Розвиток держави в США, Англії і Франції у міжвоєнний період (1918 - 1940 рр.)
Сполученим Штатам Америки з часу створення єдиної держави притаманний шлях економічного розвитку, що передбачає вільне розпорядження приватною власністю, розвиток ринкової конкуренції та свободи торгівлі.
Ці риси “американського шляху” дозволили США на початок ХХ ст. стати країною класичного корпоративного (монополістичного) капіталізму, з розвитком якого пов'язані визначальні структурно - функціональні зміни державного апарату та основних напрямів його діяльності.У роки Першої світової війни монополістичний капіталізм в США почав прискореними темпами переростати в державно-монополістичний. Уряд сприяв розширенню військово-промислового комплексу країни з метою постачання озброєнь до охопленої війною Європи. США отримали величезні прибутки і перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. Військові постачання дали величезний поштовх розвитку промислового виробництва та економіки в цілому. Країна стала світовим економічним центром.
У США раніше, ніж в інших країнах капіталістичного світу розпочався період стабілізації капіталізму. Для нього характерні промисловий підйом, активізація банківського капіталу, розширення кредитування населення та зростання його добробуту. Наприкінці 1920-х років на американських заводах і фабриках вироблялося 48% промислової продукції капіталістичного світу. Економічні успіхи країни сприяли народженню теорії “проспериті” - вічного процвітання держави.
Однак ця теорія виявилася великою ілюзією. Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. за своїм впливом і наслідками для світової економіки стала важким ударом для провідних країн світу. Розпочавшись у США, криза найбільше вразила саме цю країну. Її наслідками були: крах фінансової системи; скорочення обсягу виробництва; розорення підприємств і фірм; масове безробіття.
Виведення США з економічної кризи пов'язане з реформаторською діяльністю Президента Ф.
Рузвельта (1932 - 1945 рр.). Рішучі заходи американської влади з подолання кризи, здійснені у 1930-х рр., отримали назву “новий курс”. В його основу покладено політику активного втручання держави в економічну сферу та соціальні відносини.Таблиця 15.3. Законодавство “нового курсу” в США
| Закон | Зміст і наслідки впровадження |
| Фінансово-банківська сфера | |
| “Про банківську діяльність” (1932 р.) | Накладено тимчасовий арешт на всі рахунки всіх банків з метою їх ревізії. Закрито 10 тис. з 25 тис. банків. Створено Федеральну корпорацію страхування вкладів і Федеральну корпорацію страхування позик і збережень. |
| “Про обіг цінних паперів” (1933 р.) | Засновано Федеральну комісію з цінних паперів і бірж. |
| “Про золотий резерв” (1934 р.) | Президентові надано право фіксувати вартість золотого вмісту долара. Націоналізовано усе золото. Покінчено з випуском золотих монет. Створено фонд для стабілізації обмінних курсів. |
| Промислова сфера | |
| “Про відновлення національної промисловості” (1933 р.) | Запроваджено “кодекси чесної конкуренції” для 17 груп промисловості. Вони складалися підприємницькими асоціаціями (після затвердження Президентом мали силу закону), фіксували суворо визначені норми виробництва і ринку збуту продукції, фіксовані ціни, умови комерційних кредитів тощо. Для залагодження трудових конфліктів запроваджено максимальну тривалість робочого дня і мінімальний рівень зарплати. Гарантовано свободу трудових договорів і незалежних профспілок, заборонено дитячу працю. Створено Національну адміністрацію відновлення промисловості, Асоціацію суспільних робіт та Адміністрацію з надання надзвичайної допомоги. Тимчасово припинено дію антитрестівського законодавства. Уряд отримав право примусово об'єднувати підприємства, створювати трести. |
| Аграрний сектор | |
| “Про регулювання сільського господарства” (1933 р.) | Створено Адміністрацію регулювання сільського господарства. Встановлено компенсації для фермерів, які погоджувалися скоротити посівні площі та поголів'я худоби. Для підняття цін знищувалася готова с/г продукція. |
| “Про рефінансування фермерських боргів” (1933 р.) | Скорочено проценти за іпотечними боргами фермерів і продовжено терміни погашення боргів фермерів по кредитах. |
| “Про збереження родючості грунтів та про квоти внутрішнього ринку” (1933 р.) та ін. | Виплата преміальних виплат власникам землі, які відмовилися від вирощування культур, що виснажували грунти. Посилено державний контроль за надходженням на ринок с/г продуктів. |
| Соціальна сфера | |
| “Про трудові відносини” (Закон Вагнера) (1935 р.) | Вперше легалізовано діяльність профспілок. Визнано право робітників на страйки у випадках порушення трудових договорів і законів. Власники підприємств були зобов'язані укладати з профспілками колективні договори. Створено Національне управління з трудових відносин. |
| “Про соціальне страхування” (1935 р.) | Введено федеральну систему соціального страхування. Запроваджено виплати по безробіттю і пенсії на виробництві. |
| “Про асигнування на програми | Створено Управління у справах розгортання громадських робіт, завдання якого - створення робочих місць у рамках громадських |
| надзвичайної допомоги” (1935 р.) | робіт і скорочення розмірів прямої допомоги. За програмою “Цивільний корпус консервації природних ресурсів” створено мережу трудових таборів (громадські роботи) для молоді, де безробітні отримували житло, одяг, харчування, медичну допомогу, невеликі виплати. Молодь будувала дороги, мости, пожежні вежі, поліпшувала стан лісів, споруджувала місця відпочинку і розваг, здійснювала природоохоронну діяльність. |
| “Про справедливі трудові стандарти” (1938 р.) | Встановлено 44-годинний робочий тиждень, що через 2 роки повинен був скоротитися до 40 годин, і мінімальна заробітна плата 25 центів на годину, у виняткових випадках - 40 центів на годину. |
Антикризові заходи “нового курсу” мали такі наслідки: стабілізовано
американську економіку; закладено основи державно-монополістичного капіталізму і практику державного регулювання соціально-економічних відносин; зроблено значний вклад у розвиток трудового і соціального законодавства, оновлено інші галузі та інститути права; відбулося посилення влади Президента і його адміністрації та в цілому федеральних органів влади.
Розвиток світової моделі капіталізму в останній чверті XIX ст. істотно вплинув на становище Великої Британії у світі і на розвиток її політичної системи. Країна, яка в ХІХ ст. була провідною імперською державою, а її заморські володіння у декілька десятків разів перевищували площу Британських островів, втратила світову економічну першість. Наприкінці XIX - на початку XX ст. основою англійського капіталізму стала не торгово-промислова, а колоніальна монополія.
Економічні негаразди особливо загострилися під час світової економічної кризи 1920-х - початку 1930-х рр. Наслідки кризи змусили уряд розширити державне втручання в економіку і соціальну сферу, яка стала особливо помітною після Другої світової війни.
Форма держави у Великії Британії XX ст. змінювалася шляхом конституційних реформ і головним чином через модифікацію актів неписаної конституції. Однак в цілому Британії вдалося зберегти притаманну їй стабільність політичних інститутів і установ як данину історичним традиціям та прихильності політичних еліт до еволюційного шляху розвитку.
Британська політична еліта зуміла зберегти і використовувати у своїх інтересах феодальні інститути - монархію і Палату Лордів.Серед основних конституційних змін першої половини ХХ ст. варто виділити два основних напрями - реформи виборчого права і парламентську реформу. Виборча реформа 1918 р. надала право голосу жінкам, які досягли 30-річного віку і вони або їх чоловіки мали щорічний прибуток 5 ф. ст. Реформа 1928 р. упровадила загальне виборче право, дозволивши брати участь у виборах усьому жіночому і чоловічому населенню віком від 21 року.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. визначилася тенденція до зменшення ролі парламенту і підпорядкування його роботи інтересам уряду, що мав більшість у Палаті Громад. У цей час на провідні позиції в політичному житті країни, поряд із традиційними консерваторами і лібералами, вийшла Лейбористська партія, офіційно створена у 1901 р. з представників декількох соціал-демократичних товариств і представників профспілок.
Коституційна криза в Англії початку ХХ ст. стала каталізатором готовності англійського суспільства до зміни традиційної системи управління. Новий політичний розклад і зміни в суспільстві, які назрівали - політична активізація широких мас робітників, виразником інтересів яких були на той час союзники Лейбористська і Ліберальна партії, зумовили реформування представницьких органів влади в напрямі демократизації.
Реформа Палати Лордів 1911 р. (“Акт про парламент для визначення відносин між повноваженнями Палати Лордів і Палати Громад, і для обмеження строку повноважень парламенту” від 18 серпня 1911 р.), як наслідок відмови Палати Лордів приймати ряд реформаторських соціальних законів у 1906 - 1908 рр. та проект бюджету 1909 р., підсилила роль контрольованої кабінетом Палати Громад на шкоду верхній палаті, що не обиралася.
Таблиця 15.4. Основний зміст “Акту про парламент” 1911 р.
якщо фінансовий білль, прийнятий Палатою Громад і поданий до Палати Лордів протягом місяця не буде нею прийнятий, то цей білль (якщо Палата Громад не схвалить іншого рішення) подається королю і після його схвалення стає актом парламенту, незважаючи на його несхвалення Палатою Лордів
якщо публічний білль (що не є фінансовим і не збільшує повноважень парламенту понад 5 років), прийнятий Палатою Громад протягом трьох наступних сесій і поданий до Палати Лордів принаймні за місяць до закінчення сесії, буде цією палатою відхилений на кожній з цих трьох сесій, то цей білль, як тільки його відхилить втретє Палата Лордів, а Палата Громад не схвалить іншого рішення, буде поданий Його Величності і після схвалення стане актом парламенту, незважаючи на відсутність згоди Палати Лордів
передбачено скорочення привілеїв лордів (обмежувалися правом вето на нефінансові закони строком до двох років)
Обмеження повноважень Палати Лордів сприяло частковому послабленню впливу консерваторів на суспільно-політичні процеси в країні і утвердженню на політичній арені нової прогресивної політичної сили - Лейбористської партії Англії. Разом з тим реформа 1911 р.
не означала ліквідації Палати Лордів, якій надавалося офіційне право два роки зривати прийняття небажаного законопроекту. За цей час частина біллів могла втратити значення. Конституційна криза, викликана “бунтом лордів”, не була остаточно ліквідована.Посилення ролі Кабінету міністрів супроводжувалося відносним падінням законодавчої і контролюючої ролі парламенту, що проявилося насамперед в посиленні ваги актів делегованого законодавства. Парламент делегував виконавчим органам право видавати акти з питань, які раніше складали виняткову прерогативу Палати громад. Зокрема, у 1930-х рр. урядові надано право видавати загальнообов'язкові постанови з питань грошового обігу.
З часу Першої світової війни Кабінет міністрів Великої Британії отримав надзвичайні повноваження. Акт про надзвичайні повноваження 1920 р. надав урядові право видавати від імені короля указ про надзвичайний стан. Такий указ міг бути виданий у випадку загрози забезпечення суспільства засобами життєзабезпечення (продовольство, транспорт, енергія тощо) і передбачав можливість застосування надзвичайних заходів. Кабінет міністрів став центральною ланкою політичної системи країни. У 1937 р. на законодавчому рівні передбачено існування посади прем'єр - міністра та його політичного опонента - лідера “тіньового уряду” (уряд, що формується в Палаті громад з депутатів опозиційної фракції, здійснює альтернативну законотворчу та контролюючу діяльність, а робота “тіньових” міністрів оплачується державним бюджетом).
Роль монарха в державному механізмі Великої Британії за традицією визначалася політичними звичаями. Хоча за британським монархом формально зберігалося право абсолютного вето, розпуску парламенту і призначення прем'єр-міністра, королівська влада ставала все більше обмеженою і символічно-церемоніальною. Однак Букінгемський палац все ще є важливим політичним центром. Монарх залишився головнокомандувачем збройних сил і символом єдності держави, главою Британської імперії, верховним носієм виконавчої влади, главою судової системи та англіканської церкви.
Однієї з головних тенденцій розвитку Великої Британії у XX ст. стало зростання державного апарату. Після Першої світової війни створено 5 нових міністерств (праці, авіації, транспорту та ін.). Після того, як наприкінці XIX ст. створено інститут професійної цивільної служби, бюрократичний апарат став швидко розростатися.
Посилювався контроль центральних органів влади за діяльністю органів місцевого управління, що відбувалося насамперед шляхом фінансової централізації. За законом 1929 р. розмір дотацій для органів місцевого управління залежав від характеру їх діяльності.
Під впливом війни відбулися зміни в організації армії. У 1916 р. Палата громад прийняла закон про обов'язкову військову повинність. Однак по завершенні війни систему набору до війська переведено на попередню добровільну основу. У 1939 р. напередодні Другої світової війни загальна військова повинність була відновлена.
Щодо змін у системі судочинства, то в країні тривалий час зберігалася стара напівфеодальна система місцевих (нижчих) судів. У міжвоєнний період здійснено спроби реформування судової системи. У 1933 р. відмінено звинувачувальне “Велике журі”.
Відбулися зміни в організації Британської колоніальної імперії. Британські володіння поділялися на домініони, колонії, протекторати і підмандатні території. За Першої світової війни британські домініони, постачальники сировини і людських ресурсів, економічно значно зміцніли. У них сформувалася національна економічна еліта. У 1917 р. на черговій імперській конференції за домініонами визнано статус автономних держав Британської імперії. У 1923 р. Англія визнала за ними право самостійно укладати угоди з іншими державами, приймати рішення щодо можливості приєднання до міжнародних угод Англії.
Під тиском національно-визвольних рухів в колоніях і залежних країнах Вестмінстерський статут 1931 р. надав їм рівний статус автономних державних одиниць, об'єднаних в рамках Британської Співдружності націй. Англійський парламент видавав акти для домініонів лише за їх згоди. Акти домініонів на їх території отримали вищу юридичну силу над актами метрополії і не підлягали відміні у випадку суперечностей між ними. Генерал-губернатор домініона призначався королем як главою Британської Співдружності націй лише за рекомендацією прем'єр-міністра домініона. Вестмінстерський статут став вагомим кроком до активізації процесу здобуття незалежності десятками англійських колоніальних володінь на різних континентах світу.
Політична та економічна нестабільність зумовили відставання Франції від інших західноєвропейських країн і США. Державний устрій, закладений Конституцією 1875 р., зазнав істотних змін через недосконалість і прогалини в самому Основному законі, розвиток багатопартійності, загострення боротьби консервативних і ліберально - демократичних суспільно-політичних сил. Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. розглядається дослідниками як розквіт ліберальної демократії і парламентаризму. У структурі державного механізму проходило посилення урядової влади за рахунок президентської, але цей процес супроводжувався частими змінами урядів. З 1875 до 1914 рр. у Франції змінилося 48 урядів.
До кінця XIX ст. в політичній системі країни склалася доктрина і практика “регламентарної влади”, за якою уряд міг видавати нормативні акти без спеціального делегування йому законодавчих повноважень від парламенту. Формально такі акти уточнювали закони і мали підзаконний характер, але фактично були “декретами- законами”.
По завершенні Першої світової війни основи державного ладу Франції формально визначалися конституційними законами 1875 р. Насправді ж відбувалося зростання влади уряду і глави Ради міністрів, зростання бюрократичного і поліцейського апарату, відносне падіння ролі парламенту. Фактична роль Президента як глави держави була незначною.
У міжвоєнний період до уряду остаточно перейшло право видання нормативних актів з різних питань державного життя на основі все тієї ж доктрини “регламентарної влади”. Урядові декрети як підзаконні акти, призначені для доповнення і уточнення законодавства, на практиці набували сили закону і відміняли колишні законодавчі акти. Парламент періодично надавав правим кабінетам надзвичайні повноваження у сфері нормотворення.
На початку 1930-х рр. в умовах поглиблення соціально-економічної кризи активізувалася діяльність фашистських організацій (ліг). Найбільшими з них були ліги “Вогняні хрести”, “Французька дія”, “Патріотична ліга” тощо. Найсильніші позиції фашизм мав в армії. Після приходу до влади фашистів у Німеччині їх французькі послідовники перейшли до активних дій. В усіх проблемах країни вони звинувачували парламентаризм, тому 6 лютого 1934 р. фашистські ліги пішли на штурм будівлі Палати депутатів з метою її розгону і здійснення державного перевороту. Загроза встановлення фашизму змусила провідні політичні сили (комуністи, соціалісти, радикали та ін.) об'єднатися в антифашистський Народний фронт з єдиною програмою демократичних змін. На парламентських виборах 1936 р. партії Народного фронту отримали 57 % голосів виборців. Парламент на основі реалізації програми Народного фронту прийняв 133 закони.
Таблиця 15.5. Законодавство уряду Народного фронту (1936 р.)
| Сфера регулювання | Зміст нововведень |
| політична | • заборона фашистських ліг та їх військових формувань • амністія для політв’язнів і страйкарів |
| економічна | • націоналізовано французький банк і залізниці • націоналізовано частину військової промисловості • запроваджено 40-годинний робочий тиждень • підвищено податки на великий капітал • надано державні кредити дрібним торговцям і селянам |
| соціальна | • запроваджено двотижневі оплачувані відпустки для робітників |
| • збільшено пенсії учасникам війни • підвищено допомогу по безробіттю і багатодітним сім'ям • запроваджено обов'язкове укладання колективних договорів між підприємцями і профспілками робітників | |
| гуманітарна | • збільшено асигнування на освіту, науку і культуру • запроваджено обов'язкове навчання дітей до 14 років |
Такою була французька відповідь на соціально-економічну та політичну кризу в країні. Однак швидко проявилися традиційні міжпартійні розбіжності інтересів. Новий уряд сформували праві радикали, які заборонили Комуністичну партію та обмежили діяльність профспілок. Істотно обмежено демократичні права і свободи громадян. Активізувалися профашистські організації. Правий уряд Е. Деладьє, сформований у 1938 р., зробив усе можливе для дискредитації Народного фронту. Після підписання Е. Деладьє у вересні 1938 р. Мюнхенської угоди з А. Гітлером Народний фронт остаточно розпався.
У листопаді 1938 р. Е. Деладьє домігся від парламенту особливих повноважень та опублікував надзвичайні декрети про скасування 40-годинного робочого тижня, запровадження додаткових 50-ти робочих годин на місяць, про збільшення податків з зарплати. Це був прямий розрив з програмою Народного фронту.
3.