§7.2. Канада

Особливості державно-політичного розвитку. З 1867 року Канада мала статус домініону Великої Бри­танії. Це надавало їй право формувати власний уряд, формально залишаючись у складі Британської імперії.

Велике значення для подальшого розвитку канадської державності мав Вестмінстерський статут 1931 року, який підтверджував, що жоден закон британського пар­ламенту не поширюється на територію Канади без згоди її уряду. Компетенція останнього була суттєво розширена, як у міжнародних відносинах, так і на внутрішньополітичній арені.

У роки Другої світової війни Канада перебувала серед країн антигітлерівської коаліції. Як і у сусідніх США, вій­на сприяла потужному економічному підйому, виклика­ного надходженням замовлень на виробництво військової продукції. Англійські впливи на внутрішньополітичний розвиток країни поступаються американським. Станом на 1945 рік Канада мала одну з найбільших у світі армій та другу за міцністю економіку, поступаючись лише США.

У 1949 році Британська імперія остаточно трансформу­валась на Співдружність націй, що надала фактичну не­залежність Канаді, втім її конституція все ще визначалася Лондоном. Впродовж 1950-х-60-х років до Канади продов­жували прибувати мігранти, істотно змінюючи її демогра­фічне обличчя.

Після низки конституційних конференцій, конституцію Канади нарешті було передано у 1982 році з Лондону місце­вій владі. Одночасно було прийнято Хартію прав і свобод, як складову частину Конституційного акту 1982 року. Вона мала на меті юридичне забезпечення захисту прав канадських громадян від антигромадських вчинків, полі­тики і законів федерального та провінційних урядів і об’єд­нання канадців навколо сукупності цінностей, що втілю­ють ці права. Зауважимо, що до ухвалення Хартії, у Канаді особисті права і свободи громадян не мали належного кон­ституційного захисту.

Однією з найбільш суттєвих проблем повоєнного роз­витку Канади став націоналістичний рух у найбільшій за площею та другій за населенням, переважно франкомовній канадській провінції - Квебек. Протягом 1960-х - 70-х років там відбувалася так звана «тиха революція», яка змусила переглянути характер взаємовідносин між англоканадцями та франкоканадською спільнотою. У 1980 та 1995 роках про­водились референдуми щодо надання суверенітету Квебеку, але обидва рази ця пропозиція не отримувала більшості.

У 1997 році Верховний суд країни ухвалив, що односто­ронній вихід з Конфедерації буде неконституційним. Після цього було ухвалено закон з викладом умов проведення пере­говорів щодо виходу з Канадської Конфедерації. У листопаді 2006 року, тогочасний прем’єр-міністр Канади С. Харпер вніс до Палати громад постанову про визнання жителів про­вінції Квебек відокремленим народом (nation), але у рамках єдиної Канади. Вона отримала підтримку Палати громад.

Отже, на сучасному етапі Канада розділена на 10 провін­цій та три території, які відрізняються за ступенем своєї автономії. Влада провінцій відповідає за реалізацію більшо­сті соціальних програм, зокрема таких, як охорона здоров’я, освіта тощо. Взагалі, всі провінції, разом узяті, отримують більше прибутку, ніж федеральний уряд, - це унікальна структура серед федерацій у всьому світі. Всі провінції ма­ють виборні і однопалатні законодавчі збори, підзвітні лей- тенант-губернатору, а політично - прем’єр-міністру.

Канада і сьогодні є членом Співдружності націй, тому фор­мально головою держави є британська королева. Її представ­ником у Канаді є генерал-губернатор, який призначається королевою після консультацій з прем’єр-міністром. З жовтня 2017 року на цій посаді перебуває жінка, канадська інженер­ка, фахівець у аерокосмічній галузі Ж. Паєтт. До компетен­ції генерал-губернатора віднесено призначення сенаторів, але після погодження їх кандидатур з прем’єр-міністром.

Водночас у Канаді склалася парламентарна федера­тивна система.

Правова система та судочинство. У Канаді, як й у Великій Британії, під конституцією розуміють низ­ку об’єднаних конституційних актів, а також інших до­кументів, представлених письмовими текстами або усними традиціями та угодами. Останнім за часом у цій серії є вже згаданий Конституційний акт 1982 року, який інколи називають також Конституцією Канади. Слід відзначити, що він так і не був ратифікований у Квебеці.

У більшості канадських провінцій, крім Квебеку, правова система базується на британському Загальному праві (англ. Common law). У Квебеці ж вона заснована на французькому Цивільному кодексі. Кримінальні закони перебувають ви­ключно у компетенції федерації і, таким чином, мають одна­кову юридичну силу по всій території Канади. Приведення законів до виконання є завданням провінційної юрисдикції, також як і самі кримінальні суди, однак у більшості провін­цій цим займається орган федеральної поліції - Королівська канадська кінна поліція. Тільки провінції Онтаріо та Кве­бек мають власні підрозділи провінційної поліції.

Структура та повноваження судової системи Канади були визначені ще Конституційним актом щодо Бри­танської Північної Америки, виданим у 1867 році. Судова влада належить королеві і Королівським судам. Усі провін­ційні та федеральні суди мають чотирьохрівневу структу­ру. Вищою судовою інстанцією у країні з 1875 року є Вер­ховний суд Канади. Тільки він може виносити остаточний державний вирок. До його компетенції можуть бути відне­сені суперечки з будь-якої галузі права. Верховний суд кон­тролює Федеральний апеляційний суд, а також всі провін­ційні апеляційні суди. Нижче Верховного суду перебува­ють Федеральний суд, Канадський податковий суд, а також вищі суди загальної юрисдикції у провінціях і територіях. Найнижчою ланкою судової системи є провінційні суди.