§ 4. «Білль про права» 1791 року
Конституція 1787 року не містила розділу, присвяченого правам і свободам американських громадян. У ній були лише позначені загальні положення про судові гарантії, статус і права громадянина в дусі суворої законності.
Сама ж ідея гарантованості цивільних прав походила від Декларації незалежності 1776 року, тому вже в перебігу ратифікації штатами Конституції було порушено питання про необхідність доповнення ухваленого тексту положеннями про цівільні права.В 10 з 13 конституцій окремих штатів було представлено спеціальний білль щодо прав, який ґрунтувався на Декларації прав штату Вір- джинія 1776 року, ухваленої ще до проголошення незалежності. Най- докладнішими були відповідні розділи в конституціях штатів Мериленд і Массачусетс. Деякі штати відмовилися ратифікувати Конституцію США через відсутність в ній білля про права громадян. Хоча спочатку творці Конституції передбачали віднести регулювання цивільних прав і свобод до компетенції штатів, тепер було визнано необхідність досягнення компромісу. Ініціатором розроблення загальнодержавного документа щодо цивільних прав виступив Джеймс Медісон, який у червні 1798 року запропонував Першому конгресу федерації проект загальнофедерального білля про права. Проект підтримав Томас Джефферсон. Закріплення цивільних прав і свобод в його уявленні було не тільки необхідним саме по собі, а й мало стати однією з гарантій за-
гального правового устрою держави, запорукою від зловживань з боку законодавця.
Конгрес затягнув обговорення поправок до Конституції до серпня 1789 року. Узгоджений проект з деякими змінами було схвалено 25 вересня 1789 року у вигляді десяти поправок до основного тексту Конституції. До грудня 1791 року вони були ратифіковані штатами. Проголошені в «Біллі» права і гарантії були найсуттєвішими порівняно з тим, що містили конституції більшості штатів, але вони були всезагальними і створювали значний для XVIH століття ступінь загальнодержавного демократизму. Поправки мали як мінімум подвійну мету: по-перше, вони створювали сферу загальнофедерального контролю і законодавства відносно цивільних прав і свобод; по-друге, вперше у сфері політичного законодавства їх було побудовано як заборони і обмеження, що накладалися, в тому числі на законодавців.
У «Біллі про права» закріплювалися основні демократичні права і свободи політичного характеру: свободи віросповідування, слова, друку, зборів та петицій. Народу гарантувалася цивільна і особиста недоторканність: особи, житла, паперів та майна. Істотною гарантією цивільної свободи мало стати право на носіння зброї, яке визнавалося «необхідним для безпеки вільної держави» і не могло обмежуватися владою. Цикл поправок присвячувався судовим та карно-правовим гарантіям: громадянам надавалося невід’ємне право на розгляд справи у суді присяжних, діяла презумпція невинуватості (ніхто не міг спонукатися свідчити проти самого себе), без суду заборонялося позбавляти життя, свободи або власності, обвинуваченому забезпечувалися права процедури habeas corpus при забороні на надмірні застави. Важливе значення мала дев’ята поправка, де проголошувалася можливість державного визнання й інших цивільних прав, безпосередньо не перелічених, але нібито таких, що випливали із загальної доктрини природних і невідчужуваних прав громадян.
Конституція Північноамериканської держави, яка склалася в 1787 - 1791 роках, зберігала свою силу понад 200 років і стала основою подальшого державно-політичного розвитку США. Її основоположним принципом було закріплення представницької демократії, яка гарантувалася організацією управління на основі поділу влади, а також вибірністю державних інститутів різних рівнів.
5 січня 1798 року і 25 вересня 1804 року відповідно були прийняті ще додаткові 11-та і 12-та поправки до Конституції США відносно юрисдикції Сполучених Штатів і президентських виборів.