Формування державності у Стародавній Спарті
Лакедемон - саме так у стародавні часи називали спартанську державу - був великою общиною, яка володіла родючою долиною ріки Еврот. Долина Лаконія знаходиться на півдні Пелопонеського півострова, відділена важкопрохідними горами від решти території, що значною мірою зумовило своєрідність культурно -історичного і державно-правового розвитку майбутньої Спарти.
У мікенську епоху Лаконію заселяли ахейці. У ХІІ-ХІ ст. до н.е. на Пелопонес вторглися дорійські племена, які захопили Лаконію, сусідні Мессенію та Аргос. У тих областях, де завойовники не могли подолати опір ахейців, вони йшли на мирне зближення. Укладалися змішані шлюби з місцевим населенням, засвоювалася їх релігія і культура. З Х ст. до н.е. дорійці вели напружену боротьбу з сусідніми племенами за панування над усією Лаконією.Саме у цей період відбувається формування верстви періеків (“ті, що живуть навколо”) - жителів пограничних областей, які добровільно визнали панування Спарти. Вони були особисто вільними та користувалися громадянськими правами в общинах свого проживання. Періеки володіли майновою правоздатністю, могли мати сім'ю, займатися будь-яким видом діяльності. Основним заняттям періеків були торгівля і ремесла. На них розповсюджувався військовий обов'язок. Однак в самій Спарті періеки вважалися людьми “другого сорту”, не маючи жодних громадянських (насамперед політичних) прав. Тобто уже за часів завоювання Лаконії склалися два основних стани спартанського суспільства: повноправні громадяни - спартіати і вільні, але позбавлені громадянських прав періеки.
Близько VIII ст. до н.е. у Спарті як і в інших грецьких полісах у зв'язку з різким зростанням кількості населення виникла проблема розширення земель. Проте, якщо більшість грецьких полісів вирішували цю проблему шляхом заморської колонізації, то спартіати вирішили її за рахунок завоювання сусідньої області Мессенії.
Мессенські війни призвели до поневолення значної частини населення, яке сформувало третій клас давньоспартанського суспільства - ілоти. Вони перебували на напіврабському підневільному становищі, були державною власністю, надавалися спартіатам для обробітку землі. Їх спартіати використовували переважно на домашніх роботах. Ілоти, на відміну від класичних рабів, не вважалися товаром, мали право вести власне господарство, вільно розпоряджатися частиною урожаю, створювати сім'ю. Спартіат міг карати ілота, передавати його іншому власнику, але не міг продати. Ілот був зобов'язаний підкорятися не лише своєму господарю, але й кожному спартіату. У випадку непокори його піддавали жорстокому побиттю. Ілотам всередині країни заборонялося носити зброю, але під час війни вони несли військову повинність як легкоозброєні воїни.Існувала також суспільна група рабів, яка формувалася з військовополонених і перетворених на рабів періеків та ілотів. У цьому випадку спостерігалася класична форма рабства. У результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з численним населенням: 200 тис. рабів (ілотів); 32 тис. періеків; 10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів).
У цей же період - VIII-VII століття до н.е. - склалися форма державного правління і державний устрій Спарти. За формою державного правління Спарта була аристократичною республікою. Головну особливість цієї своєрідної політичної системи складала подвійна царська влада. З давніх часів у Спарті одночасно правили дві царські династії, що відповідало двом основним племенам - дорійців та ахейців, які часто ворогували між собою. Царі-архагети користувалися загальною повагою, але їх влада була сильно обмежена. Обидва царі входили до складу ради старійшин - герусії. Третім елементом державного механізму Спарти були народні збори (апела), які відігравали другорядну роль. Рішення на них приймалися автоматично без обговорення. Скликалися народні збори 1 раз на місяць. Порядок діяльності народних зборів давав можливість спартанській олігархії впливати на їх роботу, направляти їх діяльність у потрібному напрямі.
З утворенням нової суспільної верстви - ілотів, з'явився новий державний інститут, покликаний захищати інтереси аристократії й надалі обмежувати царську владу - колегія ефорів (буквально “наглядачі”, “звіздогляди”). Кожні 8 років ефори усамітнювалися у святилищі богині Пасифаї в Спарті, де спостерігали за небом: якщо падаюча зірка пронеслася в одному напрямку - цар має бути усунений з посади, а якщо в іншому - його повноваження можна продовжити. Починаючи з VI ст. до н.е. ефори набувають все більше відповідальних функцій, а “звіздоглядство” часто використовувалося для зміщення небажаних їм царів.
Таблиця 3.7. Основні органи влади Спарти
| Орган влади | Місце в системі державної влади | Порядок формування, склад і структура | Повноваження |
| два царі (архагети) | формально верховні правителі | влада була спадковою, але кожні 8 років проводилося ворожіння на зірках, за наслідками якого вони могли бути притягнуті до судової відповідальності або відсторонені від посади | спершу мали повноваження скликати народні збори, оголошувати війну і укладати мир, командувати військом, приймати послів; згодом їх влада обмежилася до символічного управління військом у походах, проведення жертвоприношень, участь в герусії |
| Рада старійшин (герусія) | верховний орган влади | 28 геронтів, яких довічно обирали на народних зборах із знатних спартіатів, які досягли 60-річного віку, та 2 царі- архагети | ухвалення законопроектів для розгляду народних зборів; ведення переговорів з іншими державами; розгляд кримінальних справ про державні злочини |
| Народні збори (апела) | вищий законодавчий орган влади | брали участь усі спартіати віком 30 років | прийняття законів; обрання посадовців; вирішення питань війни і миру, союзу з іншими державами; розгляд питання про спадкоємство царів; судочинство у справах про посадові злочини |
| Колегія ефорів (ефорат) | найвищий орган управління | комісія з 5 чоловік, обраних народними зборами на 1 рік | скликання герусії і народних зборів, управління їх діяльністю; управління зовнішніми справами; нагляд за дотриманням законів; оголошення війни і миру; розгляд судових справ по майнових суперечках; контроль за діяльністю нижчих посадовців |
За своїми повноваженнями ефори відповідали аристократичним магістратам, які створювалися у той час в багатьох давньогрецьких державах з метою обмеження царської влади. В Афінах, наприклад, таку функцію виконували архонти.
Спарта в цілому за структурою державного механізму мало чим відрізнялася від інших грецьких полісів. Однак після другої Мессенської війни (друга половина VII ст. до н.е. - початок VI ст. до н.е) у внутрішньому житті Спарти відбулися кардинальні зміни, що призвели до перетворення могутньої відкритої для зовнішніх контактів держави у військовий лагер. Їх пов'язують ім'я напівлегендарного спартанського законодавця Лікурга.Насамперед державний апарат був пристосований до швидкого придушення можливих повстань ілоті. Після остаточного підкорення Мессенії ілоти за чисельністю значно переважали своїх поневолювачів. Утримати їх в покорі можна було лише за допомогою жорстокого і систематичного терору. Тому періодично спартіати влаштовували облави на ілотів - так звані “криптії” (з грецької кгіріоз - “прихований”, “таємний”). Ефори, вступаючи на посаду, оголошували війну ілотам і періодично направляли невеликі загони молодих войовничих спартіатів у селища. У денний час вони переховувалися, а вночі раптово нападали і вбивали найсильніших ілотів.
Загалом закони Лікурга практично не змінили державний механізм Спарти, проте підкорили військовим інтересам держави усе суспільне життя. Закони забороняли спартіатам виїздити за кордон, займатися торгівлею і ремеслами, носити прикраси, на власний розсуд виховувати дітей. Єдиною метою існування держави стала війна, на яку спартіати-чоловіки йшли як на свято. Найважливішим політичним принципом став принцип рівності. Усі спартіати, незалежно від походження і соціального становища, жили в однакових умовах: носили простий одяг; користувалися однаковими предметами побуту; їли однакову їжу. На виробництво і поширення предметів розкоші була сувора заборона.
На чолі держави залишалися два царі, але фактично країною управляли ефори. Вони володіли насамперед судовими і поліцейськими повноваженнями, наглядали за приватним життям окремих громадян, мали право вимагати пояснень від царів, збирали та вели засідання народних зборів та герусії. Ефори керували фінансами і зовнішньою політикою.
Централізація військово-аристократичної влади у Спарті перетворила її на кінець V ст. до н.е. у наймогутнішу давньогрецьку державу. Проте перемога над Афінами в Пелопонеській війні (431 - 404 рр. до н.е.) стимулювала процеси майнового
розшарування серед спартіатів, сприяла поступовому розвитку товарно -грошових відносин, чого вимагали й об'єктивні потреби розвитку суспільства, яке входило в глибоку кризу і застій. Поступово ліквідовувався аскетичний спартанський спосіб життя. Остаточного удару Спарті завдала втрата територій, завойованих Македонією у IV ст. до н.е. Ослаблена Спарта з іншими грецькими містами в ІІ ст. до н.е. відійшла під зверхність Риму.
4.