§1.4. Історія держави і права зарубіжних країн серед юридичних та інших суспільних наук
Історія держави і права передусім юридична наука. Вона аналізує й узагальнює розвиток державно-правової реальності в усьому її різноманітті. Це і матеріальні носії права, суб’єктивне і об’єктивне право, виникнення і розвиток правових систем, галузей та інститутів права, підсистем та елементів механізму держави, правозастосування правовідносини та їх результати (соціальні наслідки правової діяльності), і розвиток правової культури та зміни правової свідомості.
Існування людини і суспільства пов’язані із дуже важливими явищами суспільного життя. Людське буття відбувається в умовах постійної нагальної необхідності пізнання оточуючого світу, його явищ і проявів, як природних, так і суспільних. Людина живе в системі координат, де відносини між людьми, інтеграція особистості до спільноти відбуваються у вимірі моралі та права, а суспільний організм накладається і співіснує з механізмом держави. Ці питання є найбільш загальними, базовими, світоглядними.
Їх досліджує філософія права. Це наука, яка вивчає світоглядні, онтологічні (буттєві), аксіологічні (ціннісні), антропологічні (людиновимірні) та гносеологічні (пізнавальні) основи права як регулятора суспільних відносин у їх взаємодії з індивідом, суспільством і державою[2]. Таким чином, філософія права надає історії держави і права методологію дослідження, розуміння найбільш загальних закономірностей розвитку держави і права як таких, у світовому вимірі. Сьогодні у світі вже можна вважати сформованим і такий напрям філософсько-правових досліджень, як історіософія права. Це - спеціальна філософія історії, що займається правом, де порушуються філософсько-історичні питання щодо права, всесвітня історія права виступає об’єктом філософського розвитку, інакше кажучи, історія права як всесвітньо-історичний процес аналізується з філософських позицій[3]. Зі свого боку, історія держави і права надає для філософії права величезний емпіричний (дослідницький), фактичний матеріал, який призводить до найбільш загальних, філософсько-правових висновків, пошуку універсальних закономірностей розвитку людини і суспільства.
Найбільш тісними і системними є зв’язки історії держави і права та науки теорії держави і права. Недарма навіть організаційно ці навчальні дисципліни у значній частині юридичних вищих навчальних закладів та юридичних інститутів і факультетів викладаються на одній кафедрі. Обидві ці науки і навчальні спеціальності охоплюють всі правові явища, всі сфери дії права та діяльності державних органів. Теорія держави і права має справу з усіма закономірностями будови і функціонування правових систем і державного апарату. Предметом теорії держави і права є основні загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державних і правових явищ (сутність держави, форма держави, тип держави, функції держави, механізм держави, сутність права, форма права, система права, правові відносини, суб’єктивні права, правопорушення, застосування норм права, механізм правового регулювання тощо), а також наукове розроблення і обґрунтування понять і категорій, спільних для всіх юридичних наук і практики. Основні загальні закономірності є фундаментальними і загальними закономірностями, оскільки вони однаково притаманні різним державам та їхнім правовим системам[4]. Отже, загальна теорія держави і права створює передумови для сприйняття правових систем і держави в цілому, в єдності й взаємодії, показує їх системно-структурні взаємозв’язки і взаємовплив. Вона забезпечує історію держави і права як науку понятійно-категорійним апаратом, дозволяє відділити при аналізі історичних фактів правові від економічних, соціальних, культурних тощо, забезпечує можливість досліджувати державно-правову реальність минулого, спираючись на сучасні доктринальні (теоретичні) досягнення. Історична дистанція дає змогу зрозуміти об’єктивні суспільні процеси державно-правового характеру з точки зору наявного на час роботи дослідників теоретичного фундаменту, бачити і усвідомлювати тенденції та закономірності, які не були доступні сучасникам державно-правових подій.
Своєю чергою, всі теоретичні поняття у праві мають власну історію, вони не склалися такими, якими є сьогодні, одразу.
Це - узагальнення великого розвитку правових і державних явищ, який тривав і триває упродовж багатьох століть і навіть тисячоліть. У нашій державі теорія держави і права передусім узагальнює і доктринально осмислює притаманну їй правову реальність, а отже системний фактичний матеріал, який надає історія держави і права.Слід зауважити, що подібні механізми інтелектуальної діяльності застосовуються і у викладанні навчальних дисциплін історії держави і права зарубіжних країн, і теорії держави і права. Вони, як правило, вивчаються паралельно: історія держави і права зарубіжних країн - у першому семестрі, а теорія держави і права - протягом перших двох семестрів. Для ефективності засвоєння студентами саме теоретико-правового матеріалу його доцільно викладати з використанням висновків і прикладів із загальної історії держави і права (історії держави і права зарубіжних країн).
У градації юридичних наук і юридичного знання дуже близько до теорії держави і права стоїть порівняльне правознавство або юридична компаративістика. Предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді охоплюється, по-перше, теорія порівняльно-правового методу, а також загальні принципи та закономірності виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем[5]. Наука історія держави і права широко використовує порівняльно-правовий метод. Без нього вона, по суті, не спроможна відтворити картину історико-право- вого минулого. Разом з тим, порівняльне правознавство ні як наука, ні як навчальна дисципліна не в змозі обійтися без історичного аналізу об’єктів порівняння, починаючи від окремих норм (кожна з яких має своє походження) і закінчуючи правовими системами. Саме історія обумовлює їх сучасний стан, у ній кореняться спільні та відмінні риси правових систем і державно-правових явищ другого і подальших підпорядкованих порядків. Недарма перші вітчизняні фахівці з порівняльного правознавства Максим Максимович Ковалевський (1851-1916) та Федір Васильович Тарановський (1875-1936) застосовували порівняльно-правовий метод саме до історико-правових досліджень.
Один із двох основних способів порівняння («вертикальне» і «горизонтальне»), а саме перший, ґрунтований на істори- ко-правових підходах.Наступною за переліком, але не за значенням є історія держави і права України. За великим рахунком, обидві репрезентують одну науку. Історію держави і права зарубіжних країн поєднує з історією держави і права України як предмет, так і методологія, і джерельна база дослідження.
Вони співвідносяться як загальне і часткове. Крім цього, державно-правова реальність на українських землях розвивалась під впливом, а протягом тривалих і драматичних періодів бездержавності і прямим втручанням і дією іноземних держави і права - Великого князівства Литовського, Польського королівства, Речі Посполитої, Російської, Австрійської (Австро-Угорської з 1867 р.) імперій.
Фундаментальні юридичні науки та навчальні дисципліни мають ще одну історичну спеціальність. Сьогодні вона має назву історія політичних і правових учень. Ця спеціальність має ще кілька найменувань, які по суті є синонімічними: «історія учень про державу і право», «історія учень про право і державу», «історія політико-право- вої думки». Цілком справедливою була б і назва «історія загальної теорії держави і права». Найдавнішою назвою цієї галузі науки є «історія філософії права». Предметом науки історії вчень про державу і право (історії політичних і правових вчень) є державно-правові ідеї та цілісні вчення (доктрини, теорії), їх виникнення, історичний розвиток, зв’язки із сучасністю та суспільною практикою[6].
Таким чином, історія політичних і правових учень досліджує не власне розвиток правових систем і державного механізму, а їх відображення в ідеях, концепціях, доктринах вченнях, створених людьми, мислителями. З одного боку, на царині політико-правової думки узагальнювалися і осмислювалися явища правової реальності, вироблявся понятійно-категорійний апарат, що своєю чергою давало потужний поштовх для розвитку права і держави.
З одного боку, розвиток ідей про державу і право, формування на їх основі цілісних учень відбувалися у певних конкретно-правових умовах.
Кожен мислитель був сином своєї епохи, жив у певній державі, був суб’єктом визначеного права і розумів його у повсякденні так само, як і його співгромадяни. Він був власником майна, жив в обставинах потенційної юридичної відповідальності (у випадку вчення того чи іншого протиправного діяння). Таким чином, історія вчень про державу і право відображає ідеологічну складову тих правових систем, суб’єктами яких були ті чи інші мислителі: правову ідеологію, правову культуру, правову свідомість, тобто всі можливі риси і характеристики уявлень про право як про належну поведінку людей.З іншого боку, уявлення людей про справедливість, передусім освіченої частини суспільства, формувалися в значній мірі під впливом праць мислителів, об’єктом інтелектуального процесу для яких стали держава і право. Правові доктрини створювали підґрунтя для розвитку позитивного права, уся історія конституціоналізму ґрунтується на основі політико-правових вчень Нового часу.
Історія держави і права зарубіжних країн пов’язана також із неюридичною суспільною наукою. Мова йде про загальну, або так звану цивільну історію. Їх об’єднує спільність підходів до формування джерельної бази, використання притаманних історичній науці спеціально-наукових методів (про це мова більш детально йтиме нижче). Історична наука допомагає з’ясувати загальноісторичний, соціально-економічний та суспільно-політичний контекст становлення і розвитку державно-правової реальності. І навпаки, історія держави і права зарубіжних країн надає можливість цивільній історії зрозуміти розвиток найбільш структурованих систем суспільства, які багато в чому є визначальними - держави і права.