§1.7. Принципи історії держави і права зарубіжних країн

Як і інші галузі науки, історія держави і права розви­вається у відповідності з певними принципами. Юридич­на енциклопедія визначає поняття «принцип» (франц. ргіпсіре, від латин.

Принципи встановлюють межі, обсяги, спрямованість і зміст досліджуваного явища, вони мають властивість не­залежного відображення закономірностей соціальної дійс­ності, що зумовлює їх особливу роль у структурі широкого кола політичних, правових, державних явищ, які, зокрема, вивчає історія держави і права зарубіжних країн.

В побудові, структурі і функціонуванні сучасних країн світу і систем права особливого значення набуває прин­цип верховенства права.

Принцип верховенства права означає панування права у суспільстві, що вся суспільна діяльність відбува­ється в правових нормах.

Принцип верховенства права повністю реалізується у правових державах, в яких умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських органі­зацій, соціальних спільнот, ставлення до них, а також від­носини між собою окремих громадян реалізуються в умовах законності.

Принцип верховенства права, зокрема, в історії дер­жави і права зарубіжних країн, означає, що зрештою не держава створює право, а навпаки, право є основою органі­зації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадо­вих осіб, інших організацій, не держава надає права і сво­боди людини, а народ створює права і свободи, щоб ними користувалися, а права створюються також для того, щоб обмежити ним державну владу.

У державі, в якій панує принцип верховенства пра­ва, визнається, що людина має певну сферу самовизначен­ня і самовиявлення, в яку держава не має права втруча­тися В демократичних, прогресивних країнах, принцип верховенства права закріплений в основних законах - Кон­ституціях. Так, наприклад, в ч. І ст. 8 Конституції України проголошено, що «в Україні визнається і діє принцип вер­ховенства права».^[8]

Загальна декларація прав людини, яка є основним міжнародним правовим актом, який визнають всі сучасні країни світу, проголошує принцип верховенства права, підкреслюючи абсолютну цінність людської особистості, її пріоритет над державою, невід’ємний, природний характер прав і свобод людини.

Особливе значення в історії держави і права зарубіж­них країн має принцип забезпечення прав і свобод грома­дян, або принцип непорушності прав і свобод людини.

Принцип забезпечення прав і свобод громадян є основою правопорядку. Він може бути реалізований за наявності досконалої правової системи, високої юридичної культури державних посадових осіб і громадян, соціаль­ної активності людей, політичної толерантності, віротер­пимості.

Платон, давньогрецький філософ, вважав, що держава, в якій закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою, приречена на загибель, а Аристотель, інший давньогрець­кий філософ, зазначав, що там, де відсутня влада закону, не буде справедливої форми державного устрою. Ідея пра­вової держави прийшла до нас із глибини історії, хоч і не була реалізована в минулих століттях в жодній країні.

Впродовж всієї історії держави і права зарубіжних кра­їн, як і в Україні, прогресивне суспільство добивалось ре­алізації принципу рівності прав. Принцип рівності прав передбачає порядок, за яким «потреби всіх без винят­ків індивідуумів мають однакове важливе значення, ці по­треби повинні бути основою планування в суспільстві і всі засоби необхідно використовувати таким чином, що б кож­ний індивідуум мав рівні можливості для участі в житті су- спільства».^[9] Інакше кажучи принцип рівності прав полягає в тому, що перед законом всі рівні і всі в однаковій мірі відповідальні.

Невід’ємним принципом в історії прогресивного роз­витку держави і права є принцип взаємної відпові­дальності держави і громадянина, зміст якого поля­гає в тому, що громадянин, який вчинив правопорушення притягується державою до відповідальності. В цьому про­являється відповідальність перед державою. Але в право­вій державі і держава несе відповідальність перед своїми громадянами. Правова держава не тільки декларує права і свободи громадян, а й гарантує їх забезпечення, захищає їх від будь-якого беззаконня та порушення, яким би воно не було. Держава несе відповідальність перед своїми гро­мадянами і у випадку завдання шкоди чи порушення прав людини її посадовими особами чи органами влади. Одно­часно держава здійснює захист своїх прав та інтересів від посягань на них окремих громадян.

Закони приймаються державою, але вони не є «власні­стю» держави. В цьому проявляється принцип пов’язано­сті держави правом. Закон є обов’язковим для держави і всіх посадових осіб. Ніхто із посадових осіб держави, жод­ний державний орган влади, будь-яка громадська органі­зація не звільнюються від обов’язку дотримуватись закону і діяти в його межах. Історія держави і права зарубіжних країн знає численні випадки проголошення принципу со­ціальної справедливості, який, як правило, потім не ви­конується. Принцип соціальної справедливості поля­гає у забезпеченні соціальної підтримки малозабезпечених верств, справедливого розподілу національного багатства, запровадження обґрунтованих податків, належного пенсій­ного забезпечення.

Як вже зазначалось, історія держави і права зарубіжних країн, перш за все, розглядає виникнення, становлення та розвиток держави і права зарубіжних країн в хронологіч­ній послідовності і в конкретно-історичних умовах.

Принципи історії держави і права зарубіжних країн ви­значають її як правову дисципліну, оскільки вона вивчає специфічні соціальні явища: право і державу. Одночасно і історія держави і права зарубіжних країн є історичною дисципліною, оскільки розглядає історію виникнення і роз­витку держав і їх правових систем в конкретних історичних ситуаціях.

Державно-правові форми в той чи інший історичний період виникали, розвивалися, як бачимо, за певними принципами, вони відображали рівень соціального розвит­ку, культури, цивілізації, інших особливостей тогочасного і нинішнього суспільства. У зв’язку з цим, історія держа­ви і права зарубіжних країн є суспільною дисципліною. Оскільки історія держави і права зарубіжних країн, як наука і навчальна дисципліна, виступає в різних видах, вона використовує принципи різних галузей науки, як загальні, так і спеціальні.

Історія держави і права зарубіжних країн опирається на принципи: науковості, системності, комплексності, об’єктивності, плюралізму, історизму.

Принцип історизму полягає в тому, що державні і правові явища досліджуються в історичній послідовності і взаємозв’язку.

Плюралізм розкривається через вивчення головних державно-правових явищ з урахуванням різних точок зору на юридичні факти, оцінки державно-правового розвитку зарубіжних країн.

Принцип об’єктивності розкривається через застосу­вання в дослідженні загальних закономірностей функціо­нування держави і права незалежно від політичних, пра­вових, ідеологічних, світоглядних уподобань.

Принцип комплексності в історії держави і права зарубіжних країн проявляється у врахуванні всіх умов для вивчення особливостей розвитку окремих країн, комплек­сного розгляду єдності держави і права.

Історія держави і права зарубіжних країн вивчає їх ви­никнення, розвиток і функціонування як суспільної систе­ми, як цілісні, взаємопов’язані між собою системи держав­них органів і чинного законодавства і в цьому реалізується принцип системності, оскільки історія держави і права зарубіжних країн вивчає не окремі події, явища, закони, історичні особистості, умови в яких вони діяли, а як їх си­стему.

Принцип науковості в історії держави і права зару­біжних країн реалізується шляхом використання всіх необ­хідних наукових досягнень, прийомів і методів та принци­пів дослідження тих чи інших суспільних явищ у функці­онуванні державних інститутів і розвитку права, зокрема, принципу рівноправності народів й самовизначення народів, принципу пріоритетності і прямої дії між­народного права, принципу обов’язку держав спів­робітничати одна з одною відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, принципу незастосу- вання державою сили або погрози силою, принципу невтручання у внутрішні справи держави, принци­пу добросовісного виконання міжнародних зобов’я­зань та інших.

Історія держави і права зарубіжних країн показує, що вказані вище та інші принципи функціонування держав не є чимось новим, але важко назвати коли б вони неухильно дотримувались державою. Варто наголосити, що принци­пи історії держави і права зарубіжних країн набува­ють особливого значення в умовах глобалізації, широкого розвитку міждержавних відносин, політичної, економічної і технічної конкуренції.