1. Загальнотеоретична характеристика функцій державних органів

У правовому регулюванні діяльності органів виконавчої влади суттєве значення має науково обгрунтоване визначення виконуваних цими орга­нами функцій та їх компетенції.

Як відомо, функції становлять найважливішу складову управлінської діяльності, походять від загального змісту державного управління, скла­дають змістову характеристику діяльності1.

Досліджуючи функціональний блок статусу органу виконавчої влади, звернімо увагу на те, що «функціональний аналіз є найбільш глибоким за ступенем проникнення у зміст і найвищим за рівнем теоретичного уза­гальнення аспект дослідження державного управління»2. Його застосу­вання створить можливості для з’ясування задач та ролі держави, а також її окремо взятих органів.

Нагадаємо, що слово «функція» походить від латинського /іїпсііо («відправлення, діяльність») і має таке значення: «...роль, яку певний со­ціальний інститут виконує відносно потреб суспільної системи... залежність, яка прослідковується між різними соціальними процесами»3. У деяких джерелах поряд зі словом «функція» у дужках зазначають: «роль»4.

Найчастіше термін «функція» у науковій літературі використовується як назва та/або характеристика напрямку діяльності, як узагальнююча характеристика сутності завдань і цілей діяльності кого-небудь або при­значення чого-небудь.

На думку В.Б. Авер’янова, «поняття функцій, у його загальносоціоло-гічному змісті, покликане охопити й відобразити внутрішню природу, най­глибший зміст, тобто суть діяльності»5.

Діяльність держави проявляється у певних напрямках. Кожен з них є функцією7. Варто погодитися з тим, що «визначення змісту функцій будь-якого феномена є передумовою розуміння головного й визначального у цьому феномені, виявлення його соціального значення»8. Саме тому на­прямки діяльності держави дають можливість визначити цілі та завдання її діяльності на певному історичному етапі розвитку суспільства.

101

Найбільш узагальнено функції держави вивчає наука загальної теорії права і держави. Автор використовує результати її досліджень (її надбан­ня) у своїй праці як даність, яка вже встановлена, досліджена та узагаль­нена. Наука загальної теорії права та держави визначає найбільш загальні (основні) напрямки діяльності держави такими основними функціями, як забезпечення прав людини, соціальне обслуговування населення, регу­лювання економічних відносин, охорона природи, охорона правопоряд­ку, міжнародне співробітництво тощо.

Одним із прикладів широкої класифікації функцій держави є позиція французького вченого Б. Гурнея. Він поділяє кожну окрему державну функ­цію на підфункції, кожна з яких, у свою чергу, поділяється на елементарні дії. Так виникає «піраміда функцій», а саме: 8 функцій першого ступеня, 48 – другого, ЗО – третього9.

Соціальна роль держави є визначальним чинником, який обумовлює систему її органів, їх призначення, напрямки діяльності. У такий спосіб органи законодавчої, виконавчої та судової влади виконують певний, при­таманний лише їм комплекс функцій. У загальному вигляді функціональ­не призначення влад у державі можна окреслити наступним чином: зако­нодавча встановлює правила правової поведінки колективних та індивіду­альних суб’єктів громадянського суспільства, виконавча забезпечує дієвість формально визначених правил поведінки та їх реальне втілення у життя, судова оцінює ступінь правомірності поведінки суб’єктів права порівняно із встановленими загальнообов’язковими правилами поведінки та, у разі необхідності, застосовує до порушників заходи державного примусу.

Поштовхом до здійснення такого розподілу видів державної діяльності стали властиві будь-якій діяльності стадії прийняття рішення, його вико­нання та контролю за виконанням, їх виникнення є об’єктивним яви­щем, зумовленим активністю індивідів та їхніх об’єднань.

Функції держави і функції державних органів не є однопорядковими яви­щами (поняттями). У функціях держави виражається зміст її діяльності загалом (тобто всієї державної діяльності), а у функціях державних органів – лише зміст специфічної частини (ділянки) державної діяльності10. Функції окремого органу держави говорять про соціальне призначення цього конкретного органу як особливої частини механізму держави.

Тому, на нашу думку, було б неправильно визначати функції держави як просту арифметичну суму функцій її органів, а функції органів – як результат подільності функцій держави. Слід ураховувати масу інших чин­ників, вплив яких не можна ігнорувати.

Між функціями держави і функціями органів держави прослідковується співвідношення, тотожне співвідношенню філософських категорій «ціло­го» та «частини». Частина завжди несе на собі відбиток цілого, виражає природу цілого, зберігає його певні специфічні риси. Частина існує остіль­ки й тому, що існує ціле, до якого вона належить, і навпаки, без частини не існує цілого. Можна встановити взаємний перехід частин у ціле та цілого у частини. Кожна із цих категорій існує лише тому, що існує інша.

Функції частин (органів держави) походять від функцій цілого (держа­ви), але не є результатом їх механічного поділу. Розуміння функцій дер­жави як суми функцій державних органів неприпустиме. Подібний підхід

102

«зітре» масу чинників, таких як масштабність впливу, характер та ступінь важливості розв’язування завдань, інтегративність, структурність, гене-тичність, субординованість тощо.

Взаємозв’язок функцій органів держави з функціями держави виступає не у вигляді лінійного причинного ряду, а у вигляді своєрідного замкнуто­го кола, всередині якого кожна частина є умовою другої та обумовлена нею".

Державний орган бере участь у виконанні всіх функцій держави, але переважно зайнятий тими з них, які прямо витікають з його призначен­ня12. Через «покладення» державою на свій одиничний (конкретний) орган певного «набору» (комплексу) функцій досягається спеціалізація держав­ної діяльності, виділяються ті державні структури, які «опікуються» ок­ресленою сферою суспільних відносин, певним родовим або видовим об’єк­том державного управління. Саме у такий спосіб можна встановити, що забезпечує конкретний орган, чим він займається, за що несуть відпові­дальність його посадові особи.

Література

1. Аверьянов В.Б. Функции й организационная структура органа госу- дарственного управлення. – К., 1979. – С. 25–26.

2. Там само. – С. 28.

3. Философский знциклопедический словарь / Гл. ред. Л.Ф. Ильи- чев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панса. – М.: Советская знцик- лопедия, 1983. - С. 751.

4. Хропанюк В.Н. Теория государства й права. – М.: ДДТ, 1995. – С. 219.

5. Аверьянов В.Б. Зазнач, праця. – С. 17.

6. Тихомиров Ю.А. Курс административного права й процесса. – М.: Юринформцентр, 1998. – С. 47.

7. Пертцик В.А. О путях повьішения зффективности управленческого труда в местньїх Советах депутатов трудящихся РСФСР // Актуальнне проблеми социалистического государственного управлення / Под ред. Е. Старосьцяка, В.А. Пертцика. – Иркутск – Варшава, 1973. – С. 126.

8. Иванцова Г.А. Теоретико-правовне проблеми развития местного са- моуправления: Автореф. дисс... канд. юрид. наук. – Уфа, 2000. – С. 11.

9. Гурней Б. Введение в науку управлення. – М.: Прогресе, 1969. – С. 35-43.

10.Совершенствование аппарата государственного управлення / Под общ. ред. В.В. Цветкова. - К., 1982. – С. 89.

11.Философский знциклопедический словарь / Гл. ред. Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панса. – М.: Советская знциклопедия, 1983.– С. 7619.

12.Курашвили Б.П. Очерктеории государственного управлення. – М., 1987.-С. 212.

103