§1.1. Історія держави і права зарубіжних країн: загальна характеристика

Людині властиво мати відчуття часу. Сьогодення - це винятково стислий проміжок часу між минулим і майбут­нім. Кожна людина, родина, соціальна група мають власне минуле, свою історію.

Професійні юристи у підготовці до майбутньої фахової діяльності, у прагненні зробити її успішною, у тому числі в кар’єрному і матеріальному плані, потребують логічного усвідомлення, яким саме чином склалася неймовірна різ­номанітність правових явищ, яка існує в сучасному світі. Без розуміння генетичних основ цих явищ і процесів, про­явів державно-правового розвитку неможливо збагнути су­часне і передбачити майбутнє.

На всі ці питання відповісти, спираючись лише на здо­бутки загальної історії, вже неможливо. З давніх-давен, переходячи від міфологічного усвідомлення навколишньо­го середовища до його розумового, логічного (раціоналіс­тичного) осмислення, людство поставало перед завданням збагнути, що таке право і що таке держава, чому у різних народів вони подібні, й водночас не тотожні, а мають суттє­ві відмінності. Виявилося, що право, а багато в чому і дер­жава, є явищами (феноменами, як це часто називають, користуючись латинською мовною основою), які винятково глибоко і «ретельно» приховують від пізнання людини свій справжній зміст.

Ще за кілька століть до нашої ери почало складатися філософсько-правове розуміння світу й буття в ньому лю­дини. Відтак, зі становленням філософської та теоретичної юриспруденції ставало все більше зрозуміло, що існують державно-правові явища і процеси, як конкретні, зв’язані з певною життєвою ситуацією, так і абстрактні, такі, які стосуються всіх подібних випадків.

Людина в сучасному світі є діючою особою певної право­вої системи. Спеціально це поняття вивчається у курсі теорії держави і права, однак, без загального уявлення про ньо­го неможливо навіть підходити до правової проблематики.

А ще ж існують особливо складно-структуровані суспіль­ства (з федеративним чи конфедеративним устроєм), і над­державні правові системи - як-от право Європейського Со­юзу. Сьогодні у світі існує щонайменше понад двісті право­вих систем, і близька до того кількість держав, які надають силу нормам права і примусово забезпечують їх виконання.

Є й проблема перекладу, мовного розуміння подібних понять. Досить навести доволі простий приклад. У основі розуміння права (на відміну від моралі, й пов’язаної з нею релігійною свідомістю, де основними категоріями є «добро» і «зло»), лежать категорії «справедливість» і «несправед­ливість» (чи, якщо йти вглиб часів у народну свідомість - «правда» і «кривда»). Бачимо однокореневість понять «правда», «справедливість», «правило», «правий», «право». Дивовижно, а й у інших народів є подібна змістова і смис­лова подібність.

Візьмемо, для прикладу, очевидно, найпоширенішу мову в світі, англійську. Справедливість тут: «fairness», «justice», «equity», «validity» та низка інших понять. Зрозу­міло, що розуміння текстів юридичного спрямування у різ­них випадках буде також різне. І це - лише базове поняття, а що тоді говорити про більш спеціальні визначення!

Правова система держави виглядає для непідготов- леної людини як жахливий хаос норм, фактів, висновків, відносин тощо. Людська допитливість призвела до пошуку й успішного знайдення найбільш загальних і глибинних закономірностей функціонування кожної зі згаданих пра­вових систем. Для цього і створилася у ході процесу пізнан­ня юридична наука. Вона складна, структурована і поділя­ється на декілька наук. Про це більш детально мова йтиме нижче.

Для того, щоби усвідомити і вміти використовувати увесь цей світ у повсякденній діяльності (чи то професійній, чи такій, що пов’язана з бажанням власне людини убезпечи­ти себе від негативних суспільних впливів), треба пізнати закономірності. Вони складаються не лише із взаємодії ве­ликих взаємопов’язаних груп правових норм, їх типологіч­них спільностей і відмінностей, але й того, як відбувалося становлення правових систем.

Скажімо, у розвинених правових системах порядок укладення договорів, шлюбу, покарання винних тощо ма­ють і відмінності, й подібності. Найкраще збагнути струк­туру, елементи взаємні зв’язки, національну особливість того чи іншого права можна лише дослідивши, як ці пра­вові системи виникали, у яких умовах та обставинах роз­вивалися, яким загальним особливостям та відмінностям підпорядковувалися. Отже, логічно було б стверджувати, що сучасний стан кожної правової системи обумовлений її історичним розвитком. Тобто, скільки ми маємо в сучасно­му світі правових систем, скільки і їх історій. Те, що дер­жава і право тісно пов’язані між собою, мають взаємообу- мовлений характер, що низка теорій вважає за необхідне вважати, що саме держава не лише санкціонує, а й творить право (до відома на майбутнє - ці теорії об’єднані поняттям юридичного позитивізму) спонукають у багатьох випад­ках досліджувати минуле правових систем у зв’язку із кон­кретними державами.

При цьому держава розглядається не у географічно-те­риторіальному сенсі, а як інституція, котра забезпечує сус­пільний порядок, здійснює визнаний в суспільстві (легаль­ний) примус, досягає загальнообов’язковості норм права.

Логічним було би вважати, що і вивчення всіх «приват­них» історій держави і права - теж винятково складний і трудомісткий (а на практиці й невиконуваний) пізнаваль­ний процес. Подібність правових явищ і будови державних інститутів у різних кінцях світу спонукала до пошуку най­більш загальних закономірностей розвитку держави і пра­ва, які виходять за межі конкретних державних утворень та конкретних правових систем.

Особливість буття права, пов’язаність із ним нерозривно держави обумовили виділення окремої наукової спеціаль­ності - історії держави і права (сьогодні частіше зустрічає­мо словосполучення - права і держави, оскільки все більше науковців підтримує теорію додержавного, первинного ви­никнення права; детальніше див. у підготовленому в Хар­ківському національному університеті внутрішніх справ підручнику з теорії держави і права). Ця наука формува­лася і розвивається уже впродовж вже майже трьох століть.