Проблема періодизації історії українського права.

Право є частиною духовної культури українського народу і вивчення історії його розвитку може сприяти підвищенню рівня правосвідомості як частини свідомості народу. Рівень же свідомості народу є пропорційним рівню свідомості його еліти.

В останні роки простежується закономірна тенденція, спрямована на розмежування історії української державності й національного права.

На думку колективу авторів під керівництвом проф. О.Шевченка періоди розвитку української держави і українського права не співпадають, оскільки право закріплює ті відносини, які уже склалися у державі, хоча в окремих випадках воно може передувати розвиткові держави. Специфіка ж розвитку українського права, як стверджують автори, полягає в тому, що воно у багатьох випадках існувало і застосовувалось за відсутності української держави.

Звідси, вищеназвані автори вирізняють лише шість основних періодів у розвитку українського права:

1) основні джерела - звичай і закон (IX - XIII ст.);

2) застосування звичаєвого права і польсько - литовського законодавства (XIV - сер. XVII ст.);

3) розвиток і застосування загального права і національного законодавства (сер. XVII - XVIII ст.);

4) період домінування закону як джерела права (XIX - поч. XX ст.);

5) період виникнення національного законодавства (1917-1920 рр.);

6) період виникнення і панування закону влади (1921-1991 рр.).

Водночас, колектив двотомного академічного курсу,,Історія держави і права України” (далі - ІДПУ) за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка називає двадцять п’ять періодів у розвитку Української держави та її права.

Для значної частини сучасних дослідників ІДПУ (П. Захарченко та ін.) є прийнятнішим традиційний напрямок за яким - історія права та його інститутів розглядається у рамках розвитку окремих етапів української державності.

Таким чином, вище викладені позиції необхідно враховувати при висвітленні особливості розвитку права Руси - України.

2.