§ 3. Конституція США 1787 року
Військово-політична єдність, закріплена у «Статтях конфедерації» 1781 року, склалася в перебігу війни за незалежність 13 північноамериканських колоній проти англійської корони. Цей союз мав тимчасовий і декларативний характер, відповідаючи потребам воєнного часу.
Але в післявоєнний період виявилася його неефективність при розв’язанні як внутрішньополітичних, так і соціально-економічних проблем. Найгострішою стала проблема фінансування армії шляхом збільшення податків, які збиралися зі штатів. Післявоєнна криза призвела до повного обезцінення грошей і зростання інфляції. В умовах відсутності централізованої влади неможливо було розпочати виплати французьких кредитів. Крім того, загострилися суперечності між американськими штатами з приводу освоєння західних земель, які не могла розв’язати конфедерація. Масові соціальні заворушення, які виникли через економічну та фінансову кризу, остаточно довели неспро-383
можність конфедеративного устрою, що стало основною причиною перегляду «Статей конфедерації» 1781 р. У травні 1787 року у Філадельфії відбувся спеціальний конвент, який повинен був виробити новий конституційний документ. Після тривалих спорів стосовно най- придатнішої для США форми політичного устрою депутати схвалили проект конституції, складений Джеймсом Медісоном. Він характеризувався лаконічністю і включав преамбулу та сім статей, з яких тільки чотири було поділено на розділи.
Конституція 1787 року встановила республіканську форму правління як для держави в цілому, так і для окремих штатів. Основним принципом організації держави став федералізм, заснований на визнанні високої міри самостійності штатів. Організацію влади було підпорядковано принципу поділу влади - законодавчої, виконавчої та судової.
Законодавча влада здійснювалася конгресом федерації, який складався з двох самостійних палат - Палати представників і Сенату.
Палата представників обиралася на два роки населенням штатів відповідно до чисельності кожного і на підставі вимог, установлених у даному штаті. Членом цієї палати міг стати тільки громадянин штату, який досяг 25-річного віку. Сенат формувався з особливих представників штатів (старше 30 років і з високим цензом осідлості) по двоє від кожного штату незалежно від розміру його території і чисельності населення. Сенаторів обирали законодавчі збори штатів за власними правилами на шість років.До компетенції конгресу входило право встановлювати податки, збори і мито, регулювати торгівлю, грошову і фінансову систему, армію, флот. Палати володіли повною оганізаційною самостійністю і рівними правами в галузі законодавства. Але тільки нижня палата могла виступати ініціатором фінансових законів і порушувати справи щодо імпічменту проти вищих посадових осіб. Сенат мав пріоритет у зовнішньополітичних справах.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки колегією виборців. На посаду президента міг претендувати громадянин США, який досяг 35 років і мав високий ценз осідлості. Одночасно з президентом обирався віце-президент, який не мав самостійної влади і був заступником та помічником президента. Останній володів владними повноваженнями, що відповідало ідеї сильної президентської влади. Він був верховним головнокомандувачем, за згодою сенату укладав міжнародні договори, призначав вищих посадових осіб, мав право законодавчого вето, яке могло бути подолане сенатом кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів. Відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади регулювалися на основі принципу стримування та противаги, спрямованого на недопущення концентрації влади в одній із гілок. Цей принцип повинен був не тільки попередити узурпаторські тенденції, а й забезпечити стабільність і безперервність функціонування самої державної влади.
Судова влада надавалася Верховному суду федерації і нижчим судам. Судді призначалися президентом за згодою сенату.
Конституція США 1787 року закріпила створення єдиної федеративної держави з республіканською формою правління. Принципи державного устрою, закладені зазначеним документом, значною мірою відзначалися демократизмом і в подальшому послужили еталоном для багатьох країн, які прагнули побудувати демократичну державність на принципах парламентаризму.