§1.9. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
Історія держави і права зарубіжних країн та історія держави і права України є науками і навчальними дисциплінами, сформованими хронологічно за викладенням матеріалу. Людство об’єктивно існує й буде завжди існувати у просторі й часі, отже будь-які події й явища обов’язково перебувають у певній часовій, або хронологічній послідовності.
Для спрощення й підвищення якості аналізу, посилення наочності порівнянь історико-правова наука може інколи відходити від послідовно-хронологічного методу (діахронного), користуючись синхронним (аналіз різних правових явищ в один момент часу) підходом, більш притаманним порівняльному правознавству. Однак, хронологічну послідовність викладення фактичного й аналітичного матеріалу не лише не можна ігнорувати, вона залишається основною і домінуючою. Це обумовлено природним станом речей і здоровим глуздом.Мисляче людство і науковці зокрема далеко не одразу дійшли висновку про розвиток в історії, про історичний прогрес. За аналогією з життєвим циклом людини вважалося, що історія переживає «дитинство», «юність», «зрілість», «старість» тощо. Давньогрецький поет Гесіод у УІІІ столітті до нашої ери вважав, що людство занепадає, а «золотий вік» його давно позаду. Для людської психології це, взагалі, є притаманним. Кожен стикався з ідеалізацією минулих часів (особливо з позицій літніх і не надто освічених людей). За аналогією з порами року пропонувалися теорії циклічного розвитку суспільства і держави. Так, у ІІІ ст. до н. е. давньогрецький історик Полібій запропонував вчення, згідно з яким існує шість форм держави, які циклічно змінюють одне інше. При цьому він також співвідносив їх з віковими особливостями людського життя.
Ідея прогресу пов’язана з настанням епохи Просвітництва (середина ХУІІ - ХУІІІ ст.), коли почали розвиватися різні науки, й виникло відчуття всесильності людського розуму (знаменитим став вислів англійського мислителя Френсіса Бекона (1561-1626) «Знання - сила!»).
Паралельно почали активно зростати товарно-грошові відносини, посилювався науково-технічний прогрес.Час почав «стискатися», «спресовуватися», з’явилися парова тяга, потім електрика, радіо, телефон, авіація, різноманітні машини - все це переконувало освічених людей у безмежності можливостей людського розуму. Першим, хто відкрив спрямованість розвитку держави і права, був великий німецький філософ І. Кант. Він визначив вектор історичного процесу як досягнення справжньої свободи людини (і це не дивно, адже за його вченням право це не лише міра справедливості, але й міра свободи людини).
Структура історичного процесу називається в науці його морфологією. Вона отримує свій формальний вираз у періодизації.
Звичайно, визначити періодизацію всесвітньої (загальної) історії держави і права надзвичайно складно. Надто відмінною вона є у різних країнах і різних народів. Тому визначити її як сукупність періодизацій історії держави і права кожної із зарубіжних країн неможливо. Однак, у єдності й різноманітності історичних форм держави і права й полягає їх культурне значення і багатство.
Традиційним для вітчизняної історії держави і права є формаційний поділ, запропонований видатним філософом, теоретиком економіки, засновником теорії наукового соціалізму та комунізму К. Марксом. У його основі - економічний розвиток, особливості стану засобів матеріального виробництва та пов’язаних із ним виробничих відносин. Це обумовлює відносини власності, соціальну сутність політичного панування, вираженого в змісті державної влади та правового регулювання. Згідно з цим підходом послідовно розглядаються держава і право рабовласницького, феодального, капіталістичного (буржуазного) та соціалістичного ладу.
Крах радянської моделі соціалізму спричинив модифікації формаційної періодизації. Сьогодні також говорять про доіндустріальне, індустріальне та постіндустріаль- не суспільство (в епоху останнього людство вже вступило) і відповідні їм державно-правові форми.
Альтернативою формаційному підходу виступає ци- вілізаційний.
Він започаткований видатними істориками та філософами Арнольдом Тойнбі (Англія, 1889-1975), Освальдом Шпенглером (Німеччина, 1880-1936), Фернаном Броделем (Франція, 1902-1905) та іншими, і розглядає історію людства, а відтак й історію держави і права у контексті виникнення, розвитку, занепаду, трансформації зміни цивілізацій - внутрішньо однорідних за основними ознаками суспільних систем, пов’язаних спільним устроєм та соціальними цінностями, такими як культура, релігія, моральні цінності, економічний устрій, політичний лад, соціальна регулятивність - зокрема правова. Подібним і більш широким певною мірою є культурологічний підхід до періодизації історії держави і права.Для підвищення ефективності сприйняття навчального матеріалу курсу історії держави і права зарубіжних країн нами пропонується максимально деідеологізований і несуперечливий підхід до вибору критерію її періодизації. Специфіка предмету вивчення науки та навчальної дисципліни історії держави і права зарубіжних країн вимагає покласти в її основу правове становище людини, його найбільш загальні характеристики, співвідношення з державою та її призначення. При цьому природно, що додержав- ний і доправовий період історії людства (первіснообщинний, родовий лад), предмет дослідження загальної історії, не є таким для історії держави і права.
Відповідно до цього доцільним вбачається поділити історію держави і права (у тому числі всесвітню, загальну) на наступні періоди.
- Стародавні часи - це історія Давнього Сходу, античних держав, для нього притаманним є поділ на особисто вільних, більш чи менш повноправних громадян і людей, абсолютно позбавлених таких прав і навіть статусу людини - рабів. Відповідно право твориться лише для повноправних громадян, у вигляді системи римського права воно набуває видатних, унікальних, небачених цивілізаційних рис. Це ІУ тисячоліття до нашої ери - V століття нашої ери.
- Середні віки - домінування теократичних підходів, широкий вплив церкви і канонічного (мусульманського, індуського права, конфуціанства в країнах Азії) права, розуміння суб’єктивного права як права - привілею, залежного від належності до суспільної ієрархії, держава набуває рис феодальної.
Цьому періоду відповідають УІ - ХУІ століття.- Новий час. Цей період є найважливішим для побудування сучасного права у світі. Поступово набирають сили підходи про рівність людей перед законом, про їх невід’ємні права, про демократичний державний устрій і парламентаризм, про особисту свободу, ринкові відносини. Все це втілюється в реальній соціальній практиці. При цьому зберігається нерівність людей за гендерною і расовою ознаками, колоніалізм, проявляється необмеженість приватного капіталу. Правова рівність супроводжується практично повним нехтуванням соціальними питаннями. Цей період умовно можна подовжувати від ХУІІ - до початку ХХ ст. Чимало науковців вважають, що Новий час триває і сьогодні.
- Новітній час. Радянська історія держави і права, як і загальна історія, побудовані на ідеологічних мотивах побудови безкласового комуністичного суспільства після революційного руйнування буржуазної демократії, вважала початком цього періоду 1917 рік - Жовтневу революцію. Час довів суб’єктивність і надуманість такого підходу. Сьогодні вважається, що початок Новітнього часу припадає на Першу світову війну (1914-1918), після якої розпочався процес побудови справедливого світового порядку, виникли національні держави, отримали визнання права людини, були сформовані нові їх покоління, у провідних найбільш демократичних державах світу (незважаючи на трагедію Другої світової війни) почали розвиватися не лише правові, а й соціальні держави. Зруйновано колоніальні імперії, люди стали рівноправними незалежно від статі, раси і національності.
Варто визнати, що ця періодизація, як і будь-яка інша, є умовною. Однак, на думку авторів, вона найбільш точно відображає історико-правові процеси, і є найбільш придатною для викладення матеріалу з навчальними цілями. Зауважимо також, що світ розвивається не одноманітно, не рівномірно, тому для кожної конкретної державно-правової системи початок і закінчення згаданих періодів є індивідуальними.