§1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО СВОБОДУ совістіТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

В юридичній літературі інститут свободи совісті розглядається як комплексний, що містить в собі норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного та інших галузей права. Підтвердженням цього є те, що інститут свободи совісті не має єдиного методу правового регулювання, а норми, які регулюють здійснення права на свободу совісті, належать до різних галузей права. Тобто система правових норм, які регулюють свободу совісті, складалась як комплексний міжгалузевий правовий інститут.

334

Законодавче закріплення інституту свободи совісті пройшло ряд етапів, починаючи з Декрету Радянського уряду від 22.01.

Наприкінці 80х на початку 90х років гостро постало питання про поліпшення законодавства, яке діяло в цій сфері, а з прийняттям Україною Декларації про державний суверенітет та Акту про незалежність перебудова фактичних відносин між державою та церквою значно випереджувала чинні правові норми. Початком формування системи національного законодавства про свободу совісті та релігійні організації став період 19911992 pp. В законодавстві цього часу було закріплено нові принципи регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення свободи совісті. Мова, насамперед, йде про закони України "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про альтернативну (невійськову) службу"2 й інші нормативні акти. Ці документи становлять значний внесок в процес подолання негативних наслідків дій державних органів щодо релігії і церкви, надають гарантії створення сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадської злагоди і співробітництва людей незалежно від світогляду чи віровизнання.

Держава гарантує кожному громадянинові право на свободу совісті, яка включає в себе свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм розсудом і свободу одноособове чи разом з іншими особами сповідати будьяку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Зазначене законодавство має гуманістичний зміст, спрямоване на підвищення правової забезпеченності можливостей громадян на свободу совісті, переоцінку місця і ролі релігії в системі громадських цінностей, встановлення дійсно рівних можливостей та прав для громадян у суспільстві незалежно від ставлення до релігії. В Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" підкреслюється, що ніхто не може встановлювати обов'язкові переконання і світогляд. Не допускається будьяке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до віросповідання або відмови від нього, до участі або неучасті в богослужіннях,

' Див.: Збірник Узаконень та Розпоряджень РобітничоСелянського Уряду України за 1919 рік.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. N 25. Ст. 283: 1992. N 15. Ст. 188.

335

релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Громадяни України, які належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах (євангельські християни та ін.) при наявності істинних переконань мають право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку. При цьому вони користуються всіма соціальноекономічними, політичними та особистими правами та свободами і виконують обов'язки громадян України. Ніхто не може з погляду на свої релігійні переконання ухилитися від виконання конституційних обов'язків (ст.З).

Держава гарантує також рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Будьяке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі та ненависті чи образа почуттів громадян тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ряд гарантій реалізації права на свободу совісті встановлено в сфері освіти та виховання дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дитей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Відповідно до Конституції України, законів України "Про освіту"1 та "Про свободу совісті та релігійні організації" церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Державні учбововиховні заклади в Україні мають світський характер. Доступ до різних форм і рівнів навчання надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. В той же час громадяни можуть навчатися релігійним віровченням та здобувати релігійну освіту індивідуально або іншими шляхами, вільно обираючи мову. З цією метою релігійні організації можуть, відповідно до їх внутрішніх настанов, створювати учбові заклади і групи, проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належить або надається у користування.

Релігійним організаціям гарантується проведення наукових досліджень без будьяких обмежень, в тому числі тих, що фінансуються державою. Не допускається обмеження на пропаганду їх резуль

татів або включення до загальноосвітніх програм за ознакою їх відповідності чи невідповідності положенням будьякої релігії чи атеїзму.

При здійсненні Україною державної політики щодо релігії і церкви держава виходить з принципу відокремлення релігійних організацій і церкви від держави. Держава не втручається в діяльність релігійних організацій, яка здійснюється в межах закону, не фінансує діяльність будьяких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Жодна релігія не може бути визнана державною як обов'язкова.

Разом з тим держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості і поваги між громадянами, які сповідають або не сповідають релігію, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями, поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. З метою забезпечення нормальної діяльності релігійних організацій і церкви, проведення ними культурних та обрядових заходів, навчання та наукових досліджень здійснюється процес врегулювання державноцерковних відносин. Церкві повертаються культові споруди, а в ряді випадків релігійним організаціям передаються споруди, які є визначними пам'ятками історії та культури, що тривалий час утримуються державою і використовуються з культурноосвітньою метою. Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 4.03.1992 р.1, їм повертаються культові будівлі та інше майно, яке було незаконно вилучене з церковного вжитку. Розпорядженням Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна" від 22.06.1994 р.2 місцевим органам влади доручено забезпечити передачу у безплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за своїм призначенням.

' Див.: Голос України. 1992. 10 березня. 2 Див.: Урядовий кур'єр. 1994. 25 червня.

337

1 Див.: Відомості Верховної Ради України. 199). N 34, Ст. 451.

336

культових споруд, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям.

Релігійні організації не виконують державних функцій, але відіграють значну роль у духовному відродженні суспільства, піклуються про хворих, знедолених, інвалідів, беруть участь у благодійницькій та іншій суспільне корисній діяльності. Враховуючи це, Указом Президента України "Про надання пільг релігійним організаціям" від 22.06.1994 р.1 релігійним організаціям встановлено ряд пільг, зокрема вони звільнені від обкладання ввізним митом щодо товарів, які їм надходять зза кордону як гуманітарна та матеріальнотехнічна допомога.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати на рівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. При цьому вони не можуть брати участі у діяльності політичних партій і надавати їм фінансову підтримку, висувати кандидатів до органів державної влади, вести передвиборчу агітацію, фінансувати виборчу компанію, окремих кандидатів до цих органів, зобов'язані додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.