ТЕМА 4 Держава та право Стародавнього Риму
1. Аристократична республіка Стародавнього Риму.
2. Стародавній Рим у період Імперії.
3. Особливості розвитку римського права.
Ключові поняття: патриції, плебеї, клієнти, раби, коміції, Сенат, магістрат, колегія понтифіків, імператор, принципат, домінат, консіліум, префект, принцепс, колони, сенатус консульт, конституція, цивільне і преторське право, право народів, природне право, кодифікація.
Історію держави і права Стародавнього Риму прийнято поділяти на такі періоди: 1) царський (753 - 509 рр. до н.е.), 2) республіканський (509-27 рр. до н.е.) і 3) імператорський, котрий поділяється у свою черіу на періоди принципату (27 р. до н.е. - 284 р. н.е.) і домінату (284-476 рр. до н.е.). З становленням Риму як держави, уся її історія супроводжується загарбницькою політикою. До середини III ст. до н.е. він підкорив собі всю Середню і Південну Італію, а в II ст. н.е. його кордони охоплювали Північну Африку (у т.ч. Єгипет), близький Схід, Малу Азію, Південну і частину Західної Європи.
1. Аристократична республіка Стародавнього Риму. Остання стадія республіканського суспільства Стародавнього Риму була рабовласницькою. Вже на цій стадії воно поділялося в основі на вільних і рабів. Сукупність громадян (народу римського) називалася квіритами. У царський період головною ланкою суспільства ще залишалися роди (усього їх налічують 300). З найвпливовіших людей цих родів формувалася спадкова аристократія. Усіма цивільними і політичними правами володіли патриції (аристократія і члени родів). До негромадян зараховувалися клієнти і плебеї. Перші з них, очевидно, походили з вільновідпущених рабів або чужоземців і перебували в повній залежності від повноправних римлян (патронів). Другі походили із сусідніх з Римом общин, підкорених ним внаслідок довготривалої боротьби. Вже на початку III ст. до н.е. вони стають повноправними громадянами. Негромадяни-чужоземці в Римі вважалися потенційними супротивниками і тому не могли користуватися правами чи захистом.
Раби з Піст, до н.е. стають основним засобом виробництва. За ними не визнавалася правоздатність і вони могли бути лише об'єктом права, знаходились у приватній або державній власності.У республіканський період відродилася народна демократія. Формально найвищим і найавторитенішим органом, рішення якого вважалися остаточними, були Народні збори (коміції). Розрізнялися куріатні, центуріатні і трибутні коміції. Саме на них були схвалені Закони XII таблиць.
Домінуючу роль у державі відігравав Сенат. Його рішення були обов'язковими до виконання. Він мав повноваження законодавчі, адміністративні, фінансові, зовнішньополітичні, військові, культові і міг вживати надзвичайні заходи. Його роль поступово збільшувалася за рахунок Народних зборів. Сенат формувався на 5-річний термін (спочатку консулами, потім цензорами) із представників аристократії, колишніх консулів чи преторів, полководців та ін.
Виконавчу владу в Римі здійснювали магістрати - державні службовці. їх характеризує виборність, колегіальність, тимчасовість, відповідальність перед виборцями і безоплатність служби. Вони були недоторканними, мали свій управлінський апарат. Влада магістрата може бути обмежена Сенатом або Народними зборами, але тільки в межах міста, поза ним - ні. Магістрати розрізняються ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні). До перших належали консули, претори, цензори, трибуни, едили, квестори, до других-диктатор і призначуваний ним начальник кінноти.
Спершу в Римі практикувалося народне правосуддя і судді були виборними. Мав місце і самосуд. З VII ст. до н.е. почала формуватися судова система. До судових органів відписалася і колегія понтифіків (жерців). Судові функції виконували також Народні збори, Сенат і магістрати, деякі інші спеціалізовані органи (рекуператори, центумвіри). З становленням імператорської влади судді почали призначатися на посади.
У І ст. до н.е., внаслідок кризи римської республіки, відбувається перехід до монархічного правління.
2. Стародавній Рим у період Імперії.
Принципат як форма правління був створений ще в часи диктатури Юлія Цезаря, але остаточно утвердився як державний устрій у 27 р. до н.е. після перемоги Октавіана Августа (племінник Юлія Цезаря) над своїми політичними ворогами.Основою влади принцепса (першого сенатора) була армія. Сам він був особою недоторканною і мав повноваження здійснювати зовнішню політику, судочинство, управляти провінціями, тлумачити законодавство, видавати загальнообов'язкові рішення, керувати армією, накладати вето на рішення Сенату чи магістрату.
Сенат формально продовжує вважатися найвищим органом управління державою, до нього навіть переходять законодавча і судова функції Народних зборів. Політичне значення останніх повністю було втрачене і наприкінці І ст. н.е. вони перестали скликатися. Так само падає й значення магістратів, яких на посади рекомендує принцепс; згодом вони ліквідуються взагалі.
Для управління державою вже Октавіан Август створює адміністративний апарат. При ньому починає функціонувати Консіліум, на засіданнях якого обговорюються найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики. Для забезпечення порядку в Римі і виконання інших обов'язків з'являється посада префекта Риму. Заступником імператора, його правою рукою, стає префект Преторію - командир гвардії. Створюються імператорська канцелярія, скарбниця та ін.
При Октавіані Августі армія стала постійною найманою. Її головнокомандуючим вважався принцепс, він же призначав командний склад. Найбільш привілейованими вважалися преторіанські когорти (гвардія).
У період принципату влада імператора поступово зміцнюється, а авторитет Сенату і магістратів падає. Одночасно політичні права поширюються й на провінційну аристократію. Зростає бюрократичний апарат, органи влади імператора стають загальнодержавними.
З 284 р. до н.е. у Римі встановлюється домінат (з лат. владика) - нічим не обмежена монархія. Залишки республіканського устрою остаточно зникають і вся влада зосереджується в руках імператора.
За часів правління Діоклетіана (284 - 305 рр.) і Константина (306-337 рр.) в державі були проведені реформи, що закріпили існуючий лад. Діоклетіан розділив верховну владу між чотирма співправителями, двоє з котрих відігравали головну роль і управляли відповідно Західною і Східною частинами імперії. При цьому сам Діоклетіан зберігав вищу владу над обома з них. Крім того, було реформовано адміністративний поділ. В економічній сфері вводився єдиний прямий натуральний податок, встановлювалися максимальні ціни на товари та ін. При Константані завершився процес закріпачення селян-колонів і ремісників, оголошено державною релігією християнство, перенесено столицю імперії у Візантій (з 330 р. - Константинополь).Остаточний розділ імперії на Західну і Східну відбувся в 395 р. Західна частина при цьому продовжувала розпадатися і припинила своє існування в 476 р.
3. Особливості розвитку римського права. Найдавнішим джерелом права в Стародавньому Римі був звичай, а з розвитком державності - закон. Деякий час (рання республіка) джерелами права також були тлумачення авторитетаих юристів, понтифіків, рішення сенату - сенатус-консульти, а в період найвищого розвитку імперії вони набувають сили закону. При домінаті основним джерелом права стають розпорядження імператора - конституції (поділяються на едикти, декрети, рескрипти, мандати), що пізніше стали називатися законами; деякого значення як джерела набувають також розпорядження префекта Преторію і префекта Риму. Поряд з ними визнавалися джерелами права діяльність римських юристів та едикти, видані преторами (преторське право).
Кодифікація римського права знає "Закони XII таблиць", поява котрих зараховується до 451-450 рр. до н.е. Це був збірник норм звичаєвого права, котрими вирішувалися питання з цивільного, кримінального, шлюбно-сімейного, процесуального права. Законами започаткована обов'язкова судова процедура розгляду справ. Взагалі для цих законів характерний юридичний формалізм, що проявлявся, наприклад, при здійсненні манципації (обряд строго встановленої форми для набуття права власності).
Відповідно до манципації проводився й розділ речей па дві категорії: речі, що відчужувалися через цей обряд (земля, раби, худоба та ін.), і речі, що цього не потребували (всі інші). Шлюбно-сімейне право має патріархальний характер. У законах згадується договірне право, але найбільше уваги приділяється борговому праву. Визнавалася свобода заповіту, але разом з тим продовжував існувати принцип родової власності. Кровної помсти вже не існувало, але зберігався принцип таліону. Серед покарань переважають штрафи, існує смертна кара і допускається самосуд.Правовідносини між римськими громадянами регулювалися цивільним і преторським правом, а між римлянами й іноземцями чи між іноземцями на території Риму -правом народів. На основі останнього римські юристі створили концепцію загальнолюдського природного права. Суб'єктами цивільного права в період республіки могли бути лише громадяни Риму.
Систематизація імператорського законодавства відбувається в III - VI ст. н.е. З'являються кодекси Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія. Але найважливішою кодифікацією стали Інституції, Дігести і Кодекс імператора Юстиніана (527-565 рр.). Особливо детально розроблені Дігести Юстиніана (530 р.).
Питання для самоконтролю:
1. Загальна характеристика розвитку державності Стародавнього Риму.
2. Суспільний устрій Стародавнього Риму.
3. Державний устрій Риму в період Республіки.
4. Державний устрій Риму в період Імперії.
5. Реформи Діоклетіана і Константина.
6. Розвиток римського права.
7. Кодифікація римського права.
Рекомендована література:
1. Азаревич Д. Патриции и плебеи в Риме: Историко-юридическое исследование. — СПб., 1875. - T.l-II..
2. Галанза П. Государство и право древнего Рима. - М., 1963.
3. Громаков Б. История рабовладельческого государства и права (Афины и Рим). - М„ 1986.
4. Дементьева В. Магистратура диктатора в ранней Римской республике (V-II1 вв. до н.э.).- Ярославль, 1996.
5. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины.-Воронеж, 2000.
6. Игнатенко А. К вопросу о политическом режиме в Риме в эпоху перехода от республики к монархии И Методология историко-правовых исследований. - М., 1980.
7. История Древнего Рима / Под ред. В.Кузшцина.- М., 1981.
8. Карабущенко П. Римская аристократия и римское право. -Астрахань, 1999.
9. Катрич В. Держава і право Стародавнього Рима. - К., 1972.
10. Машкин Н. История древнего Рима.-М., 1956.
11. Маяк И. Рим первых царей. Генезис римского полиса. -М„ 1963.
12. Памятники римского права: Законы XII таблиц; Институции Гая; Дигесты Юстиниана. - М., 1997.
13. Покровский И. История римского права. — СПб., 1999.
14. Сестон В. Римское гражданство. - М„ 1970.
І.'> Тшиик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу. -Львів, 1999-Т.2.
16. Хрестоматій по истории древнего Рима / Подред. С.Утченко. - М., 1962.