Характеристика, джерела та інститути феодального права. “Салічна правда”
Покликання феодального права насамперед полягало в юридичному закріпленні та врегулюванні монопольного права феодалів на землю, права користуватися працею залежного селянства та інших соціальних верств та регулювання відносин всередині самого стану феодалів.
___________________ Таблиця 5.9. Головні ознаки феодального права______________ _______ головне місце посідали норми регулювання земельних відносин___________ _______ мало характер “права-привілею”__________ відсутній поділ на галузі права
(існував поділ за сферами правового регулювання: ленне (вотчинне) право, церковне ___________________ (канонічне) право, королівське (доменіальне) право, міське право)_______________ _ було правом сильного___________________ _ партикуляризм і казуїстичність______________ _ рецепція римського права______________________ великий вплив релігійних норм і традицій
Незважаючи на наявність спільних особливостей, феодальне право кожної країни мало свої риси. Так середньовічне право Франції і Німеччини характеризувалося своєю роздрібненістю. Наприклад, за характером правових джерел Франція поділялася на північну і південну частини. На півночі домінувало звичаєве право (кутюми), яке було зафіксоване у т. зв. “варварських правдах” та адаптоване до феодальних відносин, а на півдні - переважно рецептоване римське право.
Таблиця 5.10. Джерела середньовічного права ранньофеодального періоду
| Джерело права | Характеристика |
| звичаєве право (“варварські правди”) | записи звичаєвого права варварських племен (“Рипуарська правда”, “Бургундська правда”, “Баварська правда”, “Салічна правда” тощо) |
| капітулярії королів | письмові королівські закони |
| дипломи | документи, видані канцелярією королів в основному церковним особам та інституціям |
| імунітетні грамоти | документи на право володіння землею (видавалися королями крупним феодалам) |
| формули | зразки документів (грамот) для оформлення договорів |
| церковні документи | церковні канони, рішення соборів і синодів, розпорядження вищого духовенства |
“Варварські правди” за своїм змістом - судебники, керівництво для суддів.
Вони не є збірками систематично викладених за певним принципом норм, які стосуються переважно усіх сторін життя ранньофеодального суспільства. Для них також характерна неповнота, фрагментарність, казуїстичність.Найвідомішою із “варварських правд” є “Салічна правда” - збірник правових звичаїв салічних франків (див. додаток). Її оригінальний текст не зберігся, тому вона відома у більш пізній редакції. Текст рукопису поділений на 65 титулів (глав), написаних латинською мовою. Капітулярії як доповнення до документа написані франкським діалектом.
Правове регулювання власності
У тексті “Салічної правди” немає однозначного поняття власності. До рухомих речей, окремих осіб, які були власністю, або сімей застосовувався термін “свій” на відміну від терміну “чужий”. Рухоме майно безперешкодно відчужувалося, передавалося у спадок одному з членів сім'ї або родичеві з боку матері чи батька. Більшість приписів присвячено охороні права на різні рухомі речі, зокрема, докладно розглянуто випадки крадіжки великої рогатої худоби, а також овець, кіз, собак, голубів, бджіл, свиней тощо.
“Салічна правда” відобразила нововведення щодо землеволодіння. Право на землю мала сім'я. Розрізнялися такі види земельної власності, як присадибна ділянка, орна земля, луки і ліси. Передбачено великий штраф за підпал і руйнування огорожі земельної ділянки. Високим штрафом каралася не лише крадіжка в межах будинку або двору, але й просте проникнення на територію маєтку після заходу сонця. Це свідчить про велику увагу до захисту приватної власності.
Франкам був відомий інститут давності володіння. Якщо протягом року і одного дня жоден з членів общини не висловлював протесту проти поселення “чужака”, його землеволодіння набувало юридичної сили.
Зобов'язальне право у “Салічній правді” відображене слабко. Згадуються такі види договорів, як міна, купівля-продаж, дарування, особистий найм, позика. Передача права власності проходила публічно шляхом передання речі від однієї особи до іншої. Невиконання зобов'язань передбачало майнову відповідальність.
Шлюбно-сімейні стосунки
Сім'я у франків мала патріархальний характер. Укладенню шлюбу передувала угода між сім'ями жениха і нареченої. Заборонялися шлюби між родичами. Викрадення дівчини з метою укладення шлюбу передбачало покарання у формі штрафу. Такі шлюби оголошувалися недійсними, а діти, народжені від них - незаконнонародженими. Шлюби з рабами мали наслідком втрату свободи. Жінка, яка одружилася з рабом, оголошувалася поза законом, а її майно надходило в скарбницю. Родичі могли її безкарно вбити.
Становище жінки в сім'ї визначалося пережитками матріархату. Незаміжня жінка у германців користувалася певною самостійністю. Проте вона не могла повторно вийти заміж без дозволу суду і сплати певної суми родичам померлого чоловіка. Жінка володіла власним майном (приданим), яке їй надавалося не батьком, а чоловіком у вигляді “шлюбного дарунка”. Жінка не могла ні дарувати, ні продавати своє придане. Після її смерті воно переходило дітям. У випадку повторного шлюбу частина пр иданого вдови передавалася найближчим родичам чоловіка, а за їх відсутності - до державної скарбниці. Про розлучення в тексті “Салічної правди” не йдеться. Звичаєве право передбачало свободу розлучення.
Процеси християнізації внесли значні зміни в шлюбно-сімейні стосунки германців. Зокрема, встановлено нерозривність інституту шлюбу. У VIII - IX ст. видані перші законодавчі акти, що встановлювали обов'язковість церковного оформлення шлюбів. Заборонялися повторні шлюби вдів.
Спадкування здійснювалося за законом і заповітом. У першому випадку первинне право спадкування рухомого майна мали діти, потім дружина, брати і сестри, сестри дружини, чоловіка, найближчі родичі. При спадкуванні нерухомого майна жінки не мали права отримання спадку. Проте на підставі едикту короля Хільперіка (561 - 584 рр.) земля могла переходити у спадок не лише до синів, але й дочкам, братам, сестрам померлого.
Спадкування за заповітом здійснювалося на народних зборах шляхом дарування з дотриманням формальних процедур.
Майно спершу передавалося третій особі, яка була зобов'язана не більше ніж через рік після смерті дарувальника передати майно вказаному у заповіті спадкоємцю.Злочини і покарання
У тексті “Салічної правди” велика увага приділена злочинам і покаранням. Під злочином, хоча й без чіткого визначення, розуміли образу, шкоду, заподіяну особі або майну іншого, порушення “королівського миру”. Під покаранням - відшкодування, компенсація за образу або шкоду, своєрідний відкуп від можливої помсти з боку скривдженого або його родичів (таліон).
Таблиця 5.11. Злочини і покарання в Державі франків
| Категорії злочинів | Види злочинів | Покарання |
| проти держави | - державна зрада - дезертирство - невиконання королівських наказів та ін. | страта |
| проти релігії | - крадіжка з церкви - богохульство та ін. | страта і тілесні покарання |
| проти особи | - вбивство - викрадення - тілесні ушкодження - згвалтування - образа словом або вчинком та ін. | страта (раби, літи) штрафи |
| проти власності | - підпал - крадіжка - пошкодження майна | штрафи |
| проти моралі | - насильство над вільною людиною - перелюб і співжиття без шлюбу - відьмацтво і співучасть у цій справі та ін. | штрафи |
Зазначимо, що переважна більшість злочинів, згаданих у “Салічній правді”, належала до категорій злочинів проти майна та особи, злочини ж проти держави та релігії передбачали королівські капітуляції. Також “Салічна правда” не передбачала смертної кари як покарання. Більшість правопорушень обкладалася різними штрафами.
Мета покарання - відшкодування збитків потерпілому і плата штрафу за порушення королівського миру, що було вельми прогресивним на той час.У санкціях за правопорушення і злочини чітко помітна майнова диференціація суспільства. Так штраф господареві вбитого раба становив 35 солідів, за вбивство літа - 100 солідів, вільного франка - 200, графа солідів, королівського чиновника - 300 солідів. За вбивство графа при виконанні службових обов'язків вергельд потроювався.
Однак розмір штрафу (основного виду покарання) залежав не лише від соціального становища вбитого, але й від його віку, статі. Потрійний вергельд за вбивство жінки пов'язувався з її можливостями до дітородіння. Якщо жінка не могла народжувати дітей, вергельд складав 200 солідів. Вагітність жінки підвищувала вергельд до 700 солідів.
Щодо крадіжок також передбачалися обтяжуючі обставини. Наприклад, розрізнялися крадіжки, здійснені вільними або рабами, із зломом, підробкою ключів або без них, одного або декількох тварин тощо.
“Салічна правда” також передбачає такий вид покарання, як вигнання з общини та оголошення поза законом. Такій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружині і батькам, які штрафувалися за допомогу їй. Страта застосовувалася як покарання переважно до рабів.
Судочинство
Судовий процес мав змагальний характер. Розшук вкраденої речі, виклик до суду відповідача і свідків були обов'язком самого потерпілого. “Салічна правда” передбачала штраф за неявку відповідача і свідка до суду без поважних причин. До поважних причин відносилися королівська служба, хвороба, смерть родичів, пожежа в будинку. Лжесвідки оголошувалися поза законом і штрафувалися.
Гарантією правдивості показань свідків була клятва свідка в суді. За відсутності свідків вступав в силу інститут співприсяжництва. Співприсяжники - родичі, сусіди, друзі, які захищали одну з сторін, виходячи не із знань обставин справи, а з нібито властивих відповідачеві, обвинуваченому та іншим чеснот.
“Салічна правда” передбачає ордалії (“божий суд”) за допомогою казанка з киплячою водою, в яку опускалася рука обвинуваченого. Якщо обпалена рука погано гоїлася, це свідчило про його винуватість. Від випробування казанком можна було відкупитися. Сума викупу залежала від суми передбачуваного штрафу у випадку програної справи, але була значно нижчою, ніж сам штраф. Можливість “викупу руки від казанка” була привілеєм заможного злочинця. До рабів застосовувалися тортури.