§1.2. Предмет історії держави і права зарубіжних країн

Держава і право розвиваються упродовж усієї письмово зафіксованої історії людства. Держава і право - це справж­нє багатство людей, можливість раціонально організувати їх співжиття, забезпечити безпеку, мир, добробут.

По-перше, це та держава, у якій конкретно живе люди­на, з якою вона має правовий, тобто формально визначений як сукупність прав і обов’язків, зв’язок у вигляді громадян­ства. Це ті суб’єктивні права, які має людина і як гаран­туються їй державою. Це та правова система, сукупність законів, інших джерел права, яка забезпечується, санкціо­нується цією державою. Тобто мова йде про конкретну дер­жавно-правову реальність буття людини.

По-друге, це держава і право як абстрактні категорії, як узагальнення, як соціальні феномени і інститути взагалі.

За обсягом фактичного матеріалу історія держави і пра­ва є найбільш масивною й інформаційно насиченою серед усіх юридичних наук - адже вона охоплює виникнення, становлення, занепад і зникнення усіх державних інсти­тутів, усіх галузей права, які будь-коли існували на на­шій Землі. Зрозуміло, що ні проаналізувати, ні повністю упорядкувати цей неймовірний масив інформації немож­ливо, тим більше, що величезна частка її не дійшла до на­ших днів, зникла під руїнами міст і держав. Тому склалася наукова традиція, поширена в усьому світі: досліджується історія держави і праву кожної конкретної країни і відпо­відно, всіх інших. Зрозуміло, що у другому випадку мож­на узяти до уваги лише найбільш значущі факти, інший матеріал і відомості, пов’язані із історією держави і права, тобто найбільш загальні закономірності. Друга і перша іс­торія співвідносяться як приватне (часткове) і загальне. Зу­стрічаються різні назви цієї наукової спеціальності та на­вчальної дисципліни: як більш амбітні «Всесвітня історія держави і права (або права і держави)», «Всезагальна істо­рія держави і права», «Загальна історія держави і права», так і більш скромні - «Історія держави і права зарубіжних країн».

Відколи виникла наука історії держави і права (впро­довж тривалого періоду вона мала назву історії права; те, що з радянських часів розглядається як історія держави, у ХІХ - на початку ХХ століть називалося історією дер­жавного права), одним із найголовніших завдань її було знайти спрямованість і зміст всесвітнього історико-право- вого процесу. Для його розв’язання наполегливо і невтомно працювали найрозумніші представники людського розуму. Отже, найбільш привабливим і масштабним для науки іс­торії держави і права зарубіжних країн є пошук, з’ясуван­ня і аналіз найбільш загальних, універсальних закономір­ностей розвитку державно-правових явищ і процесів у світі впродовж історії людства. Але те, що мова йде про історію держави і права зарубіжних країн, які змінювали одна одну впродовж століть, означає, що дослідники повинні ви­ділити найбільш значущі й важливі факти, події, тенден­ції у розвитку країн, які у різний час визначали держав­но-правові процеси.

Так, у Стародавньому світі це були античні держави. Греція стала місцем, де сприйняття права і держави пе­рейшло з релігійно-містичного і етичного розумінь (як це було на Стародавньому Сході) до інтелектуально-раціо­налістичного. Стародавній Рим показав дивовижні взірці політичного і правового розвитку, поєднання централізму з децентралізацією, створив державні інституції, які за сво­єю розвиненістю й функціональністю набагато випереди­ли свій час. Та особливо видатним у римському суспільстві став розвиток цивільного обігу, торгівлі, відносин власності та її переходу, все те, що лягло в основу унікального куль­турного феномену в історії всього людства - римського пра­ва, розвиненість і вплив якого неможливо перебільшити і переоцінити.

Середньовічний світ мав кілька центрів розвитку регіо­нальних типів і систем держави і права. Це Європа (де починається поділ типів права на континентальний і ан- гло-саксонський); це арабський Схід; продовжувався посту­повий і самобутній розвиток державності й права у Індії й Китаї, на Далекому Сході (передусім у Японії).

Відкриття Америки і нових шляхів на Схід у кінці ХУ століття кардинально змінили світ, посилили вплив економічних чинників, а всесвітня торгівля й колоніалізм змусили людство повернутися до здобутків римського при­ватного права. Розпочався Новий час, який виділив євро­пейські держави і право серед усього світу. Європа набула домінуючого статусу, тут розвивалася державно-правова думка, ускладнювалося позитивне (писане) право, створю­валися нові законодавчі акти, укладалося все більше угод, які вимагали складних юридичних конструкцій забезпе­чення їх виконання. Кожна епоха формувала нові типи державності й права. В ХІХ столітті відбувся поділ світу між колоніальними імперіями. Видатного розвитку і впли­ву на суспільні процеси набули демократичні й ліберальні теорії, в основі яких лежала формальна юридична рівність усіх громадян. На практиці було по-різному. Та склалася найбільш ефективна модель держави як інституту вибор­ної демократії й розвиненого права. Передові правові сис­теми почали об’єднуватися у межах романо-германської (континентальної) та англо-американської (англосаксон­ської) правових сімей.

Відтак, обмеженість можливостей науки історії держави і права зарубіжних країн (загальної історії держави і пра­ва) обумовлює необхідність звертатися до вивчення досвіду передусім найбільш значних впливових, і водночас типо­вих держав і правових систем у історії людства.

Кожна наука виділяє об’єкт дослідження, а сторони і властивості його, які беруться до уваги у даній науці, складає його предмет. Візьмемо найпростіший приклад. Будинок. Геометра цікавить його форма, фізика - з яких матеріалів і завдяки яким законам він споруджений, еко­номіста - скільки коштує його будівництво і утримання, а юриста - хто є власником, на чиїй землі, які є дозвільні документи. Для всіх цих сфер об’єктом буде будинок, але предмети вивчення - різні.

Об’єктом історії держави і права зарубіжних країн є уся сукупність суспільних відносин, які розвивалися впродовж історії людства. Предметом історії держави і права зарубіжних країн є найбільш загальні й специфічні за­кономірності виникнення, розвитку, занепаду, змін, тран­сформації зарубіжних держав та їх права.

Це робить предмет історії держави і права надзвичайно широким, різноманітним і багатогранним. Адже будь-яка історія - це передусім історія фактів. Вони зберігаються і не зберігаються, тому важливо не лише аналізувати пра­вовий матеріал, що зберігся, а й вміти заповнювати фак­тологічні порожнечі (лакуни, як їх часто називають у на­уці) шляхом не домислювання, а науково обґрунтованої реконструкції, відновлення шляхом розуміння тенденцій і закономірностей.

Загальновідомо, що поняття «історія» має два розуміння. Так само має два розуміння й історія держави і права. З од­ного боку, це тривала впродовж тисячоліть державно-право­ва реальність: політика, законодавчі акти, формування ор­ганів держав, їх об’єднання і розпад, судова практика, пра­вові відносини, різноманітні обставини і події, що тягнуть за собою юридичні наслідки, а ще розуміння права, право як ідея, як особливості правової свідомості. Все це вже відбу­лося, і у значній мірі зникло безслідно (архіви, папери, за­конодавчі акти, судові рішення гинули в пожежах, війнах, стихійних лихах). Історія держави і права у цьому сенсі є не­змінною. Друге розуміння - це власне знання про вказані події, явища і процеси, розуміння закономірностей, науки.

Визначення предмету науки історії держави і права за­рубіжних країн спонукає до викладення певної інформа­ції щодо складання і генезису цієї сфери наукових знань. Історичні аспекти цікавили багатьох видатних мислителів у державно-правовій сфері з давніх-давен. Та на особливу увагу тут заслуговує вчення одного з наймасштабніших французьких мислителів Шарля Луї Монтеск’є (1689-1755). Саме він підкреслив історичну обумовленість держави і права.

Ця ідея отримала розвиток у вченнях видатних німець­ких істориків права, які сформували таке помітне явище у світовій історії правової думки, як Німецька історична школа права. Найбільш видатними її представниками були Густав Гуго (1764-1844), Фрідріх Савіньї (1779-1861) та Ге­орг Пухта (1798-1846). Вони прискіпливо поставилися до історико-правової минувшини, виробили системну наукову методологію, завдяки чому змогли першими дослідити іс­торично первинний тип джерела права - звичаєве право і правовий звичай як суспільне явище, а також фундамен­тально дослідили римське право. Історична школа права запропонувала концепцію щодо історичної обумовленості права, його складання «самочинним» шляхом подібно до інших культурних феноменів, наприклад, мови.

У ХІХ столітті загальна історія держави і права (істо­рія права) спершу входила спільно з теорією права у син­тетичну наукову дисципліну, яка називалася «Енциклопе­дія права». Саме під впливом Німецької історичної школи права, а також філософських обґрунтувань спрямовано­сті історичного процесу такими видатними мислителями як Іммануїл Кант (1724-1804), Георг Гегель (1770-1831), Карл Маркс (1818-1883), Герберт Спенсер (1820-1903) іс- торико-правова наука відчула й реалізувала свою окре- мішність. Значну роль у її розвитку належить підходам юридичного позитивізму, зокрема соціологічного спряму- вання^[1]. По суті, історія держави і права як науки стала го­ловним «постачальником» емпіричних фактів для інших фундаментальних юридичних наук.

Знання історії держави і права, її висновки, уважне ставлення до них дозволило би людству запобігти багатьох міждержавних конфліктів і навіть воєн. Впродовж істо­рії людства історичною ареною пройшли чимало народів, держав і систем права. Як наслідок, абсолютної більшості держав на політичній, і правових систем на правовій мапі світу не існувало дві (і більше) тисячі років тому, переваж­ної більшості - тисячу років, а багатьох - навіть і сто.

Ще один невеликий приклад - середньовічні кордони між Англією і Францією. Тоді вся Англія - норманнська (тобто французька) чи дві третини Франції (Аквітанія, Анжу, Бургундія та ін.) - «ісконно» англійська земля? А як тоді «історично обґрунтувати» кордони між державами Ла­тинської Америки, чи на неї знову можуть претендувати іс­панці? А США - це надбання Великої Британії? І таких сю­жетів для театру абсурду всесвітня історія держави і права припасла чимало.

На жаль, на практиці нерозуміння цього безглуздя іноді призводить до жахливих трагедій. І сьогодні ще нуртують у нездорових головах ідеї про відновлення Росії у межах СРСР, а то й Російської імперії, Польщі «від можа до можа» (від моря до моря, від Балтики до Чорного моря), «Великої Румунії» тощо. І як ми бачимо із власної сучасності, вони є часом далеко не безпечними. Про змінність світу, його політико-правової мапи, про складність і мінливість юрис­дикцій, а головне про безальтернативну необхідність жити на підставі приписів права, зорганізовуватися в гуманні й демократичні інститути держави, про роль в її існуванні суспільства й свідчить історія держави і права зарубіжних країн.