§1.3. Історія держави і права зарубіжних країн як наукова спеціальність і навчальна дисципліна
Історична традиція сучасних університетів закладалася ще в середньовічній Європі. Й поступово, коли схоластика і теологія у своїй догматиці й релігійній демагогії почали поступатися науковому знанню про світ, в університетському бутті склалися дві взаємозалежні й невід’ємні складові: освіта і наука.
У першу чергу такий підхід сформувався у тих галузях, де панує «його величність» експеримент: фізиці, хімії тощо. Математика як точна наука постала перед необхідністю розділити сфери пошуку нових знань та передачі їх новим поколінням ще раніше. Поступово науковці виділилися в окрему професію. Професор мав підготувати не лише професора, який змінить його у майбутньому і продовжить наукову традицію, а й високваліфікованого практичного працівника: лікаря, інженера, державного чиновника, педагога, юриста тощо.Класична сучасна університетська модель, розроблена і втілена у Німеччині (Пруссії) на початку ХІХ століття, саме і побудована на органічному поєднанні освітнього процесу та наукового пошуку. Студенти мають навчатися на базі новітніх досягнень науки, її положення й гіпотези набувають «обкатки» у ході навчання, а із студентського середовища рекрутуються майбутні науковці, здатні просунути ту чи іншу сферу людського знання ще далі. У цьому, зрештою, й полягає в значній мірі зміст суспільного прогресу.
Таким чином, кожній галузі науки відповідає певна навчальна дисципліна: наприклад є наука теоретична фізика, а є навчальна дисципліна, яка викладається не лише на фізичних, а й скажімо, інженерних факультетах, є галузь науки вища математика, а є відповідно навчальна дисципліна, яка викладається у всіх вищих технічних закладах освіти. Головна відмінність - у меті функціонування.
Для галузі науки це - прирощення нових знань, висунення гіпотез, їх критична перевірка, підтвердження або спростування. Наука є контраверсійною (суперечливою у баченнях, підходах і трактуваннях) і дискурсивною (існує способом наукового діалогу, обговорення, спорів і дискусій).
Вчені поділяються на школи і угрупування, і це природно, адже, ще стародавні греки влучно підмітили, що у спорі народжується істина. Звідси завдання науки, які глобальні, а часом безмежні, як світ (у прямому й переносному смислі, якщо ми говоримо, скажімо, про астрономію чи філософію): це не лише отримання нових достовірних (це обов’язкова умова наукового пізнання) знань, а й пошук причинно-на- слідкових зв’язків, закономірностей (тобто причинно-на- слідково обумовлюваних повторюваностей) та законів природи і суспільства. Тут можуть бути неймовірно складні інтелектуальні конструкції, обстоюватися з великою кількістю аргументів діаметрально протилежні позиції (наприклад, Всесвіт розширюється чи звужується?).Відповідна навчальна дисципліна має інші, більш скромні завдання. Вона повинна виділити з величезного масиву знань, добутих вченими впродовж століть і навіть тисячоліть, базовий обсяг, той, який дає уявлення про цю галузь науки і дозволяє людині, що опановує нею, набути знань, умінь, навичок, потрібних для майбутньої професії, що вимагає вищої освіти. Якщо ж студент обере в подальшому наукову кар’єру, освітній матеріал навчальної дисципліни стане фундаментом для його просування в світ науки. Таким чином, завдання навчальної дисципліни передусім дидактичне - навчання певним знанням, умінням і навичкам. Крім цього навчальні дисципліни, як і галузі науки взаємопов’язані між собою. Так, здійснення досліджень з фізики неможливе без знання математики, і більш конкретно, займатися ядерною фізикою можна лише ґрунтуючись на знаннях теоретичної фізики.
Відповідним чином, кожній юридичній науці відповідає навчальна дисципліна. Науці історії держави і права відповідає дві навчальні дисципліни - загальна історія держави і права (історія держави і права зарубіжних країн) та спеціальна історія держави і права (для кожної країни вітчизняна, у нашому випадку - історія держави і права України).
Подібно до того, як правова дійсність має галузі, юридична наука також має свої галузі (у тому числі українська).
Умовно її можна поділити на чотири частини.Перша - це фундаментальні юридичні науки. До них можемо віднести філософію права; історію держави і права; теорію держави і права; історію політичних і правових учень. Це найбільш абстраговані від конкретної правової дійсності галузі юридичного наукового знання, до завдань яких належить виявлення найбільш загальних закономірностей, історико-теоретичного фундаменту пізнання всіх державно-правових явищ та розвитку всіх інших галузей як юридичної науки, так і галузей права.
Друга група напрямів юридичної науки відповідає галузевій структурі системи права. Це наукові спеціальності конституційного права, муніципального права, цивільного права і цивільного процесу, сімейного права, господарського та господарсько-процесуального права, трудового права, права соціального забезпечення, земельного права, аграрного права, екологічного права, природо ресурсного права, адміністративного права і процесу, фінансового права, інформаційного права, кримінального права, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу.
Третя група має специфічні прикладні характеристики і методи, її наукове пізнання спрямоване на забезпечення пізнання теоретичних та галузевих правових явищ, на практику юридичної та правоохоронної діяльності. Це кримінологія, криміналістика, судова експертиза, оператив- но-розшукова діяльність.
Окремі науковці виділять у якості четвертої групи науку міжнародного права (це дві галузі - міжнародне публічне право і міжнародне приватне право).
Відповідно історико-правова наука досліджує як державно-правові явища в цілому, в системному вигляді, у тому числі проблеми формування і розвитку правової культури. Навчальна дисципліна історія держави і права зарубіжних країн формує професійну правову свідомість і правову культуру майбутнього юриста.
Навчальна дисципліна «Історія держави і права зарубіжних країн» у своїй логічній побудові курсу, поєднанні лекційних, семінарських занять і позааудиторної роботи спрямована на формування навчальних і професійних компетентностей майбутнього юриста - фахівця з вищою юридичною освітою. Вона має міждисциплінарні зв’язки з іншими юридичними і неюридичними (загальногумані- тарними) дисциплінами: філософією права, теорією держави і права, історією держави і права України, історією політичних і правових учень, міжнародним правом, державним правом зарубіжних країн, які належать до першої групи; історією України - до другої. Ці зв’язки обумовлені місцем науки історії держави і права зарубіжних країн серед юридичних і суспільних наук.