Поширення Кодексу

До своєї буржуазної революції Франція вже понад півтора століття підігравала роль глобальної держави. Вона була сильніша за своїх суперників. Ії вплив на світову цивілізацію був величезним майже в усіх галузях літератури, мистецтва, науки.

Реформа вищої школи (в т.ч. правничих факультетів), проведена Наполеоном, спричинила спалах правничої думки, яка, зокрема, була спрямована на коментування Кодексу. Це також сприяло поширенню Кодексу у правничі системи інших країн.

Наполеонівський кодекс із самого початку поширювався на французьку імперію, яка на той час охоплювала Бельгію, Люксембург, Палатіну, Рейнську Пруссію, Гессен-Дармштад, Женеву, Савойю, П’ємонт, князівства Парма і П’яценза. Наполеон розширював свою імперію і поширював Кодекс на нові її частини, які йому вдавалося приєднувати.

Поразки, які зазнав Наполеон під Лейпцигом (1813) і Ватерлоо (1815) на короткий час припинили ходу Кодексу по земній кулі. Деякі частини колишньої імперії намагалися повернутися до старого законодавства, але невдовзі змушені були визнати, що час на місці втримати не можна, бо, як говориться в українському прислів’ї: “Не буде баба дівкою”. Ново- розроблені рядом князівств кодекси мали багато спільного з “Кодексом Наполеона”. Особливо близька схожість спостерігається в тих частинах, що стосуються римського права. Деякі князівства — колишні частини Священної Римської імперії (як, наприклад, Баден) — “Наполеонівським кодексом” продовжували користуватися, взагалі не вносячи до нього суттєвих змін.

Серед особливо помітних тлумачників “Кодексу” слід назвати професора Гейденберга Зачаріа (Zachariae). Він опублікував свої “Коментарі” в 1808 р. Ці коментарі згодом витримали багато видань німецькою мовою і послугували основою для коментарів французькою мовою, складених Обрі (Aubry) і Рау (Rau). Коментарі Пачелта (Puchelt) 1870 р. були вперше опубліковані німецькою мовою у Мангеймі, а потім протягом кількох десятиліть неодноразово виходили у світ.

Цікавим прикладом є Єгипет: арабська країна сприйняла європейське законодавство. Це трапилося в 1874 р., коли були утворені так звані “змішані трибунали” (mixed tribunals). Трибунали використовували адаптований кодекс, з якого було вилучено окремі норми, які не збігалися з мусульманським світоглядом. Наприклад, не було норм щодо особистих прав, подружньої власності і смерті. Єгипет сприйняв Наполеонівський кодекс разом з чотирма іншими французькими кодексами.

У 1882 р. Єгипет окупували британські війська. Але наступного року саме цей Кодекс поширився на всю єгипетську правову систему майже в такому вигляді, як він застосовувався у “змішаних трибуналах”. Хоч домінуючою іноземною державою в Єгипті була Велика Британія, але там домінувала не її правова система. Домінувало не англійське “загальне право” (common law), а французький Цивільний кодекс.

Коротко про Японію. У 1870 р. японський уряд дав указівку про переклад “Кодексу Наполеона”. Були запрошені французькі правники для роботи на посадах радників та викладачів права. “Кодексу Наполеона” не було прямим чином надано статусу закону, але “Кодекс” мав величезний вплив на японську правничу думку та практику. У 1880 р. було опубліковано проект Цивільного кодексу. Його склав член французької правничої місії Буассонад (Boisonade). Цей проект Кодексу так і не набрав статусу закону, але фактично використовувався впродовж 16 років. Японські судді розглядали Кодекс як “принципи природної резонності і справедливості” (principles of natural reason and equity). Японці виявили певний прагматизм: поряд з інтересом до цивільного кодексу розпочали в Токійському університеті вивчати і загальне право Англії та США. Японський парламент був близьким до того, щоб надати в 1892 р. “Кодексу Буассонада” статусу закону. В останню мить парламент вирішив надіслати проект для подальшого опрацювання: коса натрапила на камінь — зіткнулися інтереси англо-сакського і цивільного права.

Японія таки прийняла Цивільний кодекс. Трапилося це 1896 р. Але за своїм духом він уже не був французьким. Не був він і англо-американським. А яким же він був? Він був німецьким. Чому? А тому, що законодавцями правничих мод стали німці.

Німецький цивільний кодекс було опубліковано в остаточній редакції у 1895 р. Він на 91 рік молодший, ніж “Кодекс Наполеона”. Зрозуміло, що німці могли (і це їм вдалося) врахувати у своєму Кодексі надбання юриспруденції впродовж майже цілого століття. Фахівці зазначають, що німці змогли відшліфувати кращу, ніж у французів, структуру (arrangement). З наукової точки зору німецький кодекс має пріоритет над французьким. Німеччина відібрала у Франції лідерство у світовій правничій думці. Інші країни стали звіряти свої юридичні годинники за німецьким цивільним правом. Наприклад, Швейцарія прийняла в 1907 р. свій кодекс, взявши за основу кодекс німецький. Правда, швейцарський кодекс був коротшим і простішим. Туреччина запозичила останній собі без внесення до нього якихось змін.

У зарубіжній правничий літературі “Кодекс Наполеона” досить добре висвітлено. У нас ситуація з ним гірша. В енциклопедіях, що виходили в світ, “Кодекс Наполеона” або ж взагалі не згадується, або ж про нього йде мова короткими загальними фразами, з яких важко щось зрозуміти. 200-річчя Кодексу в Україні пролетіло непоміченим. Цей розділ саме й спрямований на те, щоб дати нашому читачеві те, чого він був позбавлений раніше.