§4.6. Арабський халіфат

Перша держава арабів виникла у 30-ті р. VII ст., в Ара­вії завдяки діяльності релігійно-політичного лідера арабів Мухаммеда (570-632 рр.) і створеної ним нової релігії - іс­ламу.

Суспільний устрій Арабського халіфату був досить строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Специ­фіка арабського феодалізму полягала в багатоукладності, в значному розвитку державної власності на землю. Вели­кий вплив на суспільний лад мала релігійно-правова дог­матика ісламу. Тому на перший план виходили відмінності між мусульманами і немусульманами. Панівний клас фе­одалів не мав чіткої ієрархічної структури. Основна частка воєнної здобичі надходила верхівці «правовірних» - халі­фам, емірам, воєначальникам, чиновникам. Вони швидко збагачувалися, мали палаци, велику кількість слуг. Перед­умовою їх економічного панування було панування адміні­стративно-політичне. До складу панівного класу входила і верхівка підкорених народів.

Селяни в халіфаті були основним станом, який сплачу­вав податки, спадковими орендарями державних земель. Особливо важко було селянам-немусульманам, які сплачу­вали податки і виконували різноманітні повинності. Важ­ливу роль у халіфаті відігравала купецька верхівка. Міста були центрами торгівлі, ремесла і культури. Але, на відмі­ну від Європи, міста не мали самоврядування.

Найнижчою верствою були раби. Ця група населення поповнювалася головним чином за рахунок полонених і невільників.

Державний лад халіфату можна характеризувати, як феодально-теократичну монархію (деспотію). Джерелом влади халіфа було: 1) обрання народом і 2) заповідане роз­порядження попереднього халіфа. Останній спосіб обран­ня халіфа стає домінуючим. Влада халіфа припиняється зі смертю, відмовою від влади, фізичною чи моральною не­спроможністю виконувати свої функції.

Помічником халіфа і другою особою у країні був візир, його влада могла бути необмеженою та обмеженою. Візирі з необмеженою владою самостійно керували державою від імені халіфа, лише звітуючи перед ним за свої дії. Другі - виконували лише накази халіфа. Іншими важливими чи­новниками у халіфаті були такі як: особа, що наглядала за чиновниками халіфа; керівник поліції; завідуючий поштою (розвідкою).

Для ведення поточними справами були створені особли­ві канцелярії (дивани): військових справ, внутрішніх справ, фінанси і диван, де складали списки усіх чиновників.

Місцеве управління концентрувалася в руках еміра, якого назначав халіф. Поступово їх влада стала спадко­вою. Еміру підпорядковувалися війська, місцевий адміні­стративний, фінансовий і судовий апарати. Еміри мали помічників - наїбів. Посадові особи, що керували селами називались шейхами. Останні представляли родову знать сільської чи кочової общини. У містах була своя система управління. Очолював її раїс. Значну роль у містах відігра­вало мусульманське духовенство.

Армія арабів складалася з двох частин: постійного війська і загонів добровольців - «борців за віру». В столиці і великих містах були розташовані відбірні частини. Халі­фи створювали кінну гвардію з вихованців-рабів - гулями.

Право. Основною особливістю мусульманського права є те, що воно випливає із релігійних законів ісламу. Звід­си й інша його особливість - необхідність для мусульман, у якій би країні вони не жили, керуватись тільки мусуль­манським правом.

Мусульманське право має два головних джерела: закон (шар) і звичай (дат або урф). Закон, або писемне право (шаріат), складається із Корану (вищого, основного зако­ну), Суни або Сунета (дії і слова пророка) і фетви (рішень законодавців).

Право власності в мусульманстві є необмеженим пра­вом. Не можуть бути у власності такі речі: повітря, море, пустеля, мечеть, школа, рабиня, що мала дітей від господа­ря, та інше.

Мусульманське право поділяє майно на рухоме і неру­хоме, як таке, що характеризується індивідуальними озна­ками, і таке, що їх не має. Право розрізняло три види зе­мель:

1) хіджаз - це та частина Аравійського півострова, де жив Мухаммед. Вона є святою землею і складається із м. Мекки та решти Хіджазу. На цій землі не можна селитися немусульманам, полювати, знищувати дерева. З мешкан­ців цієї землі бралася десятина;

2) джихад - землі, завойовані мусульманами у війні з невірними. Мешканці цих земель ставали орендарями і мали платити подать - харадон - пропорційно прибуткові;

3) землі мульк - це землі, власники яких були вбиті або втекли; не зайняті, брошені, а потім оброблені мусульмана­ми. Цей вид землевласності не набув широкого розповсю­дження.

Частина загарбаних земель надавалася окремим осо­бам за військову або державну службу. Це був так званий «ікт», з якого володар мав прибуток у вигляді податку, що стягувався з населення, яке обробляло його. Особливий вид землі становили землі «вакуф», прибутки з яких надходили мечетям, медресе (духовна школа), цвинтарям, гробницям святих, притулкам, караван-сараям (готелям). Вакуфна земля не могла бути продана, закладена, подарована і ні­яким іншим чином відчужена. Земля передавалась у ва- куф добровільно у присутності каді.

Шлюбно-сімейне право. Головою сім’ї є чоловік, який тільки і вважається людиною. На дружин і дочок дивили­ся як на річ. Шлюбний договір в ісламі більш близький до договору купівлі-продажу, воля жінки не має ніякого зна­чення. Чоловіки можуть одружуватися з немусульманка- ми, але мусульманки не можуть одружитися з невірними. Чоловік може одночасно мати чотирьох дружин. Шлюб роз­ривається за фізичних недоліків одного з подружжя, при зраді, якщо перебувають у кровній спорідненості, а чоло­вік може розірвати шлюб без будь-яких причин.

Кримінальне право у мусульманському праві було най­відсталішим. Під злочином розуміють: 1) насильницькі дії проти осіб - вбивство, поранення; ці дії каралися за прин­ципом таліона або платився викуп; 2) дії, за які відповід­но до Корану, особа підлягає покаранню: подружня зрада (забивають камінням), споживання вина, крадіжка, участь у заколоті (смертна кара) тощо. 3) дії, за які закон не вста­новлює покарання - бурлакування, втеча з поля бою, не­правдиві звинувачення та інше.

Спадкування майна проходить по закону і по заповіту. Спадкодавець може розпоряджатися тільки третиною май­на. Успадковують майно як чоловік, так і жінки. Кожен із спадкоємців має право на певну частину спадщини.

Судова система. Судові функції в халіфаті були ві­докремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів. Верховним суддею вважався халіф. У цілому ж здійснення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судова влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадив) із представників мусульманського духівництва.

Контрольні питання:

Визначить основні ознаки феодалізму.

Визначить основні риси феодального права.

Дайте періодизацію розвитку Франкської держави.

Охарактеризуйте державний устрій Франкської держави. Дайте загальну характеристику «Салічної правди».

Які види злочинів і покарань Вам відомі за Салічною правдою? Які основні риси мав судовий процес за Салічною правдою? Дайте класифікацію праву власності у франків за Салічною правдою.

Дайте визначення станово-представницькій монархії.

У чому полягала різниця між статусом серва та вілана? Поясніть, у чому суть реформ Людовика ІХ.

Розкрийте зміст «Великого березневого ордонансу».

Що таке талья? Коли і за яких обставин вона була запрова­джена у Франції ?

Роз’ясніть, в чому полягають принципи «превентивного пра­ва» короля і «королівські випадки» у Франції ?

З яких компонентів складалася, судова система у середньовіч­ній Франції?

Чому становлення німецької державності відбувалося, посту­пово?

Яким чином «Кароліна» вплинула на становлення німецького карного права?

Що таке право справедливості?

Як відбувалося становлення англійського парламенту? Назвіть основні риси англійського феодального права? Охарактеризуйте державний устрій Арабського халіфату.

Дайте класифікацію праву власності в мусульманському праві.

Рекомендована література:

Основна:

1. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб.: рекомендовано МОН України [2-ге вид., перероб. і доп.]. Київ : Центр навчальної літератури, 2016. 872 с.

2. Глиняний В. П. Історія держави і права зарубіжних кра­їн: навч. посіб.: рекомендовано МОН України. Київ : Істина, 2010. 768 с.

3. Історія держави і права зарубіжних країн: підруч. для студ. свищ. навч. закл.: рекомендовано МОН України / за ред. Л. М. Маймескулова. Харків : Право, 2011. 520 с.

4. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: підручник. Київ : Ін Юре, 2003. 584 с.

5. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіж­них країн [Текст]: навч. посібник; 8-ме вид., доповн. Київ : Атіка; Харків : Право, 2015. 624 с.

6. Тихоненков Д. А. Історія держави і права зарубіжних кра­їн: посіб. для підгот. до іспитів. Харків : Право, 2017. 248 с.

7. Трофанчук Г. І. Історія держави і права зарубіжних кра­їн: правові джерела: навчальний посібник. Київ : Юрінком Інтер, 2018. 450 с.

Додаткова:

1. Буткевич О. В. Міжнародне право Стародавнього світу. Київ : Україна, 2004. 864 с.

2. Долиновский С. Л. Становление и развитие парламент­ской монархии в Великобритании. История государства и права. 2008. № 17. С. 35.

3. Історія держави і права зарубіжних країн / за заг. ред. О. М. Джужи. 2-ге вид., переробл. і допов. Київ : Атіка, 2006. 256 с.

4. Історія держави і права зарубіжних країн: (Серед. віки та ран. новий час): навчальний посібник / за ред. Б. Й. Тищика. Львів : Світ, 2006. 695 с.

5. Історія держави та права зарубіжних країн: словник-довід­ник / уклад. Д. Г.Каюк. Дніпропетровськ : Юрид. акад. МВС Укра­їни, 2003. 180 с.

6. Історія держави і права зарубіжних країн у схемах / уклад.: С. І. Власенко [та ін.]. Харків : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2007. 35 с.

7. Ковальова С. Г. Історія держави і права зарубіжних країн: запитання та відповіді: [навч.

8. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. Пер. с фр. Общ. ред. Ю. Л. Бессмертного. Послесл. А. Я. Гуревича. М. : Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. 376 с.

9. Саксонское зерцало. Памятник, комментарии, исследова­ния / отв. ред.: В. М. Корецкий. Москва : Наука, 1985. 270 с.

10. Середа А. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.]; Держ. вищ. навч. закл. «Запоріз. нац. ун-т М-ва освіти і науки України». Запоріжжя, 2007. 294 с.

11. Стародубцев Г. С., Осавелюк А. М. Становление классиче­ского международного права: средние века. Государство и право. 2011. № 4. С. 121-123.

12. Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн. Київ : ВЕНТУРІ, 1997. 303 с.

13. Шигаль Д. А. Історія держави і права зарубіжних країн: [курс лекцій]. Харків : ФІНН, 2010. 340 с.