§4. Суд та юрисдикційний процес
Судові органи. Упродовж другої половини 60-х рр. судова система УРСР функціонувала на основі Закону про судоустрій УРСР, який було ухвалено 30 червня 1960 р. Надалі до нього неодноразово вносилися зміни, які, однак, не спричинили суттєвих перетворень в організації та діяльності судових органів.
Більший вплив на їхню діяльність, переважно все ж не юридичного, а ідеологічного характеру, у цей час справляли партійні, а інколи партійно-державні документи, наприклад, прийнята 30 липня 1970 р. спільна постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо поліпшення роботи судових і прокурорських органів», у якій наголошувалося на необхідності дотримання соціалістичної законності у діяльності судів та створення «обстановки високої відповідальності за доручену справу», бездоганного виконання службових обов’язків.Найвищим судовим органом держави виступав Верховний Суд СРСР. Він здійснював нагляд за діяльністю судів СРСР, а також судів союзних республік у встановлених межах. Верховний Суд СРСР обирався Верховною Радою СРСР на п’ятирічний термін. Відповідно до закону «Про Верховний Суд СРСР», який було видано у листопаді 1979 р., усією своєю діяльністю цей орган держави був покликаний забезпечувати правильність застосування законів, при здійсненні правосуддя на нього покладався обов’язок вивчати та узагальнювати судову практику, здійснювати аналіз судової
статистики та надавати керівні роз’яснення з питань застосування законодавства. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду СРСР були обов’язковими для судів, інших органів та посадових осіб, що застосовували закон, щодо якого надавалося роз’яснення.
Засадничі положення щодо організації та функціонуваннясудової системи республіки були окреслені Конституцією УРСР 1978 р. Насамперед, ст. 149 наголошувала, що правосуддя в Українській РСР здійснюється винятково судом.
Судова система УРСР складалася з Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду, районних (міських) народних судів.
Відповідно до Конституції усі суди УРСР утворювалися на засадах виборності суддів та народних засідателів. Народні судді районних (міських) народних судів мали обиратися відповідно обласними, Київською міською радами народних депутатів. Вибори ж суддів Верховного Суду УРСР, а також обласних судів, Київського міського суду здійснювалися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах громадян за місцем їхнього проживання або роботи відкритим голосуванням, а народні засідателі вищих судів - відповідними радами народних депутатів.Найвищим судовим органом УРСР за Конституцією вважався Верховний Суд УРСР. На нього ж покладалося й здійснення нагляду за судовою діяльністю судів республіки. До його складу, відповідно до ст. 151, входили голова Верховного Суду УРСР, його заступники, члени та народні засідателі.
Конституцією було декларовано демократичні засади організації та діяльності судових органів. Так, у ст. 152 виголошувалося, що розгляд цивільних та кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіально, а у суді першої інстанції - за участі народних засідателів, які при здійсненні правосуддя наділялися усіма правами, які мали судді. А наступна стаття встановлювала, що судді та народні засідателі є незалежними і підпорядковуться виключно законові. Суддям та народним засідателям «забезпечуються умови для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав та обов’язків». Будь-яке втручання до діяльності суддів та на-
родних засідателів у здійсненні правосуддя проголошувалося неприпустимим. Щоправда, на практиці партійний диктат та «телефонне право» часом нівелювали цю конституційну вимогу.
Нормами Конституції також встановлювалося, що організація і порядок діяльності судів Української РСР визначаються законами Союзу РСР та УРСР. Наприкінці 1970-х на початку 1980-х рр. було видано низку законодавчих актів, спрямованих на організаційне упорядкування та оптиміза- цію діяльності судових органів. Відповідно до нової Конституції СРСР у листопаді 1979 р.
Верховною Радою СРСР було видано закони «Про Верховний Суд СРСР», «Про державний арбітраж в СРСР» та ін., а 25 червня 1980 р. було законодавчо затверджено нову редакцію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій в СРСР. Цей загальносоюзний нормативно-правовий акт став основою для ухвалення у 1981 р. низки законів УРСР: «Про судоустрій УРСР», «Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР», а також «Про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР».Згідно зі статтею 43 Закону від 5 червня 1981 р. «Про судоустрій Української РСР» Верховний Суд УРСР функціонував у складі судових колегій у кримінальних і цивільних справах та Пленуму, а для розгляду організаційних питань утворювалася Президія. Судові колегії у межах своїх повноважень розглядали справи як суд першої інстанції у касаційному порядку, в порядку нагляду та у зв'язку з нововиявле- ними обставинами. Було закріплено, що Верховний Суд УРСР видає власний друкований орган - «Бюлетень Верховного Суду Української РСР», у якому мали публікуватися матеріали, що висвітлювали його діяльність та були покликані сприяти роботі підлеглих судових органів.
У період, що розглядається, відбулися зміни в організаційній будові та правовій регламентації діяльності органів державного арбітражу. У січні 1974 р. Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було перетворено на союзно-республіканський орган. Окрім того, Рада Міністрів СРСР затвер-
дила нове Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР. Було затверджено й Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР. Наприкінці 1970-х рр. було закладено конституційні основи державного арбітражу (ст. 163 Конституції СРСР 1977 р.). Основним завданням органів державного арбітражу проголошувалося вирішення у межах їхньої компетенції господарських спорів між підприємствами, організаціями та установами при укладенні договорів та у зв’язку з виконанням договірних зобов’язань.
Арбітраж був покликаний забезпечувати правильне та однакове дотримання законодавства у галузі народного господарства. Організація та порядок діяльності органів державного арбітражу визначалися виданим 30 листопада1979 р. Законом СРСР «Про державний арбітраж СРСР». Система органів державного арбітражу складалася з Державного арбітражу СРСР, державних арбітражів союзних республік (зокрема й Державного арбітражу УРСР), державних арбітражів областей.Правосуддя у Збройних Силах СРСР у цей час на території УРСР здійснювалося військовими трибуналами, організація та діяльність яких регулювалися Положенням про військові трибунали, затвердженим 25 грудня 1958 р. Верховною Радою СРСР. Законом СРСР від 25 червня 1980 р. до нього було внесено деякі зміни. У місцях дислокації військ в Україні існували військові трибунали військових округів та гарнізонів. Військові трибунали були цілковито підпорядковані Верховному Суду СРСР і в організаційному, функціональному та матеріально-технічному відношенні жодним чином не були пов’язані із судовою системою УРСР.
Головними джерелами процесуального права були Цивільний процесуальний кодекс УРСР 1963 р. та Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1960 р., що базувалися на відповідних Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік. Характерними особливостями змін у процесуальному праві в цей час стали розширення кола учасників процесу, збільшення обсягу їхніх процесуальних прав. З’являються й інші джерела права, якими регламентувалися правовідносини процесуального характеру. 11 липня 1969 р.
було затверджене Положення про попереднє взяття під варту. У ньому достатньо чітко визначався порядок застосування цього запобіжного заходу. Указами Президії Верховної Ради СРСР 1969 та 1970 рр. захисникові надавалася можливість брати участь у справі з моменту оголошення звинуваченому про закінчення попереднього слідства та подання для ознайомлення усіх матеріалів справи. Водночас, участь захисника у попередньому слідстві обов’язковою не була.
Загалом демократичні принципи процесуального права дістали закріплення у Конституції УРСР 1978 р. У її статтях декларувалося здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; відкритість та гласність судового розгляду; участь громадських організацій і трудових колективів у судочинстві в цивільних та кримінальних справах; незалежність суддів та народних засідателів і підпорядкування їх тільки законові; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; право обвинуваченого на захист; провадження судочинства українською мовою або мовою більшості населення місцевості тощо. Але далеко не завжди названі принципи реалізувалися належним чином, не забезпечувалися юридичні гарантії прав особи, нерідко порушувалися визначені законом терміни слідства й, відповідно, терміни перебування заарештованих під вартою до суду.
Варто зазначити, що на розвиток правової системи УРСР вплинуло й застосування норм міжнародного права. Нові потреби, що виникали у той час, зумовили, наприклад, появу такої підгалузі, як космічне право. СРСР було підписано Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору, зокрема, Місяць та інші небесні тіла (1967 р.); ратифіковано Угоду про рятування космонавтів, повернення космонавтів та повернення об’єктів, запущених до космічного простору (1968 р.). У 70-х рр. укладено міжнародні угоди щодо господарського використання космосу та ін. Ці договори та угоди неминуче відобразилися й у внутрішньому праві УРСР та усього Союзу РСР.
Таким чином, розвиток Радянської держави середини 60-х - середини 80-х рр. розпочався контрреформами 1964 —
1965 рр. та завершилося новим поворотом 1985 р. Цей час виявився доволі складним та суперечливим. Розвиток державихарактеризується контрреформами. У державному механізмі відбулися зміни, спрямовані на те, щоб скасувати реформи попереднього періоду. Зростають масштаби бюрократичного апарату, відбувається узурпація значної частини правотворчих функцій виконавчою владою.
Однак надалі, в 70-х рр., суттєвих перетворень, окрім тих, які випливали із ухвалення нової Конституції, в УРСР не відбувалося. Право УРСР за своїм змістом також змінилося мало, однак у його формі сталися помітні перетворення, які характеризувалися активною кодифікацією, створенням Основ конкретних галузей права, кодексів СРСР та УРСР.КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Наведіть характеристику основних положень Конституції УРСР 1978 р.
2. Назвіть найвищий орган державної влади УРСР за Конституцією 1978 р.
3. Перелічіть складові системи місцевих органів влади в УРСР.
4. Які заходи було вжито у 60 — 80-х рр. ХХ ст. для удосконалення організації та діяльності органів внутрішніх справ?
5. Якими законодавчими актами визначалися правові засади діяльності прокуратури?
6. Які зміни відбулися у сімейному праві з появою Кодексу УРСР про шлюб та сім’ю 1969 р.?
7. У чому полягали суперечливі тенденції розвитку кримінального права в означений період?
8. Визначте особливості побудови судової системи УРСР у 60 — 80-х рр. ХХ ст.
9. Назвіть головні джерела процесуального права Української РСР у 60 — 80-х рр. ХХ ст.
10. Які зміни відбклися у пенітенціарній системі з набуттям чинності Виправно-трудового кодексу УРСР 1971 р.?
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна
1. Гончаренко В. Д. Історія держави і права України: підручник / В. Д. Гончаренко, В. М. Єрмолаєв, В. О. Рум’янцев та ін. - Х.: Право, 2013. - 704 с.
2. Тацій В. Я. Історія держави і права України. Академічний курс: підручник: у 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Київ: Ін Юре, 2000. - Т. 1. - 648 с.
3. Бурді М. Ю. Історія держави і права України: практикум / М. Ю. Бурдін, О. А. Гавриленко, І. Д. Коцан та ін.; за ред. М. Ю. Бу- рдіна. - Х.: ФОП Бровін О. В., 2017. - 444 с.
4. Гавриленко О. А. Історія держави і права України: хрестоматія-практикум: навчальний посібник / О. А. Гавриленко, І. А. Логвиненко, Л. В. Новікова. - Х.: ХНУ ім. Каразіна, 2015. - 348 с.
5. Тищик Б.Й. Історія держави і права України: акад. курс: підручник / Б. Й. Тищик, І. Й. Бойко. - К.: Ін юре, 2015. - 808 с.
6. Музиченко П. П. Історія держави і права України: навч. посіб. / П. П. Музиченко. - 6-те вид., перероб. і доп. - Київ: Знання, 2007. - 471 с.
Допоміжна
1. Баран В. Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980 рр.) / В. Баран, В. Даниленко. - К.: Альтернативи, 1999. - Т.13. - 303 с.
2. Баран В. К. Україна після Сталіна: нарис історії. 1953 - 1985 рр. / В. К. Баран. - Л.: МП «Свобода», 1992. - 134 с.
3. Бойко І. Й. Історія правового регулювання цивільних, кримінальних та процесуальних відносин в Україні (ІХ-ХХ ст.): навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / І. Й. Бойко - Львів: Видав. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2014. - 904 с.
4. Гончаренко В. Д. Тернистий шлях до незалежності / В. Д. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України. - 1999.
- № 2 (17).
5. Грищук В. К. Основні етапи другої комплексної кодифікації законодавства УРСР / В. К. Грищук // Радянське право. - 1988.
- № 1. - С. 84-87.
6. Заруба В. М. Історія держави і права України: навч. посіб. / В. М. Заруба. - К.: Істина, 2006. - 416 с.
7. Кульчицький В. С. Історія держави і права України: підручник / В. С. Кульчицький, Б. Й. Тищик. - К.: Ін Юре, 2007. - 624 с.
8. Гончаренко В. Д. Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. / В. Д. Гончаренко, В. М. Єрмолаєв, В. О. Рум'янцев та ін. - Х.: Право, 2008. - Т.1: Методологічні та іс- торико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України - 728 с.