ТЕМА 7 Держави доколумбової Америки

1. Імперія інків.

2. Конфедерація ацтеків.

3. Конфедерація майя.

4. Особливості права індіанців доколумбової Америки.

Ключові поняття: Мезоамерика, інки, сапа-інка, айлью, курака, Тауантинсуйю, Куско, Теночтітлан, ацтеки, тлатоані, сіуакоатль, кальпуллі, конфедерація міст-держав, Юкатан, Майяпанська ліга, халач вінік, батаб, ах нат бе, принцип таліона, звичай, табу.

Головними осередками найдавніших американських культур були Мезоамерика і Центральні Анди, де в VII-V тис. до н.е. зародилося землеробство. На рубежі ІП-ІІ тис. до н.е. тут з'явилися перші постійні поселення. У результаті соціально- економічних і культурних змін, що проходили в другій пол. 1 тис. до н.е., на основі архаїчних культур майже одночасно виникли цивілізації, які належать до "класичного" етапу історії Мезоамерики (І тис. до н.е.). Він характеризувався утворенням і розвитком ранньокласових суспільств, міст-держав та їхніх об'єднань, централізацією управління, могутністю жрецтва, продуктивним господарством. В історії Американського континенту в докОлумбову епоху існувала велика кількість індіанських держав, однак найпомітнішими серед них були держави інків, ацтеків і майя.

1. Імперія інків. Держава інків почала складатися в другій пол. XII ст. на основі розвитку общини міста Куско внаслідок асиміляції пришельцями-інками місцевого населення і утворення союзу кечуанських племен. До XV ст. цей союз перетворився на державу Тауантинсуйю.

Соціальну структуру суспільства очолювала правляча знать (імператор, його родичі, жерці, правителі провінцій і округів), що мала спадкоємний характер. Інша частина суспільства поділялася на чиновників, рядових общинників і вільних. Кожен прошарок населення у свою чергу також поділявся на касти. Соціальною основою імперії були роди (айлью) і общини. Роди об'єднувались у село, кілька сіл - в округ, а кілька округів - у провінції.

Уся імперія інків поділялася на 4 великих території (суйюс),.і її столицею було місто Куско. Опорою влади була армія. У результаті численних війн імперія інків стала колоніальною державою.

Глава держави - імператор (сапа-інка) - мав необмежену владу і прирівнювався до бога. В його руках зосереджувалась уся адміністративна, жрецька, військова, законодавча і судова влада. Він і вищі посадові особи наглядали за намісниками, безпосередньо імператору підпорядковувалися правителі областей, котрі мали свій власний чиновницький апарат. При імператорі діяла державна рада, яка висловлювала свої пропозиції та ідеї. До неї входили губернатори (апо) та інші вищі сановники. Для контролю над областями і районами існував постійний поштовий зв'язок. Найнижчою ланкою управління була община. її очолював староста (курака), котрий відповідав за збір податків, організацію роботи, розподіл землі тощо. Судові функції виконували органи адміністрації або спеціальні суди (очакомайо), а верховним суддею був імператор. Рішення судді вважалися остаточними, проте лише вища влада могла затвердити смертний вирок.

Державною мовою, обов'язковою для всіх підданих, була мова кечуа.

У1532 р. столиця інків Куско була захоплена конкістадорами па чолі з Пісарро. Боротьба інків з іспанськими арміями продовжувалася до кінця XVI ст.

2. Конфедерація ацтеків. У 1325 р. на двох невеличких островах посеред озера Тескоко ацтеки побудували своє місто Теночтітлан. Пізніше три міста -Тескоко, Теночтітлан і Такуба - утворили союз (1426 р.), в якому саме місто ацтеків зайняло панівне положення. Ацтеки зруйнували і знищили останню столицю тольтеків - Кулуакан (1367 р.) - і поступово підкорили собі інші навколишні народи. Від підкорених племен ацтеки вимагали доставляти людей для жертвоприношень і платити данину натурою.

У суспільстві ацтеків зберігалася кастова система. Населення поділялося на 4 фратрії і 20 родів. Основну його частину ікладали землероби і ремісники. Специфікою положення і іростих общинників було їхнє постійне перебування в ополченні. І Іайнижче становище серед вільних селян займали безземельні, які працювали за наймом. Велику групу населення складали раби (тлатлакотін), котрими ставали військовополонені і злочинці, боржники, а також бідняки, які продали в рабство себе або своїх дітей, вигнанці з общин. Найвищий щабель у суспільстві займали аристократи (піллі). Вони мали певні привілеї, наприклад звільнялися від податків. До них належали державні чиновники, військові вожді, жерці. Державні посади передавалися знаттю у спадок.

Правитель ацтеків (тлатоані) здійснював верховну владу - воєнну, політичну і релігійну. Спочатку його посада була виборною, а пізніше почала передаватися в спадок, хоча сам порядок спадкування був досить заплутаним. Другою особою в державі був сіуакоатль, котрий виконував функції тлатоані в його відсутність, після його смерті і керував радою по виборах нового тлатоані, розподіляв норми данини, контролював її збір, міг виносити смертні вироки, наглядав за храмами. При правителі діяла вища рада (Рада чотирьох), до якої входили знатні вельможі, воєначальники, його найближчі родичі, радники і жерці. Основною функцією цієї Ради були вибори нового тлатоані. Реальна влада в державі належала тлатоані, сіуакоатлю і Раді чотирьох.

На 1519 р. ацтекська держава поділялася на 38 провінцій і 500 дрібних підрозділів з центрами в містах і поселеннях. На чолі міст стояв представник місцевої воєнної знаті (текутлі). Система управління повторювала столичну - двір тлатоані. Община (кальпуллі) була найнижчим рівнем управління і мала певну автономію в господарчих справах, внутрішньому управлінні, релігійних питаннях і військовій справі (вважалася окремою військовою одиницею). Але вона несла відповідальність перед державою за виконання повинностей і збереження порядку.

Правителі конфедерації міст-держав ацтеків постійно про­водили загарбницьку політику. У часи правління Монтесуми І (1440 - 1469), наприклад, було підкорено всі народи Мексиканської затоки. Але проведення загарбницької політики на підкорених землях постійно призводило до повстань і спротиву місцевого населення. І в часи правління Монтесуми II (1503-1520) розпад держави посилився. Саме цим скористалися в 1519 р. іспанські завойовники на чолі з Е.Кортесом.

3. Конфедерація майя. Історію майя прийнято поділяти на два періоди - Стародавнє (317 - 987 рр.) і Нове (987 - 1697 рр.) царства. На рубежі V - VI ст.ст. у північній частині півострова Юкатан було засновано місто Чічен-Іца, а в X ст. неподалік від нього - Майяпан. За історичною хронікою, у 1194 р. правитель останнього захопив Чічен-Іцу, а вже її жителі у свою чергу захопили Майяпан. У результаті змішання, як свідчить хроніка, з'явився народ майя. Союз, що утворився із міст-держав,- Майяпанська ліга -у другій пол. XIII ст. встановив свою гегемонію па Юкатані. Протягом двох століть продовжувалося панування майя-панських правителів із династії Кокомів. У XV ст. проти них виступили правителі низки невеликих областей, об'єднані сили яких зруйнували Майяпан (1441 р.), після чого конфедерація розпалася на ворогуючі між собою дрібні державні утворення.

Панівний прошарок суспільства складала знать і чиселенне жрецтво на чолі з верховним жерцем. Знать володіла плантаціями какао, пасіками, соляними копальнями, мала багато рабів. Деяка її частина займалася торгівлею. Кожне поселення являло собою територіальну общину із значними родовими пережитками. Селяни були напіввільними, а земля - власністю общини. Сільськогосподарські роботи проводилися колективно. Для виконання найважчих робіт використовувались раби (військовополонені, злочинці, боржники, сироти). Але з рабства можна було викупитись. Таким чином, у майя існували елементи рабовласницького суспільства при збереженні ряду інститутів родового устрою.

Особливе місце в суспільстві займали жерці, діяльність яких мала статус державної.

Усю верховну владу в майя мав халач вінік ("справжня людина"), яка була майже абсолютною. Існували спадкоємні царські династії. Радником правителя був верховний жрець (ах кін май). Верховні вожді, жерці і радники утворювали при правителі щось на зразок державної ради. Наближеною до халач вініка була посада кальвака, у віданні котрого знаходилися селища та їхні управителі. Безпосередня влада на місцях належала баїпабам, яких призначав халач вінік із числа своїх родичів або вірних людей. Ця посада була довічною і поступово перетворилася на спадкоємну. До її функцій входило спостереження за сільськогосподарськими роботами, сплатою податків, спорудженням і ремонтом будинків. Під час війни батаб командував воїнами свого селища. Він виконував усі розпорядження халач вініка і свої дії повинен був узгоджувати з місцевими жерцями.

У судовій системі верховним суддею був халач вінік, а суд не відокремлювався від адміністрації. Слідство велося усно за участю свідків. Існували посади захисників (ах кулель) і поліцейських (тупіть), а також в одній особі міського судді, судового виконавця і міського радника (ах пат бе).

4. Особливості права індіанців доколумбової Америки. Пам'яток права інків, ацтеків і майя не збереглося. Але відомо, що головну роль у регулюванні суспільних відносин відігравали звичаї, традиції і релігійні табу. Вони були найважливішим джерелом права. Правові норми створювалися, по суті, монархами, суддями та посадовими особами держави. Усі правопорушення розглядалися через призму гріховності. Давні закони знали принцип піаліона. Наприклад, у майя вбивця страчувався тим самим способом, яким померла його жертва, при цьому вирок виконували родичі померлого.

Соціальні норми в першу чергу оберігали власність. Так, за крадіжку у майя передбачалося перетворення на раба, але могла застосовуватися і смертна кара, а у ацтеків - довічне рабство або смерть, у інків передбачалося за першу крадіжку з поля осудження, а за другу - побиття камінням, за першу дрібну крадіжку - побиття в публічному місці, за другу - тілесне покарання, а за третю - смертна кара, за крадіжку з храму - тільки смертна кара.

До тяжких злочинів зараховувалися державна зрада, повстання, богохульство, непокора адміністрації, крадіжка людей з метою обернення на рабів, перелюбство, чорнокнижництво, лжесвідчення (в ацтеків останнє каралося відрізанням губ і вух), наклеп, аборт та ін. Ацтеки вважали тяжким злочином і пияцтво (каралося смертю). Зберігалася кровна помста. Поширеною була колективна відповідальність (у інків разом з чаклуном страчувалася вся його сім'я). Існувало й поняття ненавмисного злочину. Покарання відрізнялися суворістю: при смертному вироку застосовувалися забиття камінням, удушення, підвішування за ноги, розрубування на частини. Тюремне ув'язнення могло бути тільки до винесення вироку. Серед інших видів покарань застосовувалося биття палками, відрізання частин тіла, обернення на рабство, штраф, бриття волосся, позбавлення посади, віддача жінки в храм.

Питання для самоконтролю:

1. Загальна характеристика розвитку державності в доколумбовій Америці.

2. Порівняльна характеристика суспільного устрою в державах доколумбової Америки.

3. Державний устрій імперії інків.

4. Державний устрій конфедерації ацтеків.

5. Державний устрій конфедерації майя.

6. Право в державах доколумбової Америки.

Рекомендована література:

1. Альперович М., Слезкин Н. История Латинской Америки.-М„ 1991.

2. Баглай В. Ацтеки: история, экономика, социально-политический строй. -М., 1998.

3. Березкин Ю. Инки. Исторический опыт империи. -Л., 1991.

4. ВайянДж. История ацтеков. -М„ 1949.

5. Галленкамп Ч. Майя. Загадка исчезнувшей цивилизации. - М., 1966.

6. Галич М. История доколумбовых цивилизаций. - М.,1990.

7. Гарсиласо де ла Вега. История государства инков.-М., 1974.

8. Гуляев В. Города-государства майя.-М., 1979.

9. Жидков О. История государства и права стран Латинской Америки. М„ 1967.

10. Зубрицкий Ю. Инки-кечуа. Основные этапы истории народа.-М„ 1975.

11. Кинжалов Р„ Белов А. Падение Теночтитлана.-М., 1956.

12. Кузьмгнцев В. Царство сынов Солнца. -М„ 1985.

13. Рус А. Народ майя. -М„ 1986.