ТЕМА 19 Виникнення і розвиток буржуазних держав та права в Латинській Америці і Азії

1. Утворення і розвиток незалежних держав у Латинській Америці в XIX-на поч. XX ст.

2. Буржуазна держава і право в Японії.

3. Розвиток держави і права в Китаї.

Ключові поняття: Латинська Америка, Японія, Китай, хунта, каудильйо, революція, „реставрація Мейдзі", імператор, рецепція, буржуазні реформи, Сіньхайська революція, Гоміньдан.

1. Утворення і розвиток незалежних держав у Латинській Америці в XIX - на поч. XX ст. Проголошення незалежності США (1774) та буржуазна революція у Франції (1789) поклали початок визвольним революціям у Латинській Америці. Першою незалежною державою тут після довготривалої боротьби у 1791 - 1804 рр. було проголошено острів Гаїті.

Революція в інших латиноамериканських колоніях продовжувалася з 1810 по 1825 р. (вона пройшла два етапи: 1810- 1815 рр. і 1816-1825 рр.). Уже на першому етапі визвольної війни були створені урядові хунти, які стали основою державності нових країн.

У 1816 р. незалежною була проголошена Аргентина, після чого її армія визволила Перу. Найбільш важкою була боротьба в Мексиці, котра стала незалежною у 1821 р. До 1822 р. звільнилися Еквадор, Венесуела і Колумбія. Бразилія стала незалежною мирним шляхом (1822). Майже без боротьби здобули незалежність Нікарагуа, Гватемала, Гондурас, Коста- Ріка і Сальвадор у 1819-1821 рр. Повне вигнання іспанських військ з Америки відбулося у 1825-1826 рр. Ряд країн здобули незалежність значно пізніше: у 1844 р. - Домініканська республіка, у 1898 р. - Куба, у 1903 - Панама.

Уже в ранніх документах латиноамериканського конститу­ціоналізму знайшли своє відображення передові політико- правові ідеї й інститути свого часу, закріплені в конституційній практиці Англії, СІ1ІА і Франції. Практично всі конституції містили декларації прав людини і громадянина та інші демократичні положення. Також вони були побудовані за типом конституції США: президент, дві палати, вузьке коло виборців.

Протягом перших 50 років у звільнених країнах правили генерали та офіцери, що проявили себе у війнах з Іспанією. Політичні свободи і соціальні реформи практично були відсутні. Найчастіше влада каудильйо встановлювалася в результаті військових переворотів або чогось на зразок виборів (псевдовиборів). Авторитарні і диктаторські режими будувались на мілітаризмі.

Скрізь збереглося панівне положення за крупними земле­власниками. Формальна відміна рабства зайняла досить довгий період- з 1811 р. (Чилі) до 1888 р. (Бразилія).

Найзначнішою подією в політичному житті Латинської Америки на поч. XX ст. стала Мексиканська революція (1910- 1917). У1917 р. Національний конгрес виробив нову конституцію Мексики, буржуазно-демократичну за своїм змістом. Вона проголосила народною власністю землю і надра, визнала право народу експропріювати приватну власність, передбачала розділ великих маєтків серед селян. Церква була позбавлена права на землю і лихварські операції. Законодавче визнання отримали 8- годинний робочий день і право робітників на створення профспілок, можливість примусового встановлення мінімуму заробітної плати та ін.

2. Буржуазна держава і право в Японії. До 1867 р. Японія фактично управлялася сьогуном із роду Токугава. Але внаслідок революції і громадянської війни сьогун та його прибічники були розгромлені (1869). Почалося правління імператора під назвою „реставрація Мейдзі" („освічене правління"). Після революції було проведено низку реформ: знищено цехи і гільдії, введено єдине законодавство на території Японії, відмінено станові привілеї, проголошено формальну рівність перед законом, дозволено вільну купівлю-продаж землі, встановлено новий адміністративно-територіальний поділ (префектури на чолі з губернатором), введено загальну військову повинність. У 1868 р. було створено дві палати парламенту: верхня і нижня. Судового відомства серйозні зміни торкнулися лише 1880 р„ коли були введені в дію кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси. Верховний суд як вища апеляційна інстанція в справах судів префектур був створений у 1875 р.

Своєрідність положення Кабінету міністрів визначалася його залежністю від імператора і незалежністю від парламенту. Діяв принцип коїітрасиптатури.

Парламент не мав ніяких важелів впливу на уряд. Він скликався і закривався імператором, котрий міг також розпустити нижню палату. Обидві палати мали право законодавчої ініціативи, але нижня не могла ініціювати зміни до Конституції. Між сесіями імператор видавав укази, що мали силу закону з їх наступним затвердженням парламентом.

Із прийняттям Конституції (1889) були створені умови для перетворення Японії на мілітаристську державу. Зразком для неї стала Конституція Прусії (1850). Японська Конституція містила 7 розділів: про імператора, права і обов'язки підданих, парламент, міністрів, судову владу, фінанси. Фактично імператор мав необмежену законодавчу, виконавчу і судову владу.

Становлення японського буржуазного права та введення єдиного законодавства пройшли етапи підготовки нової правової системи (1868-1888) та її зміцнення (1889-1914). Хоча спочатку і були спроби успадкування Японією інститутів китайського права, з часом основним способом конструювання нової правової системи стала рецепція законодавства Західної Європи. Її основою стало французьке та пруське право.

У 1880 р. були введені вдію Кримінальний кодекс та Закон про кримінальну процедуру, головним підгрунтям яких стали Кодекси Наполеона. Цивільний кодекс (1898) враховував як французьке, так і німецьке та традиційне японське право. Торговий кодекс (1890) базувався на німецькому і французькому праві, а Цивільно-процесуальний (1890)- на німецькому. Задля посилення політичного тиску в суспільстві в 1907р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс, в якому на перше місце виносилися злочини проти імператора та його сім'ї. За будь-яку „бунтівницьку" діяльність встановлювались жорстокі покарання. У 1900р. було прийнято Закон про поліцію, за яким під її нагляд було поставлено все суспільно- політичне життя Японії.

3. Розвиток держави і права в Китаї. У Китаї з XVII ст. правила династія Цін. Імператор був необмеженим монархом, верховним законодавцем і верховним жерцем, він мав право карати і милувати. У соціальній структурі традиційного Китаю виділялися в основному три станово-класові групи: „благородні" (світська і духовна знать, чиновництво), „добрі" (землероби і ремісники) та „підлі" (неповноправні, вільні і безправні раби) люди.

Наприкінці XIX ст. боротьбу за проведення економічних і політичних перетворень у Китаї взяла в свої руки поміщицько- буржуазна партія на чолі з Кан Ювеєм. Безпосереднім поштовхом до проведення реформ у Китаї стала поразка у війні з Японією (1894-1895). Імператор Гуансюй видав 11 червня 1898 р.указ, що дав початок проведенню помірних бур-жуазних реформ („100 днів реформ"). Проте 22 вересня в Китаї був здійснений державний переворот, унаслідок якого до влади прийшла імпе­ратриця Цисі. Реформи були відмінені, а їхні прихильники арештовані.

На поч. XX ст. революційний рух зазнав нового підйому. У жовтні 1911 р. із повстання в Учані розпочалася Сіньхайська революція; вже 25 грудня президентом Китаю був обраний Сунь Ятсен, котрий і сформував тимчасовий республіканський уряд. За його ж участю була розроблена тимчасова Конституція, яка вперше проголошувала рівні права громадян, свободу слова і друку, недоторканність особи і майна, відповідальність Кабінету міністрів перед парламентом тощо.

Унаслідок компромісу між контрреволюційними силами Північного Китаю та ліберальною буржуазією Південного Китаю монархія була ліквідована і проголошена республіка. Президентом став представник контрреволюції Юань Шикай.

Тимчасова Конституція була прийнята на Національних зборах 10 березня 1912 р. За нею Китай став республікою на чолі з президентом, а законодавча влада належала парламенту, що складався із сенату і палати представників. Вибори до парламенту були двоступеневими, а виборці повинні були бути не молодші за 21 рік, проживати в окрузі не менше як 2 роки і сплачувати прямий податок чи мати майно на певну суму.

Відмовившись від союзу з ліберальною буржуазією Сунь Ятсен організував Національну партію (Гоміньдан), яка в 1913 р. підняла повстання проти політики Юань Шикая. Повстання завершилося поразкою. Як наслідок, президент вирішив відновити монархію і в 1914 р. вже була змінена Конституція. Проти реставрації монархії виступили південні провінції Китаю (третя революція). Юань Шикай відмовився від свого задуму. Після його смерті (1916) президентом став віце-президент Лі Юаньхун, який оголосив відновлення Конституції 1912 р.

Пишання для самоконтролю:

1. Революція в Латинській Америці (1810-1825).

2. Розвиток латиноамериканського конституціоналізму.

3. Мексиканська революція і Конституція Мексики (1917).

4. „Реформи Мейдзі" в Японії.

5. Конституція Японії (1889).

6. Становлення японського буржуазного права.

7. Політична система Китаю і „100 днів реформ".

8. Розвиток державності Китаю в ході революції поч. XX ст.

4 «77

Рекомендована література:

1. Альперович М., Слезкин Л. ИсторияЛатинской Америки- М., 1960.

2. Жидков О. История государства и права стран Нашинской Америки. -М.. 1967.

3. ЛинчДж. Революции в Нашинской Америке. 1808-1826. -М., 1979.

4. Ни Шу. Политическая история Китая в период революции 1911 года. -М„ 1956.

5. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII- XX веков.-М., 1957.

6. Кузнецов Ю„ Навлицкая Г., Сырицин И. История Японии.-М., 1988.

7. Очерки новой и новейшей истории Мексики. 1810-1945.-М., 1960.

8. Селезнев Н. Всеобщая история государства и права зарубежных стран (Государство и право Китая 1864-1918 гг. Государство и право Японии 1868-1918 гг.).-М„ 1960.

9. Страхов М., Солодовнік 1. З історії прийняття Кримінального кодексу Японії 1907 року И Вісник Академії правових наук. -1999. - №3.

10. Федоров М. Некоторые проблемы конституционного развития в странах Латинской Америки в период становления национальных государствIIМетодология историко-правовых исследований. -М„ 1980.

11. Тояма Сигэки. Мэйдзи Исин (Крушение феодализма в Японии). - М„ 1959.