Джерела та основні риси права стародавньогрецьких держав

Найдавнішим джерелом афінського права були звичаї. З кінця VII ст. до н.е. основним джерелом права стає законодавча діяльність верховних органів держави. До безпосередніх джерел вивчення стародавньогрецького права відносимо фрагменти віднайдених археологами записів законодавства міст-полісів, промов ораторів, твори Гомера, давньогрецьких істориків Геродота, Фукідіда, Ксенофонта, Плутарха, філософів Аристотеля, Платона та інших давньогрецьких мислителів.

Перша спроба створення “писаних” законів пов'язана з ім'ям архонта Драконта (приблизно 621 р. до н.е.). Його закони, які грунтувалися на звичаєвому праві, встановлювали жорсткі покарання. Стратою каралися не лише святотацтво і умисне вбивство, але й крадіжка овочів і навіть неробство. Одночасно була заборонена кровна помста, норми були спрямовані на захист майнових прав і приватної власності, що надало законам Драконта великого історичного значення.

Новим словом у законотворенні Стародавніх Афін стало законодавство архонта Солона (594 р. до н.е.), яке скасувало більшість попередніх законів Драконта. Воно зачіпало широке коло питань, пов'язаних з організацією державної влади і регулюванням нових цивільно-правових відносин (боргова реформа, закріплення приватної власності на землю).

Джерелами права Спарти були звичаї, традиції, систематизація яких пов'язана з ім'ям легендарного законодавця Лікурга. Проте у Спарті не було писаного законодавства, тобто фактично закони зводилися до тих же звичаєвих норм. Як зазначалося, за законами Лікурга населення Спарти поділялося на спартіатів, які володіли політичними правами, вільних, які не мали таких прав (періеки), і рабів (ілоти).

Закони Лікурга мали на меті забезпечити єдність спартіатів через формування суспільства і держави військово-табірного типу. Зокрема запроваджено аскетичний спосіб життя, формальну соціальну зрівнялівку у способі життя, ліквідовано обіг монет з кольорових цінних металів, заборонено торгівлю.

Правове регулювання власності

В афінському праві ще не існувало поняття “право власності” як абсолютного права особи. На відміну від Спарти, в Афінах колективна власність панівної верстви суспільства мала обмежене розповсюдження. До неї відносилися державні маєтки і копальні, храмове майно тощо. Окрім державної землі, що переважно здавалася в оренду, існували громадські землі філ і демів. Майно, що перебувало у приватній власності, поділялося на “видиме” (земля, будинок, раби і так далі) і на “невидиме” (гроші, коштовності та ін.). Також речі поділялися на рухомі і нерухомі.

Між державною і приватною власністю існував органічний зв'язок, що полягав у тому, що приватна власність мала значний відбиток колишніх колективних уявлень про спільність майна і вважалася за надану державою. Сама назва земельних ділянок походила від слова “доля” (клерос), тобто ділянка, отримана від общини в результаті “веління долі” - жеребкування. Під час війни на багатих громадян накладалася триєрархія - обов'язок споряджати за свій рахунок військовий корабель.

Афінське право розрізняло зобов'язання з договорів (вільні зобов'язання) і з деліктів (примусові - зобов'язання на підставі завдання шкоди). Підставою виникнення договорів вважалася угода сторін. Найбільш важливі договори укладалися зазвичай у письмовій формі. Залежно від характеру договору відповідний документ підписувався або обома сторонами (договір купівлі-продажу) або однією (зобов'язаною) стороною (договір позики). Виконання договору забезпечувалося завдатком, порукою третіх осіб і заставою. Заставлені речі були у володінні кредитора, який міг їх продати, якщо боржник не виконав зобов'язання.

Особливе значення в історії Афін мала застава землі (іпотека). При іпотеці закладена земля залишалася у володінні і користуванні боржника, який позбавлявся права розпоряджатися нею.

Серед договорів важливе місце займала купівля-продаж, що отримала велике розповсюдження у зв'язку з широким розвитком торгівлі як в самій Греції, так і з сусідніми з нею державами.

Зобов'язання із спричинення шкоди виникали при нанесенні шкоди майну. Вони мали наслідком відшкодування збитку. Шкода, заподіяна свідомо, відшкодовувалася у подвійному розмірі.

У праві Спарти право власності мало свої особливості і в цілому було нерозвиненим. Земля довгий час вважалася державною власністю і була розділена на рівні долі (клери) між спартіатами. Клер заборонялося дарувати, розділяти, продавати або оформляти у спадок. На землі трудилися ілоти, які віддавали власникові у вигляді оброку половину зібраного урожаю. Все інше майно могли купувати і продавати як спартіати, так і періеки, та навіть ілоти. Земельними ділянками наділялися також періеки (ремісники, торговці), які за користування ними платили податки державі.

Спартіатам були відомі договори купівлі-продажу, позики, дарування тощо. Торгівля була розвинена слабко. Зобов'язальні стосунки не отримали такого розвитку, як в Афінах.

Шлюбно-сімейні стосунки

Безшлюбність в Афінах морально засуджувалася. Законним вважався шлюб лише між афінськими громадянами. Шлюбний вік зазвичай для чоловіків складав 18, для жінок - 14 років. Шлюб укладався за договором між нареченим і головою сім'ї нареченої. Наречений був зобов'язаний сплатити за наречену викуп. Не допускалося багатоженство.

Жінки мали значно менше прав, ніж чоловіки. Після заміжжя жінка знаходилася під подвійною владою батька. Розлучення для чоловіка було абсолютно вільним, а для жінки досить складною справою. Чоловік міг співжити з рабинею, оскільки такі стосунки не мали правових наслідків.

Влада батька над дітьми до правління Солона була майже необмеженою. Згодом вона дещо ослабла, але все ж залишалася великою.

Спадкування відбувалося за законом і за заповітом. Право на отримання спадку мали лише сини. Натомість дочкам брати мали забезпечувати посаг.

Спартіати приділяли велику увагу сімейно-шлюбним стосункам, особливо системі виховання дітей. Турбота про дітей починалася з турботи про матерів. Лише здорова жінка, на думку спартіатів, могла народити здорову дитину, в майбутньому справжнього воїна. Жінки були зобов'язані займатися спортом, брати участь в змаганнях, співати в хорі, бути моральним і фізичним зразком для своїх молодих синів- воїнів і надихати їх до активного військового способу життя.

Зазвичай подружні пари підбиралися посадовими (державними) особами для того, щоб від цього шлюбу народилися здорові діти. За законами з досягненням 30-річного віку хлопець одружувався. Неодружених в Спарті зневажали, їх навіть піддавали ганебним покаранням. Шлюб укладався з обопільної згоди батьків наречених.

Існував парний шлюб. Декілька братів мали одну дружину. Не засуджувалося надання дружини сторонньому чоловікові, якщо від нього очікувалося хороше потомство. Жінка в сім'ї займала досить високе становище. Вона володіла власним майном.

У Спарті батьки не мали права вирішувати долю своїх дітей. Відразу після народження дитини її оглядали старійшини і у випадку виявлення фізичних недоліків доручали батькові вбити дитину, скинувши її в урвище. У сім'ї дитина виховувалася до семи років. Потім хлопчиків забирали і виховували у загонах по 15 -20 чоловік (агели). Їх виховували в суворих умовах, примушуючи у будь-яку пору року ходити босоніж, піддавали фізичним і моральним випробовуванням, обмежували в їжі, що часто штовхало дітей на крадіжки. До таких злочинів їх навіть заохочували, але того, хто попався “на гарячому” суворо карали за незграбність.

Дітей в Лаконії вчили висловлювати свої думки коротко і точно (звідси вислів “лаконічна мова”). Також їх навчали хорошому співу та іншим умінням.

Злочини і покарання

Афінському праву були відомі декілька категорій злочинів. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони. Проводилась різниця між підбурювачем і виконавцем злочину.

Таблиця 3.8. Категорії злочинів у праві Стародавніх Афін

Найтяжчими злочинами були державна зрада, обман народу, внесення протизаконних пропозицій до народних зборів, образа богів, безбожжя, крадіжка храмового майна. До серйозних злочинів відносилися також вбивство, тілесні ушкодження, наклеп, образа, зрада дружини тощо.

У давньоафінському праві ще не було чіткого розмежування обставин злочинів, вчинених з умислу чи з необережності.

Поширеною була атімія, за якою засуджений позбавлявся політичних прав (участь в народних зборах, займання державних посад). За хибне звинувачення у політичному злочині донощик (сикофант|) міг бути відданий до суду.

За правом Спарти покарання призначалися за рішенням суддів. Норми права вказували лише на ті діяння, які були караними. Найтяжчими злочинами вважалися злочини проти держави, а саме: замах на захоплення влади, військова поразка, дезертирство і попадання у полон до ворога, зрада тощо. Широкого поширення набули такі види покарань, як штрафи, вигнання, позбавлення прав - атімія (призначалася переважно за дезертирство) і страта, яка застосовувалася найчастіше у формі скидання зі скелі, удушення. Ілотів, на відміну від решти спартанського населення, карали без суду і попереднього слідства.

Судочинство

Порушення кримінальної справи в Афінах відбувалося за ініціативою потерпілої сторони. Такою стороною могли бути лише особи чоловічої статі громадяни Афін. За жінок позови подавали чоловіки, за рабів - їх господарі, а за метеків та вільновідпущеників - повноправні громадяни Афін.

Судовий процес за стороною, яка порушила справу, поділявся на два види - державний і приватний. Позивач за власний кошт офіційно оплачував розгляд справи, тобто сплачував судове мито і викликав відповідача до суду. Явка останнього на судове засідання не була обов'язковою. У випадку приватного судового процесу позивач міг ініціювати його припинення на будь-якій стадії.

Доказами вини підсудного були особисте зізнання, наявність письмових доказів, покази свідків, присяга сторін. Свідчити могли не лише повноправні громадяни, але навіть раби, до яких у ході розслідування справи та судового процесу могли застосовувати ордалії. Судові дебати проходили за участі професійних ораторів. Рішення виносили судді таємним голосуванням. Вищою касаційною та апеляційною інстанцією в Афінах була геліея.

Судові функції в Спарті виконували герусія, колегія ефорів, архагети і народні збори. Кримінальні справи, особливо про державні злочини, розглядала герусія. Цивільними справами відали ефори, а суперечками щодо користування дорогами - архагети. Втім реально з часом уся повнота судової влади перейшла до ефорів, які мали повноваження порушувати кримінальне переслідування проти посадових осіб (у тому числі проти архагетів) та самі ж керували розглядом справ в герусії. Відсутність писаного законодавства надавала ефорам необмежену судову владу. Доказами служили клятви, свідчення свідків, ордалії та упіймання на місці злочину. Практикувалися позасудові розправи щодо ілотів і періеків.