ТЕМА 18 Розвиток держави та права в Росії в XIX - на поч. XX ст.
1. Державний та суспільний устрій у Росії.
2. Реформи в Росії в XIX ст.
3. Конституційна монархія Росії на поч. XX ст.
Ключові поняття: централізація, імператор, Сенат, іубернія, міністерства, реформи, Державна рада, Третє відділення, пролетаріат, інтелігенція, земства, буржуазія, конституційна монархія, революція, партія, Державна дума, виборче право.
1. Державний та суспільний устрій в Росії. У XIX ст. в Росії продовжувалася подальша централізація і бюрократизація державного апарату. Очолював усю систему влади імператор. При ньому діяла Державна рада (з 1810 р. після ряду реорганізацій), що мала радний характер і однією з її функцій була підготовка законопроектів; складалася вона із 5 департаментів (військові справи, цивільні і духовні, державної економії, справи Царства Польського, департамент законів). З 1826 р. вся законотворча робота зосередилася в імператорській канцелярії. Сенат остаточно перетворився на вищий судовий орган держави, в якому департаменти відігравали роль вищих апеляційних інстанцій для судів губерній. Координував роботу департаментів генерал-прокурор Сенату (одночасно - міністр юстиції).
Кількість губерній на поч. XIX ст. в Росії зросла до 50, їх очолювали губернатори, іноді кількома губерніями управляли генерал-губернатори. Усі губернатори підпорядковувались міністру внутрішніх справ, а в їхньому розпорядженні знаходились канцелярії, правління, комісії та ін. Міністерства як форма галузевих управлінських органів з'явилися в 1802 р. До завдань міністерств входило здійснення зв'язку з місцевими структурами, підготовка звітів і довідок про стан справ.
Після державних реформ 1860-1870-х рр. у Росії зберігався, в основному, попередній адміністративно-територіальний поділ. Дворянство намагалося зберегти своє панівне положення і в політичній, і в державній системах. Сенат з 1884 р. став підконтрольний Державній раді.
Вищим державним органом у 1860-1870-х рр. була Рада міністрів, до якої входили голови Державної ради і Кабінету міністрів, міністри, головноуправителі. Головував у Раді міністрів імператор.З 1826 р. почало діяти так зване Третє відділення, до завдань якого входило керівництво поліцією, боротьба з революціонерами, сектантами і розкольниками, управління тюрмами та ін., загалом усі питання політичної і державної безпеки. Оперативну і збройну основу його складав спеціальний жандармський корпус (1827). У 1880 р. Третє відділення було передане в новостворений Департамент державної поліції в складі Міністерства внутрішніх справ. Відбулося об'єднання політичної і загальної поліції.
За становим критерієм суспільство Росії в першій половині XIX ст. поділялося на дворянство, духовенство, міщан і селянство (державне і кріпосне). Але під впливом розвитку капіталістичних відносин у соціальній структурі відбулися значні зміни. Дворянство, хоч і залишалося панівним станом, було вже не настільки однорідним. Прискорився процес формування буржуазії, до складу котрої входили представники різних станів (дворянство, купецтво, селянство). Одним із важливих явищ соціального життя стала поява пролетаріат}7 та інтелігенції в широкому розумінні цього слова.
2. Реформи в Росії в XIX ст. Соціально-економічні умови для проведення буржуазних реформ сформувалися в першій половині XIX ст. Особливо необхідність їх реалізації підкреслили невдала для Росії Кримська війна (1853-1856) та зростання кількості селянських заворушень у 1859-1861 рр.
19 лютого 1861 р. імператор Олександр II підписав низку законодавчих актів, що стосувалися селянської реформи, згідно з якими селяни отримували особисту свободу і наділялися землею в особисте користування на основі угоди з поміщиком. Селяни могли володіти землею постійно і платити за це поміщику, могли викупити землю. Власність на землю поміщика зберігалася аж до викупної угоди. Реформою дозволялося селянам одружуватися без згоди поміщика, самостійно розв'язувати сімейні та господарські питання, займатися торгівлею, ремеслом, підприємництвом тощо, за ними визнавалося право на самоврядування, вони ставали суб'єктами судового процесу.
У результаті проведення реформи земельні наділи селян зменшилися, община втратила свої права на користування лісами, луками, водоймами, селяни залишились відокремленим станом.Унаслідок земської реформи (1864) були утворені губернські і повітові земські установи, котрі повинні були дбати про розвиток місцевої торгівлі і промисловості, стан освіти і лікувальних закладів, шляхів сполучень, займатися страхуванням майна, благодійністю та ін. Земства стали своєрідною політичною школою для представників ліберального і демократичного напрямків.
Міська реформа (1870) закріпила систему органів міського громадського управління: міські виборчі збори і міську Думу з міською управою (останні очолював міський голова, який затверджувався губернатором або міністром внутрішніх справ).
Унаслідок судової реформи (1864) були створені два рівні судової системи: місцеві суди (волосні, мирові суди і з'їзди мирових суддів) і загальні (окружні, судові палати, касаційні департаменти Сенату). В основу перетворень був покладений принцип розподілу влади: судова влада відділялась від законодавчої, виконавчої, адміністративному судовому процесі обвинувачення відділялося від суду. Проголошувалась рівність усіх перед законом.
У 1862 р. була створена єдина поліцейська система, котру очолював міністр внутрішніх справ. У 1880 р. йому підпорядковувались і всі губернські жандармські управління.
Військовою реформою (1874) вводилась загальна військова повинність для чоловіків з 21 року. Строк служби встановлювався в 15 років для сухопутних військ (6 років дійсної служби, 9 - в запасі) і 10 років на флоті (відповідно 7 і 3). Для отримання офіцерського звання вимагалася спеціальна військова освіта.
3. Конституційна монархія Росії на поч. XX ст. На рубежі XIX - XX ст. в Росії постала проблема оновлення усіх сфер суспільного і державного життя країни, оскільки зростала соціальна напруженість, поглиблювався конфлікт між селянством і поміщиками, робітниками і промисловцями, буржуазія намагалася відтіснити від влади дворянство.
Поширенню революційних настроїв сприяла і невдала російсько- японська війна (1904-1905). У січні 1905 р. почалася перша революція.Початок буржуазному конституціоналізму в Росії був покладений Маніфестом 17 жовтня 1905 р., підписаним імператором Миколою II. У ньому проголошувалося введення громадянських свобод і організація законодавчого органу (Державна дума), що обмежував монархічну владу. За Основними законами (1906) встановлювалася двопалатна парламентарна система, яка, проте, зберігала досить широкі межі імператорської влади: імператор разом з Думою і Державною радою здійснював законодавчу владу, і без його затвердження жоден закон не набував сили.
У країні виникли і були легалізовані численні політичні партії, що у своїх програмах сформулювали вимоги і шляхи політичних перетворень: конституційні демократи, есери, РСДРП, монархісти-конституціоналісти, Союз Михаїла-архангела та ін.
За повним виборчим правом (1905) до виборів допускалися всі чоловіки старші ніж 25 років (крім солдат, студентів, поденних робітників, частини кочових народів), однак самі вибори не були прямими і залишалися нерівними для виборців різних категорій.
Державна дума обиралася па 5 років. її депутати були непідзвітні виборцям і могли бути позбавлені мандата рішенням Сенату. Імператор мав право розпускати Думу. Верхньою палатою парламенту стала Державна рада, котра затверджувала всі законопроекти, прийняті Думою, і після цього подавала їх на затвердження імператору. Половина членів Державної ради обиралася (від духовенства, наукових закладів, земських і дворянських зборів та ін.), половина призначалася імператором.
Виконавча влада повністю належала імператору. Міністри були відповідальні тільки передним.
Конституційна монархія проіснувала в Росії до лютого 1917 року.
Питания для самоконтролю:
1. Державний устрій Росії в XIX ст.
2. Розвиток суспільного устрою Росії в XIX ст.
3. Селянська реформа 1861 р. та її значення.
4. Земська, міська, судова та інші реформи 1860-1870-х рр., їхнє значення.
5. Оформлення конституційної монархії в Росії на поч. XX ст.
6. Державний устрій Росії в період конституційної монархії.
Рекомендована література:
1. Высшие и центральные государственные учреждения России, 1801- 1917/Отв. ред. Н.Ерошкин.-СПб, 1998. - Т.1-2.
2. Глазунов М. По законам Российской империи.- М., 1976.
3. Дзидзоев Р. Первый конституционный документ России И Государство и право,-1997. —№6.
4. Емельянова И. Высшие органы государственной власти и управление России в дореформенный период.-Казань, 1962.
5. История государства и права СССР / Подред. Ю.Титова. - М„ 1988. -4.1.
6. Кудинов О. Официальные конституционные проекты Российской империи XIX в. И Государство и право. -2002. -№5.
7. Матвеева/!. Государство и право Российской империи в XIXвеке- Пенза, 2001.
8. Российское законодательство Х-ХХ веков / Под обіц.ред. О. Чистякова. -М„ 1984-1991.-Т.6-8.
9. Скрипилев Е. Из истории конституционализма в России // Закономерности возникновения и развития политико-юридических идей и институтов. - М„ 1986.
10. Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период / Под ред.Ю.Титова.-М„ 1990.
11. ШебановА. Полное собрание законов Российской империи(из истории систематизации законодательства в России) И Проблемы истории государства и права.-М., 1970.