§ 2. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

Логічною ланкою у ланцюгу визвольних змагань стала спроба самовизначення Карпатської України. Українській Срібній землі, як в давнину називали Закарпаття, долею судилося найшвидше з усіх земель України потрапити у чужу неволю і найдовше в ній перебувати.

1918 р., у Сегеді 18 грудня 1918 р. українське населення Закарпаття. Ухвалу про злуку з Наддніпрянщиною 21 січня

1919 р. прийняв Собор усіх русинів, які жили в Угорщині, що відбувся в Хусті.

Однак поразка визвольних змагань, а головно, окупація Польщею західноукраїнських земель, а Румунією — Буко­вини відрізала Закарпаття від основної частини України. За такої вимушеної ситуації представники закарпатської емігра­ції в США уклали з Президентом Чсхо-Словацької Ре­спубліки Томашсм Масариком договір про приєднання Підкарпатської Русі до ЧСР на засадах найповнішої автономії. Він підтверджувався Сен-Жсрменським договором від 10 вересня 1919 р.

Але чехи не виявили розуміння українського питання. Закарпаття залишалося колоніальним краєм. Протягом двох десятиліть закарпатські українці даремно домагалися авто­номії. З травня 1938 р. вони в черговий раз надіслали депутацію до Праги з вимогою надати Закарпаттю авто­номію. Спостерігаючи хитання празького уряду, провідники трьох закарпатських фракцій у Чехо-Словацькому парла­менті об'єдналися і також зажадали автономії. Закарпаття 11 жовтня 1938 р. одержало автономію. Був затверджений український уряд, до складу якого увійшло 6 міністрів.

Першу адміністрацію Підкарпатської Русі (таку офіційну назву набуло Закарпаття) очолили Андрій Бродій та Степан Фснцик, проте вони швидко дискредитували себе як агенти Угорщини і Польщі.

155

Августин Волошин, автор багатьох праць з педагогіки, людина, яка мала великий авторитет серед широких мас населення. На його долю випала нелегка місія очолювати уряд саме в період вкрай напруженої міжнародної обстанов­ки, коли "сильні світу цього" готували нову світову війну. У той час Угорщина дістала підтримку Німеччини й Італії у своїх посяганнях на частину Закарпаття. У Відні 2 листопада 1938 р. "арбітри" — міністри іноземних справ Йоахим Ріббентроп та Галеаццо Чіано — присудили Угорщині південну частину Закарпаття з містами Ужгоро­дом, Мукачевим, Береговим загальною площею 12400 квадратних кілометрів та населенням 1100 тисяч чоловік. У маніфесті "Український народе Прикарпаття!" про цей грабіжницький акт зазначалося: "З болем у серці сповіщаємо тобі сумну звістку про те, що комісія арбітрів двох великих держав... постановила — від нашого краю, від нашої молодої держави були відірвані деякі землі. Представники нашої влади змушені були прийняти цю умову, бо несила боротися зі світовими державами. Очікуємо твердого морального оперту населення Карпатської України і всього українського народу". Августин Волошин, який був присутній на Віден­ському арбітражі, висловив надію, що на цьому все закінчиться, бо Польща й Угорщина прийняли до відома умову, за якою зобов'язалися не втручатися в українські внутрішні справи. Однак фашистська Угорщина, прикрива­ючись демагогічними обіцянками, готувалася до окупації краю, а шляхетська Польща підштовхувала її до цього.

У багатьох місцях Галичини відбулися демонстрації і мітинги солідарності з Карпатською Україною. Прагнучи захистити українську землю, яка здобула свободу, багато молодих діячів Організації українських націоналістів почали нелегально переходити кордон. Однак серед її проводу не було одностайності щодо політики, яку потрібно проводити.

Уряд Августина Волошина вжив ряд заходів щодо зміцнення автономії Карпатської України. Розпочалася підго­товка до виборів у регіональний парламент — Сойм, була сформована перша чота Української національної Оборони під командою полковника Михайла Колодзінського. Ук­раїнізувалися система освіти, видавнича справа та адмі­ністрація.

156

Вибори до Сойму розпочалися 12 лютого 1939 р. Голосування проходило на основі Виборчого Закону Чехо­словацької республіки, який діяв і на території Карпатської України. Всього у виборах взяли участь 92,5 % (за іншими даними — 86,1 /0) з усіх тих, що мали право голосувати, з них 92,4 % проголосували за Українське національне об'єднання, яке очолював Августин Волошин.

За ходом виборів уважно стежила вся прогресивна світова громадськість, а особливо українська діаспора. Августин Волошин одержав на своє ім'я вітальну телеграму від українців з Канади, в якій зазначалося: "Просимо уряд Карпатської України передати нашим братам привіт. У неділю 12 ц. м. 500 тисяч українців з Канади звернені на Вас, брати і сестри з Карпатської України".

Скликання Сойму уряд Чехо-Словаччини весь час відкладав, і нарешті Президент Еміль Гаха призначив його на 15 березня 1939 р. Однак у зв'язку з ускладненням міжнародної обстановки Августин Волошин 14 березня 1919 р. прийняв рішення проголосити самостійність, про що писав у Німеччину: "До міністра закордонних справ, Берлін. Від імені уряду Карпатської України прошу вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною німецького Рейху. Прем'єр-міністр, д-р Августин Волошин, Хуст". Тоді ж був сформований тимчасовий уряд, який очолив Августин Волошин, а міністрами стали Федір Ревай, Юрій Перевузник, Степан Клочурак, Юлій Бращайко, Микола Долинай.

У Хусті розпочав роботу перший Сойм Карпатської України.

1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

2. Назва Держави є Карпатська Україна.

3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України на чолі.

4. Державна мова Карпатської України є українська мова.

5. Барви Державного прапору Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя — горішня, а жовта — долішня.

6. Державним Гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий Герб: мсдвідь у лівім червонім полі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі і тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі.

157

7. Державний Гімн Карпатської України "Ще не вмерла Україна".

8. Цей закон зобов'язує зараз його прийняття. Референтом цього законопроекту був адвокат Михайло

Брашайко. Саме він виступив ініціатором злуки Закарпаття з Українською Народною Республікою у січні 1919 р. і на засіданні Сойму наголосив: "По тисячолітній неволі наша земля стала вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, с і хоче бути Україною. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було б довго жити, то наш край назавжди залишиться українським, бо нема такої сили, яка б могла знищити душу, сильну волю нашого українського народу".

Таємним голосуванням був обраний Президент — Авгу­стин Волошин, за якого проголосували всі посли.

Немає жодних підстав стверджувати, що проголошення Августином Волошиннм Карпатської України було здійснено з відома Німеччини. Можливість створення своєрідного "п'ємонту України" в Закарпатті аж ніяк не входило у плани Угорщини, Польщі, Радянського Союзу та й самої Німеччини в її стратегічних розрахунках. Історія зайвий раз довела, що у міжнародній політиці єдиним вагомим аргу­ментом с баланс сил. Йосип Сталін дуже нервово відреагував на перспективу, що маленьке Закарпаття могло стати прикладом у боротьбі всього українського народу за неза­лежність.

Міклош Хорті надіслав Адольфу Гітлсру вітальну теле­граму, в якій улесливо писав: "Ваша Екселснція! Сердечно дякую! Я не можу навіть виразити, який я щасливий, бо ця життєдайна територія для Мадярщини фактично є справою життя".

У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. угорська армія розпочала агресію проти незалежної Карпатської України. Німецький консул Гомілкар Гофман передав Августину Волошину телеграму від Адольфа Гітлера, щоб територія краю була передана мадярам без боїв. Президент Августин Волошин дав гідну відповідь: "Хоч Карпатська Україна хоче жити в мирі зі своїми сусідами, однак зі зброєю в руках виступить проти всіх, хто задумав би порушити її свободу та державні кордони". Такою була воля народу. Вперше на

158

шляху опанування Європою і світом агресори дістали належну відсіч.

Головною силою, яка стала на перешкоді просуванню угорських фашистів углиб країни, була Карпатська Січ. Перші загони січовиків на Закарпатті сформував Дмитро Климпуш в Ясіні ще 1932 р. Однак остаточно питання про створення національної оборони було вирішене, як зазнача­лося, у вересні 1939 р.— після Віденського арбітражу. Вже 4 грудня 1938 р. у Хусті відбувся 1 з'їзд Карпатської Січі, на якому розглядалися внутрішні організаційні справи, а 19 лютого 1939 р.— II з'їзд, який продемонстрував військову силу в 10-тисячному поході січовиків у столиці краю. Парад приймали члени уряду на чолі з Августином Волошиним, серед промовців був і генерал Української галицької армії Віктор Курманович. Січові гарнізони створювалися в особ­ливо важливих пунктах краю — Королевім над Тисою, Іршаві, Торуні, Ставному, Персчині. Робітничі відділи Карпатської Січі мали завдання відбудовувати дороги, пильнувати головний шлях Хуст—Довге—Свалява—Перечин.

Вся поневолена Україна з хвилюванням стежила за долею цього клаптика української землі — Карпатської України. Сотні галичан, волинян, синів інших земель України влилися у Карпатську Січ, щоб зі зброєю в руках боронити свободу своїх братів.

До складу команди Карпатської Січі увійшли Дмитро Климпуш (комендант), Іван Роман (заступник), Іван Рогач (генеральний писар), Степан Росоха (референт преси та інформації і зв'язків з урядом). Штаб Карпатської Січі: полковник Михайло Колодзінський, його заступники поручик Роман Шухевич та чотар Зенон Коссак, члени Осип Карачсвський, Юрій Лопатинський, Євген Врецьона.

Августин Волошин 15 березня 1939 р. призначив військовим міністром Степана Клочурака, головнокомандува­чем військ Карпатської України було призначено полковника Сергія Єфремова. Прийнятий наказ про створення регулярної армії мав велике значення, бо згідно з ним вона була під охороною Женевської конвенції стосовно ведення війни, обміну полонених тощо.

Чутки про героїчний твердий опір Карпатської Січі як армії Карпатської України поширилися по всьому світу, викликаючи симпатії до мужності оборонців. Зі сторінок світових газет зникали архаїчні назви Карпатська Русь,

159

Мадярська Русь, поступившись місцем назві Карпатська Україна. Це означало, що Закарпаття — це ані "нічия земля", ані "земля без імені", а частина України.

Навіть польська преса, засліплена ненавистю до всього українського, але вражена мужністю оборонців Карпатської України, зазначала: "Мусимо, одначе, чесно сказати, що в контексті останніх подій маємо більше пошани до українців, ніж до чехів і словаків. Хоч би як там було і хоч би ким були оті "січовики", все ж таки ті люди не скавуліли, не склали зброї, але билися в найтяжчих політичних і стратегічних умовах ".

Отже, проголошення 15 березня 1939 р. незалежності Карпатської України та її героїчна оборона були волевияв­ленням частки українського народу, актом сміливим, рішу­чим, гідним великої пошани. Карпатська Україна мала значення, аналогічне значенню Української Народної Ре­спубліки 1917—1920 рр. і сприяла перетворенню великої частини населення краю, особливо молоді, на національно свідомих українців. Події міжвоєнного періоду наштовхували на важливі висновки щодо німецько-радянських стосунків, слугуючи переконливим доказом того, як мало українці могли покладатися на "добру" волю Адольфа Гітлера і Йосипа Сталіна.