Загальні тенденції розвитку держави і права країн Західної Європи, США і Японії у Новітній час
На початку ХХ ст. політична карта світу зазнала великих змін. Невелика група економічно найрозвиненіших країн завершила черговий етап колоніального переділу світу. Крім того переважна більшість формально самостійних країн Азії та Латинської Америки були у різній мірі залежними від держав Західної Європи і США.
Єдиною країною Азії, яка на кінець ХІХ ст. звільнилася від такої залежності і сама стала на шлях колоніальних завоювань, була Японія.Головною рисою економічного розвитку провідних держав (Велика Британія, Німеччина, Франція, США, Японія) на початку ХХ ст. стало завершення формування індустріального суспільства, що означало створення індустріальної структури господарства: прискорилися урбанізації і соціальне розшарування; обсяги промислового виробництва перевищили обсяги виробництва сільськогосподарської продукції; розширилася сфера використання найманої праці, яка охопила не лише промислове виробництво, але й будівництво, сферу послуг, транспорт, сільське господарство тощо. Зросла чисельність робітничих мас, рівень політичної активності та згуртованості яких неухильно зростав.
Визначальною тенденцією розвитку капіталістичних відносин став їх перехід у фазу монополізму, яка супроводжувалася швидкою концентрацією виробництва і капіталу в руках окремих підприємців та об'єднаних фінансово-промислових структур (монополії). Формується верства фінансово-промислової олігархії, яка стала впливати на державно-політичне життя або шляхом прямої участі у формуванні політичних партій та органів влади, або через підтримку певних політичних сил.
Формування нового типу економічних відносин зумовило зміну функцій та механізмів діяльності держави як ключового владного інституту, способу організації суспільства і його політичної системи. Починаючи з XV ст., становлення європейських держав пов'язане з розвитком ринкових відносин, централізацією політичної влади і національною консолідацією.
У ХІХ ст., коли утвердився промисловий капіталізм, державі була відведена роль “нічного сторожа” (див. табл. 15.1.), посилився контроль парламентів над державною владою. Монархія хоча і збереглася в багатьох державах, переважно діяла у конституційних або парламентських рамках.Протягом майже усього ХХ ст., особливо у першій його половині, держава посилила свою могутність. Причиною цьому стала незавершеність колоніального переділу світу провідними країнами, що заохочувався системою державно - монополістичного капіталізму, розвиток якого вимагав нових ресурсів. Держава розширила втручання в економіку і в життя громадян.
Таблиця 15.1. Види держави за методами та характером соціальної регуляції
| держава “нічний сторож ” | “поліцейська” держава | держава “загального благоденства” |
| Характерна для розвинених країн ХІХ ст. Головна функція держави - підтримання законності і порядку, створення належних умов для торгівлі і захисту громадян від іноземного втручання. | Характерна для держав з т. зв. фашистськими, нацистськими та комуністичними режимами. Держава тотально втручається у життя громадян та детально регламентує його, підкоряє своїй волі. | Характерна для розвинених західних країн. Виникла у другій половині ХХ ст. Головна функція держави - соціальна (розподіл ресурсів, призначених для охорони здоров'я, освіти, житлового будівництва, зайнятості населення, фінансової підтримки громадян). |
Визначальною рисою політичного життя стала боротьба демократії і тоталітаризму. Останній термін запровадив в політичний лексикон італійський диктатор Б. Муссоліні для характеристики свого руху і режиму, закликавши до тотального підкорення особи державі і розчинення індивіда у політичній реальності (його гасло: “Все в державі, нічого поза державою, нічого проти держави”). Історичні умови виникнення тоталітаризму характеризувалися насамперед кризою лібералізму після завершення Першої світової війни (1914 - 1918 рр.), зростанням ролі держави у політичній та економічній сферах, посиленням бюрократизації усіх сфер суспільного життя.
Відповіддю на кризу ліберальної демократії (в літературі можна зустріти її застарілий аналог - “буржуазна демократія”) було встановлення тоталітарних режимів (нацистський в Німеччині, фашистський в Італії, профашистський в Японії, комуністичний в СРСР тощо). В цілому у 17 з 27 країн Європи до початку Другої світової війни були встановлені тоталітарні, авторитарні, військово-бюрократичні або бюрократичні диктатури, що стало спр обою виходу з глибокої кризи ліберального суспільства і держави. Однак така спроба виявилася надто трагічною.Після закінчення Другої світової війни сформувалося три основні групи країн: класичні ліберально-демократичні держави; соціалістичні держави; перехідні від традиційного, у тому числі колоніального управління до незалежної сучасної державної організації у вигляді монархічної або республіканської форми правління.
Історично перший різновид держав - сучасні ліберально-демократичні держави, до яких належать провідні капіталістичні держави світу. Переважна більшість з них мають республіканську форму державного правління та єдину конституцію як Основний закон.
• Верховенство, влади народу, що здійснюється через виборну представницьку владу в центрі і на.місцях
• Демократична соціальна держава (держава “загального благоденства”)
• Відокремлення, взаємоконтроль і рівновага повноважень трьох гілок єдиної державної влади (законодавчої, виконавчої, судової)
• Гарантування права громадян на неупереджений аполітичний суд як важливу гарантію заборони владного свавілля
фіційне визнання і конституційно-правове гарантування користування правами і свободами, включно з правами людини (особистими, громадянськими, соціальними, економічними, культурними)
• Судовий чи інший спеціальний нагляд за конституційністю нормативно-правових актів, забезпечений судовою юрисдикцією загальних судів або спеціальними уповноваженими особами (народний захисник, омбудсман, охоронець справедливості тощо)
• Наступність і неперервність дії конституційно-правових принципів і засадничих норм, що регулюють організацію і діяльність органів державної влади у їх взаємовідносинах та у відносинах з громадянами упродовж одного чи кількох історичних періодів
• Парламентська і судова відповідальність носіїв виконавчої влади
• Партійний плюралізм (різноманіття) з протистоянням правлячої коаліції та опозиційної партії (союзом партій) у правових рамках
Схема 15.1.
Головні особливості ліберально-демократичних державСучасна демократична організація держави передбачає: виборність, підзвітність, відповідальність всіх установ законодавчої і виконавчої влади та до певної міри судових установ; поєднання професійних і суспільних (громадських) структур в організації управління і в контролі за цим управлінням. При цьому всі повноваження і функції урядової влади суворо визначені в законі і регламентовані ним. Індивід особисто або у складі певної суспільної асоціації має ряд прав і свобод, які непідвладні урядовому контролю. Такі ознаки сучасного демократичного суспільства відповідають його визначенню як “громадянського суспільства”.
На початку останнього десятиліття ХХ ст. тоталітарні режими в Європі зазнали краху. Скоротилася сфера державно-монополістичного капіталізму. Демократія є домінуючим напрямом еволюції сучасної цивілізації. Основною тенденцією її розвитку стало розширення народовладдя. Відійшли у минуле ряд обмежень участі громадян у політичному житті: майновий ценз і ценз осілості; виборчі права отримали жінки, молодь, представники етнічних меншин. Розширено різноманіття форм участі громадян у політичному житті, наприклад місцеве самоврядування, участь у діяльності політичних партій і рухів тощо. На перший план вийшли права і свободи людини.
Друга половина ХХ ст. стала періодом завершення процесу формування основ громадянського суспільства і максимального наближення його до соціального ідеалу. Це засвідчила конституціалізація сутності держави як “демократичної, правової і соціальної” та спроби її побудови у багатьох країнах. Зразком державного розвитку стала модель “правової держави” - державної системи, яка характеризується пануванням права над прямою політичною дією. Це держава, побудована на правових основах, неухильному додержанні законів всіма державними органами, посадовими особами, недержавними об'єднаннями і громадянами. Так держава з учасника економічного зростання наприкінці ХХ ст. трансформувалася в гаранта основ законності і правопорядку, політичної та макроекономічної стабільності, соціального забезпечення та освіти, захисту довкілля.
Соціальна складова стала головною підвалиною держави. Соціальна держава орієнтується насамперед на проблеми людського капіталу: забезпечення і розвиток його здібностей і можливостей; безпека; добробут; захист і підтримка сім'ї; захист приватного життя кожного. Відповідно розширилася соціальна функція держави, яка реалізується у таких ключових напрямах: забезпечення права кожного на працю і належний рівень життя; соціальна допомога і страхування; допомога тим, хто потребує державної підтримки (безробітні, інваліди, пенсіонери, багатодітні сім'ї, сироти, студенти, біженці та ін.); підтримка і розвиток системи освіти, науки, медичних і культурних закладів.
Разом з тим демократичній організації держави протистоїть тенденція до загальної централізації і бюрократизації організаційно-управлінських процесів, недостатнє розрізнення сфер автономії людини і громадянина у взаєминах з державною та іншими видами влади в суспільстві. Одним з наслідків недосконалості функціонування державного механізму та його взаємин з громадянином стали негативні явища корумпованості органів влади, організованої злочинності, специфічного і надзвичайно актуального для сучасності явища тероризму, які є досить поширеними в тому числі у провідних демократичних країнах.
На окрему увагу заслуговують процеси прискореної інтернаціоналізації та їх найвищий вияв — глобалізація, що набули всесвітніх масштабів і стали наслідком переходу провідних країн Заходу до постіндустріального (інформаційного) типу суспільства з притаманною йому ст андартизацією технологій, господарських відносин, освіти, культурних цінностей. Глобалізація чинить великий вплив на розвиток окремих суспільств і держав, породжуючи нові вимоги, виклики і загрози, що знаходить відображення й у розвитку права.
Таблиця 15.2. Зміни в праві країн Західної Європи, США і Японії у Новітній час
| зміна покликання права, правової системи, законодавства | воно полягає не лише в охороні чинної політичної та економічної системи, державного і суспільного устрою, але насамперед у збереженні демократичних норм і традицій, адаптації до нових потреб людини і суспільства (насамперед - захист прав і свобод людини та громадянина, тобто - гуманізація права) |
| вихід на перший план загальносоціальних і загальнорегулятивн их функцій права | чинне право покликане бути “вищим арбітром” у вирішенні численних проблем (забезпечення нових форм виробництва і власності, боротьба зі злочинністю, хворобами, соціальними катаклізмами, екологічними змінами тощо) |
| наповнення права соціальним змістом (соціалізація права) | право є засобом сильної соціальної політики, насамперед у сфері відносин власності і регулювання ринкової економіки |
| зміни в джерелах права | • суттєве збільшення нормативного матеріалу; • заміна та оновлення кодифікованого матеріалу; • масштабні роботи з кодифікації і консолідації законодавства (навіть у країнах англо-саксонської правової системи); • зростання кількості і значення актів виконавчої влади (президентські та урядові декрети, накази, розпорядження, регламенти - т.зв. “делеговане законодавство”), які доповнюють, а часто й замінюють закони, пристосовуючи право до мінливих суспільних умов;• зростає роль і значення судової практики і прецедентного права в цілому (навіть у країнах романо-германської правової системи); |
| • досить великого впливу набули конституційні доктрини (на основі рішень судів конституційної юрисдикції), які призвели до зміни окремих галузей права і стали одним з джерел державного (конституційного) права; • запровадження і поширення практики видання надзвичайного законодавства (політичне, антитерористичне, антиробітниче, антипрофспілкове тощо) | |
| структурні зміни у праві | • поява нових галузей права (сімейне, трудове, патентне, авторське, банківське, страхове, екологічне, медичне та ін.); • державне втручання у різні сфери суспільного життя призвело до тісного переплетення цивільно -правових та адміністративних методів правового регулювання, що мало наслідком послаблення розходжень між публічним і приватним правом; • ускладнення господарсько-економічних відносин призвело до створення комплексних галузей права (господарське, інвестиційне, податкове, атомне, транспортне, військове право тощо); • посилення взаємодії різних правових систем у сфері економічного законодавства привело до потужних процесів інтеграції і стирання відмінностей між континентальною та англосаксонською правовими системами; • посилення впливу міжнародно-правових норм на внутрішнє законодавство окремих держав (приклад - право Європейського Союзу) |
2.