§1.6. Методологія історії держави і права зарубіжних країн
Методологія будь-якої науки, у тому числі історико-пра- вової, складається із системи несуперечливих один одному методів (загальних принципів, засобів, прийомів) для послідовного, повного і всебічного дослідження її предмета.
Методи пізнання суспільних явищ, у тому числі правових й історико-правових, поділяються на три великі групи - філософських (філософсько-правових) підходів (методів), загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Перші з них є засадничими, світоглядними. Вони виробляються фундаментальною наукою, «наукою наук» - філософією. У нашому випадку, мова йде, передусім, про філософію права.
Аналізуючи методологію досліджень з історії держави і права, слід спиратися, передусім (і це природно) на досвід вітчизняної науки. Найбільш поширеним філософським підходом до досліджень з історії держави і права є діалектичний. Він розкриває історію як розвиток, пояснює його причини, своєрідний «двигун». Таким «двигуном» є протилежності у їх протидії й єдності, та шляхи їх розв'язання, вони є джерелом розвитку і його напрям. Накопичення кількісних змін призводить до якісної трансформації, а рух природних і суспільних явищ, у тому числі державно-правових здійснюється спіралевидно. Діалектичний метод застосовно до історико-правового розвитку надає можливість побачити явища в їх зв'язку, взаємодії, русі, розвитку, саморозвитку. Діалектика з'явилася як метод ще на зорі людської думки, у Стародавній Греції. Наукова діалектика як єдина методологічна система сформована видатним німецьким мислителем Г. Ф. В. Гегелем. Основними трьома законами діалектики є боротьба і єдність протилежностей; перехід кількості в якість; заперечення заперечення.
Якщо діалектичний підхід охоплює динаміку розвитку державно-правових явищ, їх зміст й інтелектуальне осмислення лежать в основі іншого підходу - метафізичного. У радянські роки домінуючим і єдино вірним вважалося марксистське вчення, ґрунтоване на діалектичному матеріалізмі, який протиставлявся метафізиці як відсталому, віджилому, закоснілому методові.
Однак, це не відповідає сутності метафізичного методу. Його основа у позаекспери- ментальному інтелектуальному розумінні буття, пізнанні світу, духовної сфери. Це дозволяє розкривати державно-правові явища і процеси у їх сутності, умовно відриваючи від оточуючого середовища, відмовитися від динамічного розгляду предмета дослідження, виявити в умовахметодологічно статичного аналізу ознаки явищ і процесів, їх властивості. Так, наприклад, завдяки метафізичному підходу можна реконструювати державно-правову картину світу в певний проміжок часу (умовно кажучи, в період виникнення християнства: римське право завойовувало світ слідом за римськими ж легіонами, цивілізований світ перетворювався інституційно на космополітичну імперію, на околицях її діяло власне право, у Ізраїлі та Іудеї староза- повітне і талмудичне, а за межами Римського світу в середовищі так званих варварів вже нуртували процеси державотворення, сформувалися відповідні системи звичаєвого права).
Іншим філософським підходом, який застосовний передусім до юридичних явищ, є феноменологічний. Його назва походить від слова «феномен» - явище, він вимагає підходити до правових і державних фактів і дійсності як єдиного цілого, у всебічності, єдності й нерозривності рис і ознак, внутрішньої суті й зовнішніх проявів. Крім цього, історико-правові явища пов’язані із спілкуванням (комунікацією) людей, з їх свідомістю і сприйняттям оточуючого світу правової дійсності.
Між філософськими підходами та загальнонаукови- ми методами важко провести однозначну межу, оскільки останні також напрацьовуються філософією і філософією права. Загальнонаукові методи пізнання ґрунтуються на відповідних філософських (філософсько-правових) підходах, чим обумовлена їх класифікація, і є застосовними до всіх, більшості або низки наук.
Осібне місце посідає логічний метод. При тому, що він є найдавнішим із використовуваних людиною в мисленні - адже власне мисленнєвий процес побудований на законах логіки, - визначення його місця є дискусійним.
По-перше, логіка є розділом філософії. По-друге, логічне мислення, діалектична чи формальна логіка (або обидві) використовуються в усіх без винятку загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Більше того, тексти, які визначають сутність філософських підходів до наукових досліджень, також є логічні за своїм змістом. Умовно, для спрощення розуміння, з вказаними вище застереженнями, будемо вважати логічний метод загальнонауковим. Часто його розщеплюють на окремі складові. Це дедукція, індукція, аналіз і синтез, абстрагування, порівняння.Дедукція (дедуктивний метод) - спосіб пізнання, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів). Індукція (індуктивний метод) - спосіб пізнання, який дає можливість одержати загальний висновок на основі аналізу окремих фактів. Аналіз - метод дослідження, який вивчає предмет, уявно чи реально розчленовуючи його на складові елементи, як- от частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення, відтак розглядає кожен із виділених елементів окремо в межах єдиного цілого. Синтез - метод дослідження, який вивчає предмет і його абстраговані сторони як конкретної цілісності, у єдиному взаємозв’язку частин і сторін предмета. Абстрагування - філософський і логічний метод «відволікання», що дає змогу переходити від конкретних предметів (елементів) до загальних понять і законів розвитку. Порівняння - метод наукового пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні ознаки між процесами, явищами, об’єктами.
Системно-структурний (системний) метод дозволяє розглядати державу і право в їх історичному розвитку як складні взаємопов’язані системи, котрі перебудовуються, взаємодіють, мають внутрішню структуру, складаються із підсистем і окремих елементів. Кожна система має дві ознаки: наявність елементів та зв’язки між ними. Тут мова йде про соціальні системи (якими є окремі історично конкретні суспільства), про правові системи (сукупність усіх правових суб’єктів, об’єктів, явищ і процесів), системи права (взаємозалежна і взаємопогоджена сукупність всіх норма права, які діють чи діяли у конкретному історичному суспільстві).
Кожна система має власну будову, структуру. Її елементи самі при цьому є системами, часто складними. Так, система права Наполеонівської імперії містить в якості елемента (підсистеми) цивільне право. Воно ж, у свою чергу, саме було системою, підсистемами (елементами) якої були інститути цивільного права і так далі, аж до елементарної частки - норми права. Системи знають розвиток і трансформації, зазнають зовнішнього впливу, а отже є ро- зімкненими (незамкненими).В останні десятиріччя науковці все більше звертають увагу на модифікацію (різновид) системного методу, яка вже стала сьогодні самостійним загальнонауковим методом пізнання - синергетичним. Він показує соціальні й природні явища, у нашому випадку, історико-правові у вигляді не просто складної й розімкненої динамічної системи, а системи нестабільної, здатної не лише до зовнішніх впливів, а до саморозвитку, самовпорядкування. У синергетичних системах закономірності не є жорстко визначеними, вони проявляються по-різному за різних умов і обставин, при цьому зазнаючи великих впливів випадковостей. Подібно до природничих наук, прихильники синергетичного методу називають ці випадковості відхиленнями (флуктуаціями).
Сьогодні все більше науковців звертають увагу на використання загальнонаукового герменевтичного методу. Ряд вчених, зважаючи на існування філософсько-правової герменевтики, вважають цей метод філософським (філософсько-правовим). Його назва походить від давньогрецького «мистецтво тлумачення тексту». У світі існує багато сотень мов, і про співвідношення понятійного апарату хоча б в українські та англійській, як нам видається, переконливо показано вище. Продовжимо цей ряд. «Право», «правовий» і «закон» українською співвідноситься з англійською так: право - Law, закон - теж Law, але і Statute, правовий, законний - legal, адвокат - attorney і barrister, прокурор - prosecutor і attorney, єдиного терміну для крадіжки немає тощо. У внутрішньому праві важливо, щоби різні суб’єкти (учасники) правових відносин вкладали в певні слова один і той самий смисл.
Роз’яснення і розуміння права, його норм і приписів - це тлумачення права. Воно поділяється на офіційне і неофіційне (цьому присвячена окрема тема в курсі теорії держави і права). Як ми бачили вище складання і розвиток понятійного апарату юридичної науки - важлива складова предмета загальної теорії держави і права.Цей перелік не є вичерпним. Спеціально-науковими методами прийнято вважати такі, які притаманні тій чи іншій науці (галузі знань).
Специфічним для дослідження саме правових явищ є формально-юридичний або формально-догматичний чи формально-логічний метод. Він полягає в аналізі правових конструкцій, їх розвитку, появі, зміні, розвитку, трансформації. Цей метод як ніякий інший, має справу з юридичною технікою та її особливостями на кожному історичному етапі. Спорідненим з ним є порівняльно-правовий метод, який застосовується за двома принципами - горизонтального порівняння (порівнюються однотипні й одночасні явища, системи, інститути, норми), і вертикального порівняння (шукається спільне й особливе в однорідних і однотипних явищах в різні епохи - наприклад, інститут кримінальної відповідальності у Франції у ХУІІ і ХІХ століттях).
В історико-правових дослідженнях широко застосовується соціологічний метод. Він дозволяє показати зв’язок державно-правових явищ із суспільною ситуацією в цілому, соціальний фон розвитку держави і права, і водночас - соціальну результативність норм права та діяльності державних органів.
Спеціальними науковими методами, притаманними науці історії держави і права (і це цілком логічно) є ті, що об’єднані поняттям історичний: це історико-юридич- ний, який доповнюється історико-генетичним. Часом його називають просто історичний.
Історія держави і права зарубіжних країн застосовує й інші спеціально-наукові методи. Це антропологічний метод, який досліджує людину в історії, її думки, світогляд, цінності, у нашому випадку - ставлення до права та держави, поняття справедливості, свободи, прав тощо. Наступним є статистичний мето, що застосовується як в юридичних науках (правова статистика), так й історичних. Статистичні відомості свідчать про суспільну результативність діяльності держави та застосування норм права.
В історії держави і права застосовуються й інші спеціально-наукові методи.