ТЕМА 17 Державність та право в країнах південних та західних слов'ян
1. Феодальна державність і право в країнах південних та західних слов'ян.
2. Болгарська і Сербська держави в XIX ст.
3. Державність Польщі, Чехословаччини та Югославії у 1920-х рр.
Ключові поняття: феодальна роздрібненість, Річ Посполита, сейм, дворянська демократія, феодальні з'їзди, задруга, жупа, кодифікація, рецепція, конституційна монархія.
Процес виникнення, становлення і розвитку незалежних держав у південних та західних слов'ян зайняв кілька століть. Поступово із племен сформувалися народи, які стали етнічною основою Польщі, Чехії, Болгарії, Сербії та інших країн.
1. Феодальна державність і право в країнах південно- західних слов'ян. Процес виникнення Польської держави розпочався в VII - IX ст. і завершився об'єднанням польських земель лише в X - XI ст. Але вже у XII ст. Польща вступила в період феодальної роздрібненості і єдиною була лише номінально. Тоді ж завершився процес закріпачення селянства. Реальна влада в державі перейшла від короля до рук польської знаті і феодальних з'їздів. На відміну від Франції, у XIV - XV ст. в Польщі відбувалося поглиблення розпаду країни, хоча зовнішньо вона й залишалася єдиною, а в 1569 р. навіть утворилася Річ Посполита, внаслідок об'єднання із Литовським князівством. Головою Речі Посполитої вважався король, але його влада була незначна. У дійсності вона належала „великому сейму", що складався із двох палат і скликався один раз на два роки. Лише після першого поділу Польщі між Росією, Австрією і Прусією (1772) дворянство зважилося на реформування політичної системи, була прийнята Конституція в 1791 р. Але після другого (1793) та третього (1795) поділів держава перестала існувати.
Чеська держава утворилася в середині X ст. на основі колишнього Великоморавського князівства (IX ст.), але вже в 1055 р. вона розпалася па уділи і відновити її єдність вдалося лише наприкінці XII сг.
князю Пржемислу І. Поступово виникло станове представництво, і з XIV ст. до сейму стали обиратися представники міст. Державний устрій Чехії розвивався, як і в Польщі, шляхом „дворянської демократії", що не давало можливості централізувати країну і створити єдиний звід законів. Місцеве управління залежало від знаті. Під час Тридцятирічної війни Чехія злилася з Австрією і перестала існувати як держава (1627).Становлення Болгарської держави розпочалося із колонізації слов'янами Балканського півострова. На поч. Хет. тут встановлюється феодальний устрій; із князівства Болгарія перетворюється на царство, але вона була завойована Візантією (поч. XI ст.) і відновила свою незалежність лише в 1187 р. Болгарські царі мають сильну центральну владу, але вони зв'язані рішеннями „народних соборів" (феодальних з'їздів) і постійної ради, членами якої були найвищі посадові особи адміністрації. У1394 р. Болгарія, ослаблена війнами із Сербією та монголами, була захоплена Османською імперією.
У Сербії поділ на племена, віча, ради старійшин зберігався ще і в X ст. Основою суспільного устрою була сільська община, що складалася із кількох задруг (сім'ї із кількох поколінь). Общини об'єднувалися в жупи (союз родів). Процес об'єднання в державу завершився лише в XII ст. за правління Стефана Немані. Найбільший розквіт Сербії припадає на першу половину XIV ст. при королі Стефані Душані. Але й при ньому королівська влада обмежувалася собором із світської і духовної знаті. Судова система була складною, а головне місце в ній відводилося царському суду. У1389 р., після поразки на Косовому полі, Сербія стала васалом Османської імперії.
Першим писаним зводом норм звичаєвого права в Польщі стала „Польська правда" (XIII ст.). Серед офіційних кодифікацій виділяється „Статути Казимира Великого" (1347). Ці пам'ятки чітко фіксували феодальний характер польського права. У Чехії феодальні стосунки закріплювалися в „Статутах Конрада Оттона" кінця XII ст., зокрема всі феодальні володіння оголошувалися спадковими.
Основу першої кодифікації в Болгарії („Закон судний людем", ІХ-Х ст.) склало старе слов'янське право, але разом з тим відбувалася рецепція римсько- візантійських норм для закріплення феодальних стосунків. Аналогічну з Польщею, Чехією, Болгарією роль відіїравав у Сербії „Законник Стефана Душана" (1349).2. Болгарська і Сербська держави в XIX ст. Відновити свою державність південним та західним слов'янам вдалося лише в XIX-на поч.ХХст.
Болгарія звільнилася від гніту Туреччини в результаті повстання (1876) та російсько-турецької війни (1877 -1878). Але повне про-голошення незалежності відбулося лише в 1908 р.; тоді ж Болгарське князівство перетворилося на царство. Конституція (1879) проголошувала недоторканність особистості, свободу зборів, друку, рівність прав громадян, недоторканність власності та ін. Була встановлена обмежена монархія. Законодавча влада належала Народним зборам, виконавча - князю (з 1908 р. - царю). Кабінет міністрів ніс відповідальність перед Народними зборами, але призначався і звільнявся князем (царем). У 1893 та 1911 рр. до Конституції були внесені зміни, що посилювали монархічну владу за рахунок представницьких органів.
Відновлення незалежності Сербії розпочалося із повстання проти Туреччини в 1804 р. Проте остаточно Туреччина визнала її самостійність тільки в 1829 р., після довгої війни. Перша Конституція для Сербії була розроблена в Росії (1838) і виходила із принципу розподілу влади: законодавча належала сенату, а виконавча — князю. У подальшому державний устрій реформувався прийняттям нових Конституцій у 1858, 1869 та 1888 рр. Проте в результаті державного перевороту в Сербії була встановлена необмежена монархія (1893). Відновити ж Конституцію 1888 р. вдалося лише в результаті нового державного перевороту (1903). Оскільки зовнішня політика Сербії носила антиавстрійський характер, у 1908 р. це призвело до збройного конфлікту. Австрія захопила Боснію і Герцеговину. У свою чергу вбивство ерцгерцога Фердинанда (1914) стало приводом до початку першої Світової війни.
3. Державність Польщі, Чехословаччини та Югославії в 1920-х рр. Кінець Першої світової війни, жовтневий перевороту Петрограді (1917) і розпад Австро-Угорської імперії призвели до утворення незалежних держав Польщі, Чехословаччини та Югославії.
Польща отримала визнання на самостійне державне існування від уряду Радянської Росії в серпні 1918 р. Головою держави став Ю.Пілсудський. За Конституцією (1921) у країні встановлювалася перевага законодавчої влади над виконавчою. Перша належала двопалатному парламенту, а друга - президенту і раді міністрів. Була встановлена незалежність суддів, проголошувався ряд демократичних свобод та інше. Верховна влада, за Конституцією належала лише народу, а парламент, президент і міністри вважалися лише органами влади народу.
У 1926 р. маршал Ю. Пілсудський здійснив державний переворот і пізніше за його наказом було створено нову Конституцію (1935), що надавала значно більшої ваги президенту.
Незалежність Чехословацької республіки була проголошена восени 1918 р. на уламках Австро-Угорської імперії, президентом обрано Т.Масарика і створено уряд. У 1920 р. була затверджена Конституція, за якою вся законодавча влада належала двопалатним Національним зборам. Президент обирався парламентом на 7 років, але відповідальним ні перед ким не був і мав широкі повноваження. Уряд підпорядковувався і президенту і парламенту.
Югославія утворилася в 1918 р. внаслідок об'єднання Хорватії, Сербії, Словенії, Чорногорії і Воєводини. У 1921 р. Установчі збори прийняли Конституцію королівства. З цього часу країна офіційно стала конституційною монархією. Законодавча влада належала парламенту (Скупщина), а виконавча - королю. Конституція також проголошувала широкі права і свободи громадян, але жінки і військовослужбовці були позбавлені виборчого права. У 1929 р. король Олександр здійснив державний переворот. Парламентський режим був ліквідований. Нова Конституція (1931) значно обмежувала права громадян.
Питання для самоконтролю:
1. Розвиток феодальної держави в Польщі.
2. Розвиток державності в Чехії.
3. Болгарська феодальна держава.
4. Розвиток сербської феодальної держави.
5. Феодальний характер права в країнах південних і західних слов'ян.
6. Розвиток болгарської державності в XIX - на поч. XX ст.
7. Державний устрій Сербії в XIX ст.
8. Конституції Чехословакії (1920) і Польщі (1921), порівняльна характеристика.
9. Державний устрій Югославії в 1920 - 1930-х рр.
Рекомендована література:
1. Андреев М., АнгеловД. История болгарского государства и права- М., 1962.
2. Бардах Ю. и др. История государства и права Польши. -
М., 1980.
3. Бисага Ю. Держава і право в Чехословаччині в 20-80-х рр. XX ст. - Ужгород, 1997.
4. Ванечек В. История государства и права Чехословакии. -
М„ 1981.
5. Грачев В. Сербская государственность в Х-ХІУ вв. - М„ 1972.
6. Історія південних і західних слов'ян / За ред. В.Жабокрицького. - К.,
1966.
7. Иванов Ю, Колесников В. Государство и право южных и западных славян в средневековье. - Воронеж, 1999.
8. Ливанцев К. Сословно-представительная монархия в Польше. -Л., 1968.
9. История Болгарии / Под ред. П.Третякова.-М., 1954. - Т.1.
10. История Чехословакии /Подред. Г.Санчука, П.Третьякова. -М., 1963.-Т.1.
11. История Югославии.-М„ 1963. - Т.1.
12. Пристаю Л. Структура центрального державного апарату Польщі за Конституцією 1921 р. // Право України. -1998. -№9.
13. Черниловскии 3. Возникновение раннефеодального государства и права в Чехии // Проблемы истории государства и права. -
М., 1970.
14. Яровий В. Історія західних та південних слов'ян і/ XX ст- К„ 1996.