§7.1. Сполучені Штати Америки

Система організації влади США у новітній час не за­знавала істотних змін. Її еволюційному шляху розвитку сприяла наявність сталого механізму двопартійної сис­теми. При чому, жодна з партій, ані республіканці, ані демократи не перетворилася на партію «стійкої більшо­сті».

На початку ХХ ст. Сполучені Штати Америки вже мали статус найпотужнішої країни світу. Перша світова війна, внаслідок якої США перетворилися зі «світового боржника» на «світового кредитора», привела до їх подальшого зміц­нення. 1920-ті роки увійшли у американську історію як ера «проспериті» - процвітання. У цей період суттєві зміни від­булися у виборчому праві. У 1920 році було надано виборче право жінкам (ХІХ поправка). Поступово відбувалося ска­сування різних обмежувальних цензів.

Але «велика депресія», що викликала світову економіч­ну кризу 1929 - 1933 років, привела до масового банкрот­ства підприємств, інфляції, зростання безробіття тощо.

Обраний у 1932 році на посаду президента від демокра­тичної партії Франклін Рузвельт, запропонував низку за­ходів, спрямованих на посилення ролі держави у регулю­ванні економіки - «новий курс». Однією з його складових став «Закон щодо відновлення промисловості» (1933), який передбачав заходи з запровадження Кодексів чесної конку­ренції. Вони передбачали визначення обсягу виробництва, рівня заробітної платні, тривалості робочого дня, розподіл ринків збуту між різними фірмами. Товари не можна було реалізовувати нижче тих цін, що були встановлені у Кодек­сах. У 1935 році було прийнято «Закон про трудові відноси­ни» (Закон Вагнера), який вперше у історії США визнавав права профспілок, закріплював права робітників на страй­ки та в цілому сприяв підвищенню захисту їх інтересів у відносинах з роботодавцями.

Серед інших заходів у рамках «нового курсу» слід відзна­чити скасування «сухого закону», що діяв з 1919 року, за­провадження державної програми кредитування фермер­ських господарств, розгортання суспільних робіт, на яких у 1933 - 1935 роках були задіяні майже 5 млн. громадян. Почалася ревізія банківських рахунків, фінансово-кредит­на система перейшла під контроль президента, було ство­рено федеральну систему банків з кредитування житлового будівництва. Загалом, за цей період було прийнято близь­ко 70 законів, які істотно підвищили роль держави у житті американського суспільства.

Вперше у американській історії саме держава висту­пила у ролі соціального гаранта для населення. Завдяки заходам «нового курсу» вже до середини 1930-х років США вдалося подолати наслідки «великої депресії», а Ф. Руз­вельт заявив про бажання та готовність будувати державу «загального благоденства». Його авторитет у суспільстві був настільки високим, що він став єдиним з президентів, який обирався на цю посаду чотири рази (1932, 1936, 1940, 1944).

Друга світова війна, до участі у якій США долучилися 7 грудня 1941 року після нападу японської авіації на базу американських ВМС Перл-Харбор, закріпила за США ста­тус наддержави. Їх промисловий потенціал зріс удвічі, на­слідки міжвоєнної депресії були остаточно подолані, а вій­ськова міць, зокрема винахід ядерної зброї, забезпечували майбутній розвиток країни на міжнародній арені. Все це пояснює, чому у перші повоєнні роки, в умовах початку «хо­лодної війни» між колишніми союзниками, США швидко перетворилися на беззаперечного лідера західного світу.

На внутрішній арені, після смерті Ф. Рузвельта, пре­зидентські повноваження перейшли до Г. Трумена (1945­1953), відомого своєю доктриною «стримування комунізму». Він також продовжував проведення соціально-економіч­них перетворень у дусі «нового курсу». З метою уникнення соціальних потрясінь, в умовах повернення додому сотень тисяч демобілізованих, було прийнято закон, відомий як Солдатський біль.

Негативним явищем став так званий «маккартизм»^[50], який, по суті, був віддзеркаленням радянської «жданівщи- ни». 21 березня 1947 року Г. Трумен підписав Наказ про процедуру перевірки на лояльність працівників федераль­ного Уряду. Минуле кожної особи, яка повинна була обій­мати посаду державного службовця, всебічно перевіряло­ся. Станом на початок 1951 року Комісія з громадянських служб перевірила понад 3 млн. осіб, понад 2 тис. з них подали у відставку, а 212 осіб було звільнено. Втягування Америки у війну на Корейському півострові (1950-1953), остаточно підірвало довіру більшості населення до прези­дента і на виборах 1952 року перемогу святкував кандидат від республіканців, герой Другої світової війни, генерал Д. Ейзенхауер.

Його президентство (1953-1961) поклало край діяльно­сті «Комісії з розслідування антиамериканської діяльності» (1953), що стало завершенням ери «маккартизму». Було зроблено перші кроки у напрямку протидії расовій сегрега­ції. Так, у 1957 році Конгрес, реагуючи на акції громадян­ської непокори афроамериканців, прийняв перший з часів скасування рабства закон, який захищав виборчі права чорношкірого населення.

Того ж 1957 року Конгрес прийняв Закон про громадян­ські права. Відповідно до нього було створено новий орган виконавчої влади - Комісію з громадянських прав. Вона складалася з шести членів, яких призначав Президент за порадою і згодою Сенату. Щонайбільше три члени Комі­сії могли походити з однієї політичної сили. Комісія мала розслідувати, вивчати, збирати інформацію про відмови у «рівному захисті» (якщо права й свободи, закріплені у по­правках до Конституції, порушувалися на підставі прина­лежності особи до певної раси, статі, віросповідання тощо).

На виборах 1960 року демократи взяли реванш. Прези­дентом став молодий та енергійний Дж. Кеннеді. Його не­довге перебування на чолі США (1961-1963), виявилося на­сиченим значною кількістю подій, які залишили помітний слід у історії американської держави. Адміністрація Дж. Кеннеді розробила та реалізувала заходи щодо стабілізації економіки та систему соціального захисту найбільш ураз­ливих груп населення. Зокрема, було заборонено підви­щувати ціни у окремих галузях, натомість були збільшені податки на прибутки великих корпорацій. Почали втілю­ватися проекти надання допомоги найбіднішим регіонам країни, започатковану державну програму перекваліфі­кації робітників. У Конгресі розглядалися президентські законопроекти спрямовані на припинення дискримінації представників кольорового населення у громадських міс­цях та при наймі на роботу. Внутрішня та зовнішня полі­тика Дж. Кеннеді зустріла опір з боку консервативних сил у суспільстві. 22 листопада 1963 року президента було вби­то під час його візиту до Далласу. Замовників цього злочи­ну до сьогодні не встановлено.

Вакантна посада перейшла до віце-президента Л. Джон­сона (1963-1969), який оголосив програму побудови «Вели­кого суспільства». У її рамках було прийнято низку зако­нів які поклали край расовій сегрегації у американському суспільстві. Зокрема, саме він 2 липня 1964 року підписав довгоочікуваний «Акт про громадянські права», який забо­роняв дискримінацію за ознакою раси, кольору шкіри, ре­лігії й віросповідання, статі та етнічного походження. При­йнятий акт також став завершенням ери дискримінації під час реєстрації виборців, сегрегації в освітніх закладах, на робочих місцях та у громадських місцях.

Важливим кроком на шляху зрівняння у правах афроа­мериканців та білошкірих громадян стало прийняття Кон­гресом «Закону про виборчі права» (1965). Цей акт заборо­няв проводити спеціальні перевірки грамотності для того, щоб встановити, чи може громадянин читати та розуміти положення Конституції США й поправки до неї.

Адміністрація Л. Джонсона також декларувала масш­табну боротьбу з бідністю, але війна у В’єтнамі (1964-1973), пік якої прийшовся саме на президенство Л. Джонсона, змусила звернути більшу частину соціальних програм та стала каталізатором невдоволення у суспільстві, особливо серед молоді, політикою президента. Виборча кампанія 1968 року відбувалася на тлі масових антивоєнних виступів і принесла перемогу кандидату республіканців Р. Ніксону.

Період президентства Р. Ніксона (1969-1974) виявив­ся непростим часом у американській історії. З одного боку президент обрав курс на «в’єтнамізацію» війни у Індокитаї, сприяв «розрядці» у міжнародних відносинах, що знаходи­ло схвалення більшості суспільства. Проте з іншого боку, серйозні проблеми залишалися у соціально-економічній сфері, зростала інфляція. У серпні 1971 року Р. Ніксон оголосив початок нової економічної політики, яка серед іншого передбачала встановлення максимуму цін та зарп­лат, згортання низки соціальних програм. Втім, на тлі масштабної енергетичної кризи 1973 року, у яку США по­трапили через ембарго арабських країн на поставку нафти, ця програма не мала успіху.

У 1972 році президент потрапив до «Уотергейтського скандалу», який виник внаслідок виявлення під час пе­редвиборних перегонів прослуховальної апаратури у штабі конкурентів з демократичної партії, що порушувало кон­ституційний принцип таємниці комунікацій. Цей скандал завдав нищівного удару репутації Р. Ніксона. Було пору­шено процедуру імпічменту, яка завершилася у 1974 році відставкою президента.

Ані Д. Форду (1974-1977), ані Д. Картеру (1977-1981) не вдалося подолати тривалу соціально-економічну кри­зу, у якій США перебували протягом 1970-х років. Більш успішним виявився колишній актор, представник респуб­ліканської партії Р. Рейган, який здобув перемогу на пре­зидентських виборах 1980 року.

Президентство Р. Рейгана (1981-1989) знаменувало нео- консервативний поворот, що продемонстрував розчаруван­ня американців у деяких застарілих механізмах системи державного регулювання, яка вимагала невиправдано великих витрат на програми соціально-економічного роз­витку.

Дж. Буш старший (1989-1993) спробував посилити дер­жавне регулювання, але більшість його програм не була виконана через витрати, які США понесли під час операції у Іраку «Буря в пустелі» (1991). Це привело до нової кризи. Її вдалося подолати адміністрації демократа Б. Клінтона (1993-2001).

Політик обіцяв використання досвіду «нового курсу» з метою здійснення «справжніх змін»: збільшення обся­гів державних інвестицій на соціальні потреби, допомогу школам, ліквідацію бездомності, вирішення проблеми ме­дичного страхування для всього населення тощо. До кінця 1990-х років, завдяки цим заходам вдалося забезпечити по­ступальний розвиток економіки, але не межі століть знову актуалізувалася проблема зростання дефіциту бюджету.

Перебування на президентській посаді Дж. Буша молод­шого (2001-2009) розпочалося з подій 11 вересня 2001 року - терористичної атаки на міжнародний торгівельний центр у Нью-Йорку. Це стало початком масштабної бороть­би США з міжнародним тероризмом, у рамках якої відбуло­ся вторгнення американців до Афганістану (2001) та Іраку (2003). У 2008 року США пережили гостру економічну кри­зу. У 2009 році президентом США став представник демо­кратичної партії Б. Обама, який виявився першим афроа­мериканцем обраним на цю посаду.

За часів президентства Б. Обама (2009-2017) було реалі­зовано план надзвичайних антикризових заходів, який ба­зувався на державному інвестуванні у галузі охорони здо­ров'я, енергетики, освіти. Було створено близько 4 млн. ро­бочих місць. Втім, під час другого президентського терміну,

рейтинги Б. Обами почали зменшуватися. Це відбувалося, як через низку прорахунків у зовнішній політиці, так і че­рез гальмування багатьох реформ усередині країни, насам­перед, внаслідок стрімкого зростання державної заборгова­ності США.

На тлі кризи довіри до демократів, на президентських виборах 2016 року доволі несподівану перемогу отримав кандидат від республіканців, мільярдер Д. Трамп. У віці 70 років він став найстаршим вперше обраним президен­том США. Новий господар Білого дому одразу розпочав ак­тивну державницьку діяльність. Вже на початку 2017 року було згорнуто реформу системи охорони здоров’я, яку роз­почав його попередник. Президент підписав укази про за­хист американців від в’їзду на територію країни терористів і «велику перебудову» американських збройних сил. Також Д. Трамп запровадив довічну заборону для чиновників аме­риканської адміністрації на лобістську діяльність у інтере­сах іноземних урядів і п’ятирічну заборону на будь-який інше лобіювання.

Особливий резонанс викликала міграційна політика Д. Трампа. З січня 2017 року розпочалася реалізація про­екту будівництва стіни на кордоні з Мексикою, нелегальні мігранти, які мали проблеми з законом, масово депортува­лися з країни. 5 березня 2017 року Дональд Трамп підпи­сав новий указ про мігрантів, який встановлював заборону на в’їзд до США громадянам шести мусульманських країн: Сирії, Ірану, Судану, Лівії, Сомалі та Йемену. Крім того, були різко скорочені квоти на прийом біженців. Так, якщо у 2016 році така квота передбачала прийом 85 тис. біженців, у 2018 - 45 тис., а у 2019 - лише 30 тис. Також з 2019 року були запроваджені істотні обмеження на видачу грін-карт. Вони набули юридичної сили у лютому 2020 року.

У жовтні 2019 року Палата представників Конгресу США прийняла резолюцію про офіційний початок процеду­ри імпічменту Д. Трампа. Приводом для цього стала теле­фонна розмова влітку 2019 року американського президен­та зі своїм українським колегою В. Зеленським, під час якої Д. Трамп нібито тиснув на свого співрозмовника, з метою оприлюднення українською стороною інформації, яка мог­ла бути використана у якості компромату проти головного потенційного суперника Д. Трампа на президентських ви­борах 2020 року - Д. Байдена. Втім, 5 лютого 2020 року, після завершення розгляду представлених звинувачень у Сенаті Д. Трамп був виправданий.

Навесні 2020 року США стали епіцентром світової пан­демії СОУІВ-19 (коронавірусу). За цих обставин Сенат США прийняв законопроект про виділення 2 трильйонів доларів з метою стимулювання економіки. 27 березня 2020 року за­конопроект був підтриманий Палатою представників США і підписаний президентом Д. Трампом. Він став найбіль­шим за всю американську історію пакетом заходів з надан­ня допомоги, що передбачає виплати безробітним, допомо­гу лікарням, підтримку бізнесу та цілих галузей виробни­цтва, а також одноразові виплати громадянам США.

У ХХ - ХХІ ст. державний устрій США продовжував базуватися на принципах федералізму. Штати залишають­ся автономними одиницями із значними правами. Наразі країна складається з 50 штатів на чолі з губернаторами та федерального округу Колумбія з центром у Вашингтоні. Разом з тим протягом зазначеного періоду спостерігалося поступове зростання повноважень федерального центру. Сьогодні у США існує 14 федеральних департаментів (мі­ністерств): державний (закордонних справ), оборони, юс­тиції, фінансів, внутрішніх справ тощо. На більш нижчих рівнях діють національні агентства та численні тимчасові комісії, бюро, колегії.

Фахівці також відзначають підсилення президентської влади. Президент спільно з Конгресом формує апарат ви­конавчої влади: створює федеральні установи, призначає глав департаментів, керівників незалежних відомств і уря­дових корпорацій та інших вищих посадових осіб, здійс­нює загальне керівництво їх діяльністю. Крім виключно виконавчих повноважень, президент наділений й адміні­стративною владою, йому делеговані великі нормотворчі повноваження.

Президент може без згоди Сенату укладати міжнарод­ні договори або денонсувати їх. Відомі прецеденти, коли президенти починають бойові дії без згоди конгресу (війна у Кореї, бомбардування Іраку, Косово). Важливим моментом у законодавчій сфері є право президента накладати вето. Правотворча діяльність президента підсилюється й за раху­нок делегованого законодавства. Президенти видають «ви­конавчі накази», які мало чим відрізняються від законів.

Розширення повноважень виконавчої влади, і особливо президента, витіснило на другий план Конгрес. Ця тенден­ція була започаткована ще у період «нового курсу» і три­вала до подій навколо в’єтнамської війни та «Уотергейту». Після цього Конгресу вдалося дещо зміцнити власні пози­ції у взаєминах з виконавчою гілкою влади. На сучасно­му етапі Конгрес США - це парламент-перетворювач. Він складається з ефективної системи комітетів, комісій, що трансформують різноманітні пропозиції та ініціативи на законодавчі акти.

Еволюція американської правової системи та су­дочинства. Джерелами права у США є конституції (феде­ральна і штатів), закони федерації і штатів, судові рішен­ня, акти адміністративних установ. Конституції, як пра­вило, містять головним чином обмежувальні положення. Американській правовій системі притаманно верховенство федеральної конституції.

Специфічною рисою правової системи Сполучених Шта­тів залишається існування своєрідного судового конститу­ційного контролю. Верховний суд США розтлумачує правові норми, від чого залежить визнання чи заперечення норма­тивно-правових актів, виданих окремими штатами і Конгре­сом. Така практика отримала назву «прецеденту тлумачен­ня». Відзначимо, що чимало правових дефініцій та термінів з’явилося власне завдячуючи роботі Верховного суду.

Впродовж останнього століття спостерігалися спроби ко­дифікації американського законодавства. Так, у 1926 році було видано Федеральний звід законів, який згодом по­чав оновлюватися та перевидаватися раз на шість років. У 1952 році Інститутом американського права було видане оновлене викладення права.

Цивільне право США складається з кількох окремих правових інститутів - права власності, договірного права, право корпорацій тощо. Вагомі зміни у цій галузі відбулися у середині минулого століття, коли афроамериканське на­селення отримало можливості для повноцінної реалізації громадянських прав, гарантованих Конституцією та інши­ми законами. Цивільно-правові відносини, як правило, ре­гулюються на рівні штатів. У деяких з них, протягом ХХ ст. були прийняті цивільні кодекси.

У новітній час подальший розвиток отримало трудове та соціальне законодавство. Ключову роль у цьому проце­сі відіграли згадані вище Закон Вагнера (1935) та Закон Тафта-Харлі (1947). Отримало розвиток й адміністратив­не право. У 1966 році Конгресом було кодифіковано п’ятий розділ Зводу законів США «Урядові організації та службов­ці». Він був здебільшого присвячений закладам у системі виконавчої влади, зокрема й адміністративним.

Згідно Конституції США проблеми кримінальних пра­вовідносин практично повністю вирішуються на рівні штатів. Джерелами сучасного кримінального права США є Конституція США та конституції штатів, статути і преце­денти. Крім того, майже у 40 штатах як джерело визнається і Модельний Кримінальний кодекс (1962). Він є важливим, незалежним, самостійним джерелом принципів кримі­нального права. Його розробили та опублікували завдяки зусиллям Американського інституту права. Модельний кодекс не є обов’язковим для застосування у всіх штатах, втім більше половини всіх штатів ввели до власних кримі­нальних кодексів статути, які запозичили положення або концепції Модельного кодексу.

Кроком на шляху гуманізації кримінально-право­вої сфери стало запровадження у 1967 році мораторію на смертну кару. Було запроваджено поняття «пробації», як альтернативи позбавленню волі. Наразі у кримінальному праві США найбільш поширеними є три види покарання: тюремне ув’язнення, смертна кара і накладення грошового штрафу. Однак кримінальні кодекси окремих штатів мо­жуть передбачати й інші види покарань.

В цілому, можна погодитися з думкою дослідника М. Прудникова, який вважає, що американському праву новітнього часу притаманні наступні риси:

а) Дворівнева правова система, при якій паралельно та одночасно взаємодіють правові системи федерації і штатів;

б) Здійснення Верховним судом судового контролю за конституційністю законів;

в) Поєднання збереження пріоритету судової практики з інтенсивним розвитком галузевого законодавства і консо­лідацією нормативно-правових актів;

г) Уніфікація права у масштабі федерації. Федератив­ний устрій США ставить на порядок денний питання щодо єдності правової системи країни;

д) «Рухливість» прецеденту. Так, Верховний суд США і верховні суди штатів не пов’язані своїми прецедентами. При розгляді конкретної справи суд вправі переоцінити факти застосовуваного прецеденту, віднесені до основних обставин^[51].

Судова система США впродовж останнього століття не зазнала істотних змін. Продовжує діяти Судовий кодекс, який було прийнято ще у 1911 році. Саме в ньому були закріплені основні принципи американського правосуд­дя. Центральне місце у ньому належить Верховному суду США. Найчастіше він виступає у ролі апеляційної інстан­ції. Також існує інститут незалежних прокурорів, які не підпорядковані міністру юстиції. Останній, у свою чергу, поєднує окремі функції як генерального прокурора, так і державного адвоката.

Усі американські суди дотримуються єдиної правової по­літики. Це досягається тим, що нижчі суди при винесенні вироків беруть до уваги правові принципи, сформульовані у вироках, винесених вищими судами з аналогічної катего­рії справ. Суди штатів, як правило, дотримуються вказівок вищих судів свого штату, а федеральні суди - вказівок ви­щих судів федерації.