§6.5. Чехія (Чеська Республіка)
Чеська Республіка стала суверенною державою в січні 1993 року внаслідок рішення про відокремлення Чеської і Словацької республік із складу Чехословаччини, яке було прийняте в серпні 1992 року парламентами обох республік.
Становлення і розвиток держави і права Чехії, як незалежної держави багато в чому подібний до інших східноєвропейських країн.
У Новітній час у центрі і на сході Європи виникла низка незалежних держав. Своєю появою вони зобов’язані революційним подіям, пов’язаним з Першою світовою війною і розпадом Австро-Угорської, Німецької і Російської імперій. 29 жовтня 1918 р. серби, хорвати і словенці проголосили про створення своєї держави «Королівства сербів, хорватів і словенців». 2 листопада 1918 р. проголосила незалежність Угорщина. Розпад імперії активував і проблему про долю монархії у Австрії. Влада перейшла до Тимчасових національних зборів і Державної ради. Тимчасові збори скасували монархію і проголосили Австрію демократичною республікою. Скасовувались всі станові привілеї і титули, запроваджувалось загальне виборче право,восьмигодин- ний робочий день. Угорська революція йшла тотожним австрійській шляхом: влада перейшла до Національної ради, Угорщина проголошувалась республікою.
Як бачимо, на сході і в центрі Європи виникли як незалежні держави Чехословаччина, Югославія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Польща, Австрія.
14 листопада 1918р. Національна рада у Празі проголосила Чехословаччину демократичною республікою. Першим президентом обрали лідера Чеської народної партії Томаша Масарика, затвердили уряд під назвою Кабінет «загальнонаціональної коаліції» і прийняли Тимчасову Конституцію. Вона містила положення про Національні збори, як вищий законодавчий орган і уряд. Засновувались Верховний суд і Вищий адміністративний суд. Уряд
ініціював прийняття низки законів: про 8-годинний робочий день, про державне страхування, про визнання фабрично-заводських комітетів.
У 1919 р. почалась аграрна реформа - наділення малоземельних селян землею, конфіскація залишків землі у поміщиків, - що дозволило послабити соціальну напруженість на селі. У березні 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію на постійній основі. Основний закон визначив парламентський лад, принцип розподілу влад - Національні збори, Президент і Рада міністрів, незалежні судді з Верховним судом. Національні збори складалися з двох палат: нижня - палата представників (300 депутатів) і верхня - сенат (150 депутатів). Вибори проголошувалися загальними, рівними, прямими при таємному голосуванні, але запроваджувався ценз осілості. Законопроект, прийнятий палатою представників, міг бути відхилений або затриманий на шість місяців. Повторне голосування вимагало вотуму у дві третини голосів депутатів нижньої палати. Президент ставав головою держави, обирався на сім років, призначав і звільняв міністрів, головував на засіданнях уряду, укладав міжнародні договори, розпускав парламент і запроваджував військовий стан. Створювався Конституційний суд, який визначав відповідність законів і інших нормативно-правових актів Конституції і розглядав скарги громадян на адміністративні органи. У Конституції містились демократичні права і свободи: обирати і бути обраним, свобода слова, друку, зборів, совісті. Національні меншини користувалися культурною автономією, у місцевостях, де вони складали 20% населення діловодство провадилося на двох мовах. У 1926 р. поправка до Конституції обмежила право національних меншин на використання рідної мови при зверненнях до державних органів, у 1927 р. - були звужені права органів місцевого самоврядування, і також з 1927 р. Президенту було дозволено вносити зміни до Конституції.Встановлення нацистської диктатури у Німеччині і аншлюс Австрії створили загрозу для безпеки Чехословаччи- ни. Розрахунок керівництва на підтримку з боку західних демократій не виправдався. Президент Е. Бенеш прийняв вимогу надати автономію Судетській області.
Однак, політика умиротворення агресора виявилась помилковою. 30 вересня 1938 р. Чехословаччина прийняла умови Мюнхенського договору, підписаного Великобританією, Францією, Італією і Німеччиною про передачу Судетської області до Третього Рейху, а південні райони Закарпаття і Словаччини з містами Ужгород, Мукачеве Берегове - до Угорщини. Чехословаччина втратила третину території з 5 млн. населення і 40% промислового потенціалу. Головне - зазнала краху демократична система, і країна переставала бути суб’єктом самостійної міжнародної політики. Усі політичні партії саморозпустилися, 5 жовтня 1938 р. президент Е. Бенеш подав у відставку і емігрував, 6 жовтня проголосила автономію Словаччина, а 14 березня 1939 р. - незалежність Словаччини. 15 березня 1939 р. німецька армія почала окупацію чеських земель, 16 березня було проголошено про створення «протекторату Богемія і Моравія», парламент розпускався, на чолі поставлено німецького протектора.Після закінчення Другої світової війни гостро постала проблема довоєнного політичного і економічного відновлення Чехословаччини. 5 квітня 1945 р. було прийнято Кошицьку урядову програму, як результат компромісу основних політичних сил, що змагалися за лідерство у повоєнній державі. Комуністична партія намагалась забезпечити провідні позиції у державі і суспільстві. Економічна частина передбачала націоналізацію підприємств, конфіскацію земель колаборантів, німців і угорців. Національна буржуазія, яку не помітили у зв’язках з окупантами, зберігала свої позиції. Німецьке і угорське населення,за винятком антифашистів, підлягало депортації і позбавленню громадянства. Національний фронт чехів і словаків визначався як форма взаємодії всіх суспільних груп, громадських організацій і політичних партій. У жовтні 1945 р. у розвиток Кошицької програми, приймається Декрет про націоналізацію банків, страхових компаній і цілих галузей промисловості. У травні 1946 р. відбулися перші повоєнні вибори до парламенту. Більша частина місць у Національних зборах відійшла до комуністів.
Уряд очолив лідер компартії К. Готвальд. Політична ситуація загострювалась, тому що комуністи наполягали на розширення державного сектору в економіці, а представники інших партій захищали позиції приватного сектору. Політична боротьба і подальше розмежування політичних партій призвели до загального політичного страйку. У лютому 1945 р. президент Е. Бенеш прийняв відставку дванадцяти міністрів, і склад уряду було доповнено міністрами від компартії. Отже питання про владу було вирішено на користь комуністів. У Словаччині в цей час подали у відставку міністри від Демократичної партії, а у березні 1948 р. сформовано новий Корпус уповноважених на чолі з Г. Гусаком. Дослідники відмічають, що події лютого 1948 р. не були простим путчем, натомість активна частина населення підтримала програму компартії, яка запропонувала демократичні перетворення. Національні збори висловили підтримку новому уряду, а президент Е. Бенеш демонстративно виїхав в своє помістя поблизу Праги. Лютневі зміни закріплювались Конституцією у травні 1948 р., а вся повнота влади концентрувалась в руках компартії. Президент відмовився підписати Конституцію і пішов у відставку. Новим президентом республіки було обрано К. Готвальда, і більш ніж 40 років компартія утримувала необмежену владу. До 1950 р. іще лунали гасла про пошук власного шляху розвитку, власної концепції соціалістичних перетворень, але на практиці втілювалися сталінські директиви. На початку 50- х рр. пошуки припинилися і затвердилась радянська модель розвитку. Прикро, що за прикладом СРСР, незгоду частини населення «новим курсом», було зламано за допомогою інспірованих політичних процесів і інших заходів (створенням таборів на уранових копальнях, позбавлення майна, проведенням конфіскаційної грошової реформи). Приблизна чисельність жертв репресій в Чехословаччині сягала 200 - 300 тисяч осіб. Ситуація покращилась лише після смерті І. Сталіна і К. Готвальда. Під впливом «відлиги» у СРСР, почалися певні демократичні зрушення в Чехословаччині - пожвавилася діяльність профспілок, молодіжних організацій, католицької церкви, некомуністичних партій. В липні 1960 р. парламент прийняв нову Конституцію, яка констатувала, що задачі перехідного періоду виконані, і соціалістичне суспільство побудовано. Держава отримала назву Чехословацька радянська соціалістична республіка - ЧРСР. Наступна драматична сторінка в історії Чехословаччини пов’язана з подіями 20-21 серпня 1968 року, коли війська СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі і НДР вступили на територію ЧРСР, що призвело до згортання демократичних процесів. 21 серпня 1968 року керівники держави А. Дубчек, А. Смрковський, Ф. Кригель і інші були заарештовані і вивезені до СРСР. Ця ганебна подія зустріла категоричний осуд чехословацької громадськості і світової спільноти. Міністр іноземних справ ЧРСР у виступі в ООН засудив вторгнення. З’їзд компартії Словаччини висунув вимогу перебудови ЧРСР на федеративній основі. 28 серпня 1968 р. було прийнято рішення про федеративний устрій держави, і до начала 1990-х рр. ЧРСР складалась з Чеської і Словацької соціалістичних республік. На зміну Національним зборам прийшли Федеральні збори, які складалися з палати народу і палати національностей. Законодавча влада в Чехії належала Чеський національній раді, у Словаччині - Словацькій національній раді. Єдиною залишалась комуністична партія. У жовтні 1968 р. прийнято Закон про національності ЧРСР, за яким визнавалось існування національних меншин, їхні права, гарантувалася свобода національного розвитку. Наприкінці 60-х років створювались культурні об’єднання громадян угорської, німецької, польської і української національностей. У 1975 р. посаду Президента посів Г. Гусак, який став уособленням «нормалізації». Він сконцентрував до 1987 р. функції президента, першого секретаря Центрального комітету комуністичної партії і голови Національного фронту.У зв’язку з початком в СРСР періоду гласності і перебудови певні зміни відбувалися і в ЧРСР. Суспільство поступово долало апатію, пройшли демонстрації у зв’язку з 20-річчям окупації у 1988 р., на честь Дня національної незалежності 28 жовтня 1988 р.
Посилився вплив громадської організації «Хартія - 77», яка слідкувала за дотриманням владою обов’язків, прийнятих на Гельсінській нараді 1977 р. У 1978 р. створюється комітет на захист громадян, яких незаконно переслідували за їхні погляди. Головою Федеральних зборів було обрано О. Дубчека, а 29 грудня 1988 р. Президентом республіки одноголосно обрали Вацлава Гавела. Одночасно розпочинались економічні реформи, і їхні наслідки були дуже негативними для Словаччини, що викликало національні суперечки між чехами і словаками. Після виборів 1990 р. Словацька національна партія висунула вимогу повної незалежності Словаччини. Після періоду конфронтації 25 листопада 1992 р. Федеральні збори прийняли рішення про припинення федерації двох народів. 1 січня 1993 р. на мапі Європи на місці чехословацької федерації виникли дві нові держави - Чеська республіка і Словацька республіка. Після «оксамитового розлучення» в обох державах були проведені президентські вибори. Президентом Чеської Республіки став В. Гавел, який був переобраний і на другий термін, а Словацької - М. Ковач, якого на наступних виборах змінив Р. Шустер. У травні 2004 р. Словацька Республіка була прийнята до НАТО та ЄС. У Словаччині президента обирають загальним прямим голосування на 5-річний термін, а більша частина виконавчої влади покладена на голову уряду - прем’єр-міністра, який зазвичай є лідером партії чи коаліції, що отримала більшість на виборах у парламент, і призначається президентом. Решту міністрів уряду призначає президент за рекомендацією прем’єр-міністра. Вищим законодавчим органом Словаччини є однопалатна Народна рада, делегати якої обираються на 4-річний термін на основі пропорційного представництва.За ініціативи Чехії, була створена Вишеградська група країн (Чехія, Польща, Угорщина), з метою якнайшвидшого входження до ЄС. Чехія і Словаччина стали членами Ради Європи. У 1999 р. Чехія була прийнята до НАТО, а в травні 2004 р. - до ЄС. Відповідно до Конституції, Чехія є парламентською демократією. Глава держави (президент) обирається кожні п’ять років парламентом. Президенту надано особливі повноваження: пропонувати суддів Конституційного суду, розпускати парламент за певних умов, застосовувати вето на закони. Він також призначає прем’єр-міністра, який визначає основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, а також інших членів урядового кабінету за поданням прем’єр-міністра.
Чеський парламент є двопалатним і складається з палати депутатів і сенату.