§ 13. П’ята республіка
За умов післявоєнної кризи Четверта республіка виявилася недостатньо міцною конструкцією. Уряд, відповідальний перед парламентом, був нездатний здійснювати ефективне управління країною.
Францію потрясали постійні урядові кризи, деякі кабінети не змогли проіснувати і двох тижнів, як відправлялися у відставку. За 12 років змінилося 45 урядів. Франція втратила статус великої європейської держави, її зовнішня політика цілком залежала від Сполучених Штатів Америки, країна потрапила у складне економічне становище. Франція потребувала твердої і сильної влади. З ідеєю об’єднання народу під керівництвом сильної влади виступала голлістська партія «Об’єднання французького народу», яка сформувалася у 1947 році. Вона виступала за скасування Конституції 1946 року і концентрацію влади в руках сильної особистості, яку вона вбачала в генералі Шарлі де Голлі.Тенденція до посилення виконавчої влади позначилася після розпаду в 1947 році тристоронньої коаліції. Вже до 1951 року було відновлено мажоритарну виборчу систему. Стала широко застосовуватися практика делегованого законодавства. Відповідно до конституційної реформи 1954 року прем’єр-міністр наділявся додатковими повноваженнями щодо розпуску парламенту.
13 травня 1958 року в Алжирі розгорнувся національно-визвольний рух. Посланий туди експедиційний корпус підняв заколот, вимагаючи встановлення у Франції твердої військової диктатури. За цих умов всі погляди обернулися до генерала Шарля де Голля, який в очах французького народу уособлював патріотичні сили і був відомий як прихильник сильної президентської влади. 1 червня 1958 року Національні збори поставили його на чолі уряду. Але генерал висунув інші умови. Він погодився взяти на себе відповідальність тільки у тому разі, якщо французький народ прийме його Конституцію.
28 вересня 1958 року проект Конституції Шарля де Голля було схвалено всенародним референдумом, за нього проголосували 80 % французьких громадян. Конституція набрала чинності 5 жовтня того ж року, оформивши у Франції П’яту республіку, для якої характерна сильна президентська влада. Парламент за Конституцією, як і раніше, складався з двох палат, які тепер називалися Національними зборами і Сенатом, президент тепер міг розпустити парламент і не відповідав перед ним. Він керував урядом, головував на його засіданнях, за рекомендаціями прем’єр-міністра усував міністрів. Президент мав широкі повноваження в галузі зовнішньої політики, командував збройними силами і навіть міг видавати нормативні акти (ордонанси), які мали силу закону. Встановлена Конституцією міцна президентська влада виявилася значно ефективнішим інструменом за умов кризи, ніж уряд, відповідальний перед парламентом, який сам був полем жорстоких битв різних політичних партій і блоків. Франція у цьому плані надала добрий урок усім політикам. Конституція Франції 1958 року діє з незначними змінами й на сьогодні.