податковою системою та ін. Суди не були відокремлені від адміністрації. Поліція, як правило, складалася із полонених і, в її обов'язки входило переслідування злочинців, стягування податків, охорона пірамід, нагляд за громадськими роботами, катування і виконання вироків та ін. Армія спочатку складалася з ополченців, а пізніше перетворилася на постійну (існували військові поселення). Адміністративно-територіально Єгипет поділявся на нами (області), що мали своє управління, деяку економічну самостійність, власну атрибутику і культ.Законодавство у Стародавньому Єгипті, за пізнішими переказами, з'явилося вже при перших фараонах. Документально засвідчено про його існування в XVIII, XVI - XV ст. до н.е. Відомо, що в єгипетському праві розрізнялися форми власності (царська, храмова, общинна, приватна), при цьому право власності розглядалося досить детально. При укладанні договорів обов'язково повинен був дотримуватися певний ритуал (формалізм юриспруденції). У шлюбному праві існував письмовий договір. При цьому воно носило патріархальний характер (зверхність чоловіка в сім'ї, утримування гарему та ін.). Найбільшими злочинами вважалися непокора владі, пограбування гробниць та інші, за що винні каралися смертю. Загалом покарання носили жорстокий, калічницький характер: практикувалося відрубування руки, побиття палицями, каторга на рудниках та ін.
2. Вавилонська держава.
Закони Хаммурапі. Єдина централізована Вавилонська держава утворилася в часи правління царя Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.). У 1763 р. до н.е. він переміг своїх ворогів і об'єднав землі у Дворіччі під своєю владою. Вавилонська держава, як і Єгипет, була типовою східною деспотією. Влада царя (лугаль) була необмеженою, усі чиновники діяли від його імені. Безпосереднім помічником царя в управлінні був нубанда, котрому вже підпорядковувалися всі інші державні органи і чиновники. Адміністрацією контролювалася і вся судова система.Відразу після перемоги (1763 р. до н.е.) Хаммурапі провів у державі ряд реформ, зокрема заборонив продаж землі общинників, обмежив автономію храмів, ввів єдиний податок (десятина), встановив тарифи оплати найманої праці, обмежив боргову кабалу терміном у три роки, взяв на державну службу лихварів та ін.
Протягом усього правління Хаммурапі було зведено в одну систему все законодавство країни. Цей звід отримав назву "Закони Хаммурапі" (структурно він складався із вступу, власне статей і заключної частини). Це перший відомий збірник законів, в якому зафіксовано рабовласницький устрій та існування приватної власності. За цим законодавством земельна власність поділялася на царську, храмову, общинну і приватну. Царським і храмовим господарством управляв цар. Розвитку приватної власності на землю сприяло розширення зрошувальної системи. Завдяки цьому скорочувались общинні землі і занепадала сама община. Земля могла вільно продаватись, передаватись у спадок чи здаватись в оренду. Особливий режим мало майно воїнів (ільк), яке надавалося за службу в армії. У "Законах Хаммурапі" регулюється оренда землі, згадуються різні види майнового найму (утому числі встановлюється відповідальність за завдану при наймі шкоду), регламентуються договори особистого найму, позики, купівлі-продажу та ін. У шлюбно-сімейному праві шлюб вважався дійсним лише при існуванні письмового договору; він мав патріархальний характер. У кримінальному праві виділяється три види злочинів: проти особистості (ненавмисне вбивство, тілесні пошкодження; покарання відбувається за принципом шаліона (з лат.
"відплата") або ж у вигляді штрафу), майнові (крадіжка, грабунок; покарання у вигляді смертної кари чи величезного штрафу), проти сім'ї (подружня зрада, кровозмішування, підрив батьківської влади; покарання - смертна кара або тілесне покарання). Кримінальний і цивільний процес не відрізнялися один від одного. Розгляд справи розпочинався тільки за заявою потерпілої сторони; обов'язковими були свідчення очевидців, клятва і випробування "божим судом" (ордалії). Суддя не мав права змінити своє рішення.3. Особливості розвитку Стародавньої Індії. Закони Ману. У сер. II тис. до н.е. Стародавня Індія була завойована племенами аріїв- кочівників із півночі. Цим остаточно завершився процес занепаду попередніх цивілізацій (Мохенджо-Даро і Хараппа). Розселяючись по Індії, арії поступово перетворилися із скотарів на землеробів. Протягом другої пол. II тис. - першої пол. І тис. до н.е. в Індії формувалося класове суспільство і держава. Із посиленням суспільної нерівності влада раджі (вождь племені) перетворилася із виборної на спадкову, народні збори - на збори знаті при ньому, а племінна адміністрація - на державні органи. Найбільшою державою цього періоду стала Магадха, гцо найбільшого розквіту досягла в IV - III ст. до н.е. при династії Маур'я на території Індостану, але у II ст. до н.е. ця імперія розпалася.
Особливості суспільного устрою Стародавньої Індії визначалися існуванням особливих станів - вари (брахмани, кшатрії, вайш'ї і шудри; перші дві складали панівний клас); але були ще й раби (даса). На початку н.е. варни перетворюються на касти - замкнені суспільні групи, що визначалися належністю до певної професії.
На чолі держави стояв цар, котрий зосереджував у своїх руках всю владу. При ньому діяли таємна рада і рада знаті (парішад). Існував і представницький орган (раджа-сабхі), що складався із представників знаті, міського і сільського населення. Але до епохи Маур'я він перетворюється на царську раду. Територія держави поділялася на головні провінції (їх було чотири), звичайні провінції, області і округи; найнижчою адміністративною одиницею було село.
Головні провінції очолювали царевичі (вони мали певну автономію), всі інші - чиновники. Міста мали деякі риси самоврядування."Закони Ману" з'явилися в 11 ст. до н.е. - II ст. н.е. і були спрямовані на закріплення суспільного устрою; їхня особливість - релігійна мотивація. Основним видом власності за цими законами у державі була земля (царська, общинна і приватна), при цьому суворо заборонялося втручання у справи її власника, але водночас община намагалася обмежити приватне землеволодіння. У законах твердо встановлюється непорушність і спадковість боргових зобов'язань, регламентується договір з найму вільних робітників, розглядаються договори оренди, купівлі-продажу, дарування та ін. Шлюб вважався майновою угодою, в результаті котрої чоловік купляв собі жінку і вона ставала його власністю. Діти належали батькові. Майно сім'ї було загальним, але розпоряджався ним її глава. У кримінальному праві, за "Законами Ману", розрізнявся навмисний і необережний злочин. Про високий рівень розвитку цієї галузі права свідчать також вказівки на співучасть, рецидив та ін. Але разом з тим зберігалися ордалії, принцип таліоиа, відповідальність общини. Розрізнялися злочини проти держави, проти власності, проти особистості і проти сім'ї. Серед покарань - смертна кара, тілесні покарання, штрафи, вигнання, тюремне ув'язнення. Основним доказом вини були свідчення очевидців, але заборонялося свідчити жінкам і зацікавленим особам. Суд не був відділений від адміністрації, а найвищим судом був цар з брахманами.
4. Держава і право Стародавнього Китаю. Найдавніша держава в Китаї існувала в ХУІ-ХП ст. до н.е. під назвою Шан (Інь). Царська влада в ній мала патріархальні риси: обмежувалася радою старійшин. Цар (ван, ді) виконував адміністративні, судові, військові і жрецькі функції. У руках родової знаті ("благородні") зосереджувались землі і раби. Основну масу населення складали селяни-общинники ("добрі"). Рабство мало патріархальний характер. Основні його джерела - це борги, війна і покарання за злочини.
Раби ("підлі") були безправними.Єдина централізована китайська держава Чжоу утворюється в XII ст. до н.е. Система управління мала двірцевий характер. Цар стає божеством, при ньому функціонує посада головного помічника (сян), котрому підпорядковуються начальники головних управлінь - фінансового, військового і громадських робіт. Пізніше з'являються управління царського палацу і скарбниці, судове, культу предків. Після розпаду держави Чжоу на її території утворюються в VII ст. до н.е. п'ять самостійних країн. ЗIV ст. до н.е. серед них виділяється держава Цінь. Тоді ж міністр князя Сяо - Шан Ян - провів ряд реформ (350 р. до н.е.), якими було дозволено вільну купівлю-продаж землі, введено податок на землю, єдину систему мір і ваги, чіткий адміністративний поділ, кругову поруку в общинах і армії, заборонено кровну помсту. Це призвело до централізації держави та її посилення. При імператорі Цінь Ші-хуанді (246-210 рр. до н.е.) Китай був поділений на області, котрі були очолювані відразу двома чиновниками (цивільним і військовим). Держава знову стала централізованою, але з деспотичним характером режиму. Наприкінці III ст. до н.е. її змінює імперія Хань, що характеризувалася пом'якшенням деспотизму, зниженням податків, обмеженням застосування смертної кари тощо. Судова система в Китаї мала двоїстий характер: цивільні справи розглядалися адміністрацією, а кримінальні - спеціальним судовим відомством і його суддями. Останньою інстанцією у судових справах був імператор.
Спочатку правові норми були складовою частиною релігійно-етичних правил (лі), котрі й визначали стосунки в суспільстві. Вважається, що перші писані закони з'явилися в Китаї вже в епохи Шан (Інь) і Чжоу, однак безперечно відомо про їхнє існування тільки стосовно VI ст. до н.е. Так, у 536 р. до н.е. з'явився "Огляд законів", в якому визначалося п'ять видів покарань за злочини: таврування, відрізання носу, відрубування ноги (ніг), кастрація, смертна кара. Особливістю правової системи Стародавнього Китаю став вплив на неї філософських течій (конфуціанство, легізм). Вважається, що китайське право пройшло три етапи свого розвитку: 1) УП-У ст. до н.е. - період боротьби конфуціанства і легізму, коли Гуань Чжень (засновник легізму) створює концепцію управління на основі закону; 2) IV - перша пол. III ст. до н.е- період утворення централізованої держави і укріплення центральної влади; 3) III ст. до н.е. -1 ст. н.е. - період формальної перемоги конфуціанства, в результаті чого відбулося його злиття з легізмом у нове вчення - ортодоксальне конфуціанство династії Хань. Перша кодифікація китайського законодавства була здійснена на межі У-ІУ ст. до н.е. (Лі Куей, "Книга законів царства Вей"). Цей збірник містив 6 розділів: закони про злодіїв, про розбійників, про тюремне ув'язнення, про спіймання злочинців, про знаряддя покарання і катування. Він став основою для розробки наступного законодавства.
Найбільш розвиненою галуззю права в Китаї було кримінальне. Злочин розглядався з точки зору моральних норм і при визначенні покарання враховувалась особиста воля злочинця. Розрізнялися: замах, здійснений злочин, співучасть, рецидив та ін. До тяжких злочинів належали: проти імператора, заколот, пограбування храмів, дезертирство та ін. Покарання мало залякувальний характер: смерть, відрубування частин тіла, тавро. Додатковими покараннями були штраф, биття палками, рабство. Існувала також колективна відповідальність родичів злочинця. Шлюбно-сімейне право мало патріархальний характер. Дозволялося розлучення і утримування гарему. Діти належали батькам. У цивільному праві існували договори купівлі-продажу, оренди, найму тощо. У цілому правові норми в Китаї поділялися на кримінальні ("люй") та адміністративні ("лін").
Питання для самоконтролю:
1. Державний апарат Стародавнього Єгипту і його основні ланки.
2. Право в Стародавньому Єгипті.
3. Утворення Вавилонської централізованої держави.
4. Реформи і закони Хаммурапі.
5. Особливості державного і суспільного усгрою Стародавньої Індії.
6.1 Іраво Індії за "Законами Ману".
7. Розвиток державності в Стародавньому Китаї.
8. Особливості розвитку права в Стародавньому Китаї.
Рекомендована література:
1. Авдиев А. История Древнего Востока І Под ред. В.Кузиіцина. - М„ 1979.
2. Антология мировой правовой мысли. - Т.1.-М., 1999.
3. Буткевич О. Международное право Древнего Египта И Государство и право. -2000. -№15.
4. Волков И. Законы Вавилонского царя Хаммурапи. -М., 1914.
5. Крашенинникова Н. История права Востока: Курс лекций.-М., 1994.
6. Лапова Р. Индия (рабовладельческий период). История государства и права. - Саратов, 1960.
7. Межгосударственные отношения и дипломатия на древнем Востоке Юте. ред. И.Стучевский.-М., 1987.
8. Рабовладельческое и феодальное государство и право стран Азии и Африки. - X., 1981.
9. Рогожин А., Страхов Н. История государства и права рабовладельческого Китая. -М.. 1960.
10. Страхов Н. Основные закономерности возникновения и развития государства в странах древнего Востока: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук.-Х., 1973.
11. Тшцик Б. Історія держави і права країн Стародавного світу. —Львів, 1999.-Т.1.
12. Хрестоматия по истории Древнего Востока / Под ред. В.Ко- ростовцева. —М., 1980. - Ч. 1-2.
13. Эльманович С. Законы Ману. - СПб., 1913.