Постанова РНК СРСР «Про введення трудових книжок» (20 грудня 1938 р.)

(Витяги)

...Совет Народних Комиссаров Союза ССР постановляет:

1. Ввести с 15 января 1939 г. для рабочих й служащих всех

государственннх й кооперативних предприятий й учреждений Трудовне книжки, видаваемне администрацией предприятия (учреждения).

2. В Трудовне книжки вносить следующие сведения о владельце Трудовой книжки: фамилия, имя, отчество, возраст, образование, профессия й сведения о его работе, о переходе его из одного

предприятия (учреждения) в другеє, о причинах такого перехода, а

также о получаемнх им поощрениях й награждениях.

3. Утвердить форму Трудовой книжки.

4. Трудовне книжки изготовляются по єдиному для всего

Союза ССР образцу. Текст Трудовой книжки печатается на русском

язнке й на язнке данной союзной или автономной республики...

6. Рабочие й служащие, поступающие на работу, обязани

предьявлять администрации предприятия (учреждения) Трудовую

книжку. Администрация может принимать на работу рабочих й

служащих только при предьявлении Трудовой книжки.

Лица, поступающие на работу впервне, обязани предьявить

администрации справку из домоуправления или сельского совета о

своем последнем занятии...

Собрание постановлений й распоряжений

правительства Союза Советских Социалистических Республик. — 1938. — № 58. —

Ст. 329.

409

Спогади жертви сталінського тоталітарного

режиму К.П.Борисова (1938 р.)

БОРИСОВ Костянтин Петрович, 1888 року народження, м.Москва, росіянин, проживав у м.Вінниці, освіта нижча, член КП(б)У з 1919—1928 рр., із робітників, завгосп

перевалочного пункту заготконтори «Мурманськторгу», одружений, одна дитина. Звинувачений за ст. 54 і 54 КК

УРСР. Вироком спеціальної судової колегії Вінницького

облсуду від 26 серпня 1938 р. засуджений до розстрілу.

Судовою колегією з карних справ Верховного Суду СРСР 4

грудня 1938 р. вирок замінено ув'язненням на 10 років у

ВТТ.

вирок скасовано і справа припинена.

«Всі показання мною були підписані через биття і катування,

які до мене застосовували слідчі. Мене бив Ширін з допомогою

Гуня і Антонова, останні мене тримали, а Ширін ніжкою від стільця

бив мене в кімнаті 51. Дудник особисто мене не бив, а завжди давав

розпорядження конвойним, щоби били особливо жорстоко, і я був

у комендатурі побитий конвойними за наказом Гуня 7.УШ.38 р.

Якось вночі на допиті після нелюдського биття слідчі Гуня і

Антонов взяли мене в машину, повезли на кладовище, зав'язали

мені очі, шляхом інсценування розстрілу почали вимагати зброю, я

тоді показання не давав тому, що не знав, яку зброю видати. При

цьому був присутній вахтер Довгань. Через всі катування я змушений був 7 серпня 1938 року підписати все, що дав мені Дудник для

підпису.

У комендатурі у мене зрізали всі ґудзики не лише на верхньому

одязі, але й на білизні. Після цього мене кинули в камеру тюрми

НКВС зі словами «староста, опрацювати!» В камері староста оголосив мені «порядок», і тут же я від нього дізнався, що з цієї камери

відправили у в'язницю червоного партизана т.Вдовіна.

Через кілька годин мене викликали до слідчого Антонова,

кабінет № 74. Привели без крику, і слідчий також не кричав, а задав

мені лише три запитання: до якої організації належу, хто мене

завербував і кого я завербував. Я заявив йому, що я являюся членом

профспілки, а там ніяких вербовок нема. Слідчий Антонов засміявся і сказав: «Піди ще відпочинь у камері і порадься зі старостою.

Заарештований, він артист опери і тебе не підведе, дасть гарну

пораду». І тут же мене відпустили в камеру №6. Мені стало все ясно

— в НКВС пролізли фашисти.

О першій годині ночі 6.УІ мене викликали в кабінет 74 до

Антонова, який мене протримав до 6 години ранку. Увесь цей час

я стояв на ногах біля стіни. Слідчий Антонов вимагав від мене

410

відповіді на задані запитання.

дурниця і відповідати на них я не буду. Тоді слідчий Антонов почав

мені завдавати ударів по всьому тілі і, нарешті, ногою випхав з

кабінету і віддав конвоїру для відправки в камеру № 6. Староста

камери, побачивши мене побитим, порадив підписати все, що

напише слідчий, аби лише зберегти здоров'я, і тут же додав, що

коли я не підпишу, наді мною буде здійснена інквізиція.

Перша інквізиція почалася з 14 червня 1938 року. «Політ з

парашутом», тобто вибиття з-під мене, стільця. Після падіння я

отримував травми хребта і розладнання шлунку, що супроводжувалося рвотою. Таких «польотів» було організовано 10 разів. Не

домігшись від мене відповіді на вказані вище три запитання, мене

знову відправляли в камеру. А в камері чергував якийсь Бабейко

Павло, який ставив мене до стіни і не давав спати годин 8—10.

Не встиг я оклигати від першого «парашутного» катування, як

на наступну ніч конвоїри, б'ючи мене, знову повели до Антонова і

протримали три доби без сну, посадивши на ніжку перекинутого

стільця, і чергували слідчі по черзі — Антонов, Гуня і Зборовський,

які гасили недопалки цигарок в мою лису, сиву голову.

Коли я від виснаження, після декількох безсонних ночей падав

з ніжки стільця, мене били ногами і чим попало. І тільки вранці о

6 годині 18.УІ.38 р. я був знову відправлений конвоїрами до камери

№ 6, до того ж по дорозі до камери, у дворі били конвоїри.

Далі я був знову, викликаний в кабінет № 74 до Антонова, де

застав також н-ка 4 від. Ширіна, з кабінету № 74 мене привели в

кабінет Ширіна, куди одночасно зі мною привели якогось заарештованого з орденом Леніна на грудях. Нач-к Ширін, побачивши

орден Леніна, зірвав його із арештованого і кинув в куток, куди

мене поставили. Я нагнувся, щоб підняти орден Леніна, але тут же

на мене накинулися слідчі і почали гамселити ногами. Н-к Ширін

запитав мене, чому я досі не відповідаю на три заданих мені

питання. Я відповів, що на такі дурні запитання вважаю зайвим

відповідати.

Ширін тут же розпорядився відправити мене в камеру, дорогою конвоїри «інквизиції» продовжували мене бити щодуху.

О 2 годині ночі конвоїри потягли мене знову до кабінету

Антонова. Антонов накинувся на мене з биттям. Невдовзі прийшов

Ширін і накинувся на мене з кулаками, почав вимагати, щоб вказав

йому місцезнаходження неіснуючого складу зброї. Я йому заявив,

що це його фантазія, що про ніякий склад зброї я не маю уявлення.

Тоді мене перевели в кабінет № 51, погано освітлений, де був один

диван і два стільця. Тут же мені знову запропонували, щоб я

говорив і оббріхував себе. Я рішуче відмовився. Тоді Ширін подз411

вонив і до кабінету зайшов слідчий Гуня, п'яний, і з ним також

п'яний Антонов. Вони заткнули мені рота кашкетом і поклали на

стілець долілиць. Гуня закрутив мені руки за спину, голову поклав

поміж ніг, а Антонов мої ноги затис поміж своїх. В цей час нач. 4

від. НКВС Ширін почав мене бити ніжкою стільця. Я втратив

свідомість і прийшов до тями лише в коридорі, облитий водою.

Поруч зі мною в коридорі, також без ознак життя, валявся якийсь

труп. Потім я впізнав — це був командир Червоного партизанського

загону, інвалід, персональний пенсіонер тов. Асауляк.

Мене знову відправили в камеру, насилу волочачи ноги, битий

по дорозі конвоїрами, я дістався до камери.

Мене зустріли старший наглядач і конвоїр Бабейко Павло і

потягли в туалет — почали знову бити і вимагати, щоб я заправ свої

штани від «гівна». Потім у мокрій білизні, кинули назад до камери

№ 6, де товариші по камері вжахнулися, побачивши мене всього

побитого. Вони нарахували 33 чорних смуги від биття ніжкою

стільця. Так скінчилася моя 4-а «інквизиція» катом н-ком Ширіним. Через три дні мене знову викликали в кабінет № 74 до

Антонова і знову повторилося все теж — знову мене посадили на

стілець, прив'язали до спинки стільця. Ширін вийшов, а два слідчі

Антонов і Гуня у п'яному вигляді, похвалялись, що випили по сто

грамів спирту, почали наді мною знущатись. Я втратив свідомість.

Антонов у цьому кабінеті №51 заснув на дивані. А Гуня вийняв з

кишені сталевий предмет, відкрив мені рота і, наставляючи на

кожний зуб, пресом почав ламати і відколювати мені зуби.

чином він зламав мені три зуби — один надщербив, а два зовсім

вибив. А коли я знепритомнів, він облив мене водою, відв'язав від

стільця і поставив до стіни. В цей час прокинувся Антонов. Гуня

зайняв його місце, а Антонов почав бити мене боксерськими

прийомами. П'ята за рахунком «інквизиція» закінчилася з приходом н-ка Ширіна, котрий вимагав од мене відповіді на «три питання» — до якої організації я належу, хто мене завербував і кого я

завербував, а також про склад зброї. Я відмовився відповідати і мене

з биттям конвоїри знову відвели до камери.

Мої співкамерники не змогли перелічити, скільки мені було

нанесено ударів ніжкою від стільця — спина і ноги були покриті

чорною шкірою і спухлими рубцями. Так закінчилася п'ята «інквизиція».

Через п'ять днів мене викликали в кабінет 74, де я застав

Антонова і Гуню, це було близько 3-х годин. Слідчий Гуня сказав,

що пора їхати. Мене вивели у двір, де стояв «чорний ворон». Мене

ввели туди, поклали ниць на підлогу із зав'язаними руками і очима,

і повезли, їхали ми довго. Потім зупинились. Мене витягли з

412

«чорного ворона» і кудись повели, увесь час тримаючи за руки. А

коли мені розв'язали очі, то я побачив, що стою біля викопаної

могили на кладовищі «Каліча». Тут же Антонов запропонував мені

відповісти на «три запитання». Я категорично відмовився, тоді

Антонов заявив мені, що він розстріляє мене. Я сказав: «Можете

розстріляти мене, а обманювати і брехати я ні на кого не буду».

Слідчий Гуня почав клацати револьвером і зробив три спуска

револьвера. Після цього мене знову із зав'язаними очима повели

назад. По дорозі у мене впала з очей пов'язка. Коли підійшли до

«чорного ворона», шофер на прізвище ІІІкребот почав бити мене

ручкою від дверцят. Опісля мене привели знову в НКВС і вимагали

моєї підписки, що я нікому не буду говорити про подію. На цьому

закінчилась моя 6-а «інквизиція».

Мене перевели в кабінет № 49 до слідчого Зборовського.

я застав червоногвардійця і кол. офіцера, учасника ленінградського

повстання (взяття Зимового Палацу в 1917 р.) на прізвище Соханський Олександр Валер'янович. Я його з трудом упізнав, так як він

був увесь побитий. Після цього мене перевели назад в кабінет №50

до слідчого Дудника, де весь у синцях сидів т. Соколов, червоний

партизан. Мене слідчий Зборовський передав конвоїру, який знущався наді мною, бив і кричав «не хочеш підписувати, так отримаєш боляче», і після кожного крику наносив удари.

Через два дні мене перевели з тюрми НКВС в спецкорпус

тюрми, звідкіля щодня возили в «чорному вороні» ніччю навідстійку, де я стояв по 5 і навіть більше, 9-Ю годин на ногах обличчям у

потилицю іншого заарештованого.

І ось в ніч на 31.VII мене привезли в НКВС, але не повели в

кімнату, де «стоять», а повели в кімнату чергового коменданта. Тут

я побачив стос аркушів списаних і чистих, поклав їх на стіл

старший конвоїр Бабейко Павло, покликав мене до столу і дав

ручку підписати. Я відмовився, тоді Бабейко Павло почав мені

наносити удари у вухо, щоб перебити мені перетинку. Я намагався

врятувати вухо і підставляв частину потилиці. Всього ударів я

отримав не менше 12-ти, бив мене Бабейко доти, поки не здер

шкіру на пальцях...

П'ять раз я втрачав свідомість. Приводячи мене до тями,

Бабейко тут же пхав мені ручку в руку, заставляючи підписуватись,

як на чистих аркушах, так і на заповнених; поставив я свій підпис

на цих аркушах чи ні — не пам'ятаю».

Червоні жорнова. Спогади репресованих,

членів їх родин, свідків репресій. — Вінниця,

1994. - С. 20-23.

413