Становлення і розвиток ранньофеодальних держав в Англії і Німеччині
Становлення і розвиток феодальної держави в Англії пов'язані з англосакським і нормандським завоюванням Британії. Після відходу з острова у V ст. римських легіонерів почалося масове вторгнення з континенту германських племен англів і саксів, які витіснили кельтське населення в північну і західну частини острова.
У VII ст. англосакси утворили сім ранньофеодальних королівств - Кент, Уессекс, Сассекс, Мерсія, Нортумбрія та ін., а на початку IX ст. - королівство Уессекс підпорядкувало решту королівств. Так було створено єдину англосакську державу Англію.У 1066 р. Англія завойована герцогом північно-французької провінції Нормандії Вільгельмом Завойовником (1027 - 1087 рр.), який проголосив себе королем.
Англосакська знать, яка опиралася завойовникам, була знищена. Усі феодали оголошені васалами короля, який став верховним власником землі. Норманське завоювання мало великий вплив на подальшу історію Англії, яка розвивалася в цілому аналогічно середньовічним державам континенту. Особливою рисою розвитку держави в Англії стала рання централізація і швидкий розвиток королівської влади.
Таблиця 5.7. Етапи розвитку англійської феодальної держави
| Етап | Хронологічні рамки |
| англосаксонська ранньофеодальна монархія | Х - ХІ ст. |
| сеньйоріальна монархія | ХІ - ХІІ ст. |
| станово-представницька монархія | ХІІІ - ХV ст. |
| абсолютна монархія | ХV - середина ХУП ст. |
Населення Англії ранньофеодального періоду поділялося на такі групи: родоплемінна знать (ерли), вільні общинники (керли), напіввільні (лети), домашні слуги-раби. Окреме становище посідало духовенство.
У давніх збірниках права згадуються дружинники-тани, до числа яких належали як ерли, так і керли. Головні їх обов'язки: участь у військових походах; будівництво укріплень; налагодження мостів. Із збіднілих керлів утворилася категорія залежних селян - віллани.Норманське завоювання Англії мало наслідком поглиблення феодалізації суспільства. В основі феодального господарства стало земельне володіння - манор. Значна частина конфіскованих в знаті земель увійшла до королівського володіння - домена.
Завоювання Британії сприяло трансформації англосаксонських органів племінної демократії в державні органи. У VII - VIII ст. відбувалося поступове піднесення королівської влади не лише над рядовим вільним населенням, але і над родовою знаттю. У IX - X ст. становище королівської влади зміцнилося. Керуючись правом верховної влади на землю, королі привласнили монопольне право на карбування монети, збирання мита, отримання натуральних зборів з усього вільного населення. Поступова концентрація влади в руках окремих феодалів відбувалася в обмежених масштабах і під контролем королівської влади.
З посиленням королівської влади двір короля став центром управління країною, а колишні дружинники (тани) - посадовими особами держави. Серед вищих королівських чиновників особливу роль відігравали королівський скарбник і капелани, які відали канцелярією. Місце народних зборів зайняла королівська рада - уітенагемот (рада “мудрих”), що складалася з представників феодальної знаті. Її повноваження: питання війни і миру, призначення на посади, затвердження податків, ухвалення законів тощо. Найбільш постійною його функцією була участь в розгляді королем судових справ.
Однією з особливостей державного розвитку феодальної Англії стало поєднання сильної королівської влади, централізованого місцевого управління з і збереженням органів общинного самоврядування. Основною територіальною одиницею стали графства, які поділялися на сотні. Одночасно в управлінні графством і сотнею все більше зростає роль особистого представника інтересів короля - шерифа.
Графські і сотенні збори включали всіх вільних землевласників округу, а також старост общин, священиків, виборних сотенних старшин. Збори зберігали своє значення як судові і частково адміністративні органи.
Нижчою територіальною одиницею була сільська община. Збори, в яких брало участь все доросле чоловіче населення общини, вирішували господарські питання, розбирали дрібні кримінальні справи і цивільні спори.
Вищим судом держави був суд короля. Він розглядав справи про державну зраду, а також спори щодо земельних володінь. Збори графства розглядали всі кримінальні і цивільні справи на території графства, окрім тих, які належали до виняткової компетенції суду короля. З часом в суді графства виділялася колегія дванадцяти “старших танів”.
Німеччина як феодальна держава утворилася на землях східних франків після розпаду Франкської імперії. Її територія складалася з декількох герцогств - Саксонії, Франконії, Швабії, Баварії, Лотарингії, а також приєднаних згодом французьких, італійських і слов'янських земель. Вони відрізнялися строкатим етнічним складом населення і різним рівнем розвитку феодалізму.
Після короткого періоду відносної єдності в X - XI ст. у Німеччині почався процес феодальної роздрібненості. Об'єктивні процеси розвитку феодальної Німеччини не привели до встановлення централізованої держави, як це мало місце в Англії і Франції.
До ХІІ ст. Німеччина розвивалася як відносно централізована ранньофеодальна монархічна держава. Розвиток феодалізму відбувався в різних німецьких герцогствах нерівномірно. Зберігалися пережитки родоплемінного ладу. В ХІ - ХІІ ст. сформувалися основні суспільні стани.
Таблиця 5.8. Стани феодального суспільства Німеччини
| Стан | Склад |
| військово-рицарський | різнорідна родова і служила аристократія (герцоги, графи) |
| фогти | королівські чиновники |
| “князі церкви” | найбільші церковні магнати (вище духовенство) |
| середнє і дрібне дворянство | дрібномаєтні дворяни і сільська верхівка |
| селяни | вільні селяни (чиншовики, орендарі), залежні селяни (літи, батраки), особливо залежні селяни (кріпаки) |
| міщани | новий соціальний стан, що виник у Х ст. з будівництвом прикордонних міст-бургів |
Феодальне дворянство і духовенство поділялося за ієрархічним принципом на своєрідні ранги - “щити”. Таких “щитів” було сім: король, духовні князі (єпископи, абати), світські князі, їх васали, васали їх васалів. У ранги були включені і “неблагородні” вільні (“шеффенський стан”). З них підбиралися судді общинних судів - шеффени.
Німецький феодалізм у X - XI ст. відрізнявся незавершеністю. Однак протягом XI - XII ст. процес феодалізації Німеччини зробив значні успіхи.
Політика перших королів сприяла відносній тимчасовій централізації королівської влади. Наприклад, король Оттон І (936 - 973 рр.), який у 962 р. коронувався Римським імператором, обмежив права герцогів, видавав імперські закони і церковні канони. Проте через слабкий розвиток феодалізму, постійні війни та фактичну господарську, судову та адміністративну незалежність знать не була зацікавлена у централізованій владі і консолідувалася проти короля. Королівський престол в Німеччині був виборним. З розвитком феодалізму обрання короля стало залежати від невеликої групи феодалів.
Центральний державний апарат імперії, окрім імператора, який не мав постійної резиденції, формували придворні слуги-чиновники (канцлер, маршал). З початку ХІ ст. при імператорові створено королівську раду (гофтаг). З ХІ ст. відбувався процес розкладу системи місцевої королівської адміністрації. Колишні королівські чиновники - графи - стали спадковими володарями значних земельних володінь (ленів), створили власний адміністративний апарат, захищений привілеями від центральної влади.
З формуванням князівського управління судова влада імператора обмежувалася на користь світських і духовних князів, а судова система набувала складного і багатоступінчатого характеру. Феодали, які спочатку мали право судити лише своїх кріпосних, поширили свою юрисдикцію на все населення їх володінь. Для вільних існували станові суди: княжі, графські, шеффенські. У залежних містах суд перебував в руках представника сеньйора, а у вільних містах створювалися міські суди, які діяли на основі норм міського права. Свої суди мала католицька церква.
4.