Форма держави США. Формування основ політичної системи
Конституція США закріпила республіканську форму державного правління.
Саме поняття “поділ влади” означає, як відомо, що державна влада розподіляється між трьома незалежними гілками - виконавчою, законодавчою і судовою.
Конституція США покладає законодавчу владу на Конгрес (Стаття І), виконавчу - на Президента (Стаття ІІ) і судову - на федеральні суди, вищою інстанцією яких є Верховний суд США (Стаття ІІІ).В основу функціонування конституційного принципу поділу влади покладено механізм “стримування і противаг”, що забезпечує попередження загрози надмірної концентрації влади одним органом та небезпеку встановлення тиранії. Головною особливістю роботи цього механізму є різні джерела формування і строки виконання повноважень згаданими владними інституціями. Так члени нижньої палати Конгресу (Палати представників) обираються прямим голосуванням на два роки. Обмежень для переобрання немає. Третина членів верхньої палати Конгресу (Сенату) переобираються кожних два роки легіслатурами штатів. При цьому третина складу сенаторів змінюється кожних два роки. Президент обирається непрямим шляхом на чотири роки через колегію виборщиків, які обираються населенням окремих штатів. Склад Верховного суду формується спільно Президентом і Сенатом, а його судді обіймають посади довічно. Така система організації влади дозволяє досягати стійкості і спадкоємності державного механізму.
Конституція передбачила створення такого механізму, що унеможливлює узурпаторські наміри однієї з гілок влади. Конгрес як вищий законодавчий орган отримав право відхиляти будь-які законопроекти Президента. Сенат може відхилити будь-яку кандидатуру, запропоновану Президентом на вищі федеральні посади. Конгрес може притягати Президента до відповідальності у порядку імпічменту і усунути його з посади.
Вагомий конституційний засіб впливу Президента на Конгрес - відкладальне вето, яке можна подолати, якщо білль або резолюція, не підписані Президентом, будуть повторно схвалені двома третинами голосів в обох палатах Конгресу. Члени Верховного суду призначаються Президентом за порадою і з відома Сенату. Це означає, що запропоновані Президентом кандидатури на вищі судові посади мають бути схвалені двома третинами голосів Сенату. Конституція наділила Верховний суд правом конституційного нагляду, завдяки чому він може відхилити любий законопроект, запропонований Президентом чи Конгресом, визнавши його неконституційним. Федеральні судді можуть усуватися з посади за процедурою імпічменту, яка здійснюється обома палатами Конгресу.Структура двопалатного Конгресу відповідає федеральному устрою країни. Конституція надала Конгресу ключові повноваження щодо прийняття законів з питань зовнішньої і внутрішньої політики, зокрема: прийняття державного бюджету (за поданням Президента); торгівлі; карбування монети; організації і забезпечення роботи транспорту; набору й утримання армії та поліції; встановлення одиниць мір і ваги; оголошення війни і затвердження міжнародних договорів; укладення зовнішніх позик; встановлення правил натуралізації майбутніх американських громадян тощо. Палата представників хоча й мала дещо менші повноваження, ніж Сенат, але володіла однаковим з ним правом законодавчої ініціативи і прийняття законів.
Сенат очолив Віце-президент. Верхня палата Конгресу отримала право контролю за діяльністю вищих посадових осіб держави, схвалювати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду та інших вищих чиновників.
Президент як глава держави отримав право здійснювати зовнішню політику держави, представляти її за кордоном, повноваження укладати міжнародні договори. Президент є головнокомандувачем збройних сил США та главою виконавчої влади. Він отримав право призначати і звільняти будь-якого члена свого кабінету, за згодою Сенату призначати членів Верховного суду та інших федеральних суддів.
Також Президент має конституційне право помилування і відстрочення виконання вироків у справах про злочини проти США.Одним з ключових конституційних принципів США є федералізм - політична система, за якої влада розділена між національною (федеральною) владою і владою штатів. За формою державно-територіального устрою США є федерацією, хоча відповідного поняття в Конституції немає. Дуалізм влади в США має свої визначені конституційні рамки. Автори конституції, не обмеживши владу штатів, разом з тим значно посилили центральну владу держави. Маючи формальні атрибути державних утворень (органи влади, суди, поліцію, правову систему), штати насправді мають обмежені ознаки суверенітету: позбавлені повноважень у сфері зовнішньої політики; обмежені фінансові можливості; не мають можливості змінювати форму правління. До компетенції федеральних органів влади Конституція США віддала питання зовнішньої політики, оборони держави, еміграції та імміграції, зовнішньої торгівлі і зв'язків між штатами, затвердження і виконання федерального бюджету. Решта питань були віддані до повноважень штатів.
Найважливіше значення для міцності союзу має припис статті VI, яка закріплює принцип верховенства федерального права і закону щодо правових норм штатів. Конституція містить положення про те, що у випадку колізії законів судді штатів завжди повинні надавати перевагу саме федеральному праву.
Нарешті принцип судового конституційного нагляду можна трактувати як право судової влади оголошувати дії та рішення органів законодавчої і виконавчої влади неконституційними. Таке право застосовують судові інстанції всіх рівнів, але ключове слово у визнанні конституційності нормативних актів належить Верховному суду, рішення якого є остаточним і обов'язковим для всіх державних органів.
Після завершення війни і конституційного процесу в США постало питання про формування державного апарату виконавчої влади. У квітні 1789 р. на посаду першого президента США заступив колишній головнокомандувач військами колоній, генерал Дж.
Вашингтон (1789 - 1797 рр.). Вперше обраним Конгресом США прийняті закони про створення державного, військового і фінансового департаментів.Закон про судовий устрій (вересень 1789 р.) визначав склад Верховного Суду - головний суддя і 5 асоційованих суддів. Територія країни поділена на 13 судових районів, об'єднаних у три округи. З 1790 р. розпочав засідання Верховний суд США. Закладено основи аторнейської служби. Запроваджено посаду першого аторнея.
Серед найважливіших законів також відзначимо Закон про натуралізацію, Закон про іноземців, Закон про ворожих іноземців, Закон про заколот. Поправки до Конституції XI і XII (1795 р. і 1804 р. відповідно) встановили імунітет штатів від судового переслідування з боку громадян іншого штату або іноземців, вдосконалили процедуру обрання Президента, запровадивши окреме голосування за кандидатів у президенти і віце-президенти.
На останнє десятиліття XVIII ст. припало формування політичних партій. Спершу політичні угруповання діяли як фракції в Конгресі (демократи-республіканці і федералісти). Республіканці виступали за суверенітет штатів, а федералісти були прихильниками сильного Союзу. З 1796 р. вибори Президента мали партійний характер. У США сформувалася двопартійна політична система, яка тривалий час не мала чіткого організаційного оформлення. Лише у 1828 р. створено Демократичну партію, а в 1854 р. - Республіканську партію США.
Історія Демократичної партії США почалася з Демократично-республіканської коаліції, що підтримувала президентську кампанію Т. Джефферсона 1800 р. Демократи - республіканці мали вплив у сільських, південних та західних регіонах і були в опозиції до федералістів, яких очолював Дж. Адамс і яких підтримували промислово -торгові кола Сходу і Півночі країни. Вирішальну роль у створенні Демократичної партії відіграв президент Е. Джексон (1829 - 1837 рр.). Утворення Республіканської партії пов'язане з об'єднанням опонентів Демократичної партії (на основі федералістів) у 1854 р. для боротьби з рабством.
Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. відбулися зміни в територіальних масштабах країни. Завдяки завоюванням і міжнародним домовленостям до початку 2 0-х років ХІХ ст. у США нараховувалося 22 штати. У 1803 р. президент Томас Джефферсон купив у Наполеона величезну Луїзіану, яка подвоїла територію США. У результаті війни з Мексикою у 1846-1848 рр. до США приєднано Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту і частину Колорадо. Цими здобутками США не обмежилися і до кінця ХІХ ст. приєднали Аляску (купили в Росії у 1867 р.), Пуерто - Рико, острови Гуам і Філіппіни, окупували Кубу (відвоювали в Іспанії у 1899 р.).
3.