ПІСЛЯМОВА

У монографії здійснено наукове дослідження та теоретичне уза­гальнення нормативно-правове забезпечення взаємодії у сфері охорони державного кордону України, результатом чого стало ви­роблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення норм адміністративного законодавства, які врегульовують взаємодію у цій сфері, визначені шляхи упорядкування діяльності суб’єктів взаємодії.

Проведене дослідження дозволило запропонувати низку визна­чень основоположних наукових категорій і понять, а також сформу­лювати ряд загальних висновків, які підсумовують дослідження і ві­дображають отримані результати.

Безпека державного кордону зосереджує діяльність різних за ха­рактером повноважень органів публічної адміністрації, а також міс­цевого населення, що проживає в контрольованих прикордонних ра­йонах. Особливе місце серед них посідає Державна прикордонна служба України, що обумовлено її завданнями у статті 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» - забезпе­чення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Взаємодія органів виконавчої влади, місцевого самоврядування з Державною прикордонною службою України у сфері охорони дер­жавного кордону, пройшла чотири етапи становлення і розвитку: пе­рший етап -V ст. - XIII ст.; другий етап - XIV ст. - початок ХІХ ст.; третій - починаючи з 1918 року - кінець 80-х років; четвертий - з по­чатку 90 років ХІХ ст. по теперішній час. На кожному з цих етапів ві­дбувається складний процес зародження, формування, розвитку та удосконалення спільної діяльності різних органів у сфері охорони державного кордону. Незважаючи на суттєві відмінності етапів один від одного, їх об’єднує спільна мета - надійна охорона державного кордону, що вимагає об’єднання всіх зусиль держави для зміцнення недоторканності її кордонів. На сучасному етапі розвитку охорона кордонів, забезпечення повсякденного пропуску через кордон осіб, транспортних засобів, вантажів, підтримання правопорядку на при­леглих до кордону територіях потребує залучення не лише збройних

формувань і правоохоронних органів, а й органів виконавчої влади на всіх її рівнях, органів місцевого самоврядування і місцевого насе­лення прикордонних регіонів.

Проаналізувавши результати наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів щодо співвідношення понять «охорона держав­ного кордону» та «захист державного кордону», зроблено висновок про їх принципову різницю між змістом і законодавчим закріплен­ням. Закон України «Про державний кордон України» не дає їх чіт­кого розмежування. В дійсності охорона державного кордону здійс­нюється повсякденно, а захист у разі виникнення загрози порушен­ня, або порушення державного кордону України.

Сфера охорони державного кордону включає: порядок перети­нання державного кордону України; плавання і перебування україн­ських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у тери­торіальному морі та внутрішніх водах України; заходження інозем­них невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і пор­ти України та перебування в них; утримання державного кордону України; провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України, дотримання правил прикордонного режиму.

Взаємодія у сфері охорони державного кордону розвивається з діалектичної залежності від загального поняття взаємодії, що перед­бачає вплив різних суб’єктів один на одного з метою здійснення спі­льних дій. Взаємодія у сфері охорони державного кордону, має свої індивідуально визначені ознаки, які обумовлюють конкретно взяту сферу діяльності - забезпечення недоторканності державного кордо­ну. Внаслідок узагальнення правового осмислення поняття взаємо­дія, встановлено, що під взаємодією у сфері охорони державного ко­рдону, слід розуміти спільну, узгоджену діяльність Державної при­кордонної служби України з уповноваженими органами публічної адміністрації та громадськими формуваннями з охорони громадсько­го порядку і державного кордону у сфері охорони державного кор­дону, що здійснюється з метою забезпечення недоторканності дер­жавного кордону України.

Завдання взаємодії у сфері охорони державного кордону випли­вають із її особливостей і полягають у визначенні місця, ролі та пов­новажень кожного суб’єкта взаємодії у здійсненні спільних дій, ви- 188

користання всіх можливих сил, засобів після попередньої погодже­ності і координації з метою досягнення спільних результатів.

Взаємодія у сфері охорони державного кордону України ґрунту­ється на міжвідомчих відносинах результатом яких є спільна діяль­ність органів, що територіально функціонують у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах або в місцях здійснення прикордонного контролю, і в кінцевому результаті реалізують не ін­тереси окремого органу, а національні інтереси держави по підтри­манню прикордонної безпеки.

Різноплановий характер питань, що потребують повсякденного врегулювання, щодо недопущення зміни проходження лінії держав­ного кордону, пропуску через кордон осіб, транспортних засобів, ва­нтажів, підтримання правопорядку на прилеглих до кордону терито­ріях, вимагає зосередження діяльності різних державних органів влади, органів місцевого самоврядування та місцевого населення ко­нтрольованих прикордонних районів.

Повноваженнями, що стосуються сфери охорони державного ко­рдону, наділені органи виконавчої влади на всіх рівнях: Кабінет Мі­ністрів України, компетентні центральні органи виконавчої влади і місцеві органи виконавчої влади контрольованих прикордонних ра­йонів. Особливе місце серед органів виконавчої влади у досліджува­ній сфері посідає Державна прикордонна служба України. Здебіль­шого повноваження інших компетентних органів публічної адмініс­трації у цій сфері не здійснюються без органів і підрозділів охорони державного кордону.

Повноваженнями у сфері охорони державних кордонів наділені лише ті органів місцевого самоврядування, територіальні межі яких співпадають з контрольованими прикордонними районами, прикор­донною смугою і лінією проходження державного кордону України, тобто є прикордонними територіями. Органи місцевого самовряду­вання реалізують повноваження у прикордонній сфері через діяль­ність постійних або тимчасових комісій, відповідних відділів, шля­хом урегулювання питань, пов’язаних з проходженням державного кордону, у межах наданих законодавством повноважень.

Взаємодія громадських формувань з охорони громадського по­рядку і державного кордону з підрозділами Державної прикордонної служби України носить партнерський характер, оскільки вона мож-

лива лише за добровільної згоди на участь в діяльності таких гро­мадських формувань.

Практичну складову втілення нормативних приписів у відносини відображає механізм взаємодії, що складається з окремих стадій: ви­значення необхідності та напрямків взаємодії; розроблення та при­йняття організаційних рішень; доведення рішень до відома адреса­тів; організація виконання рішень та реалізація (здійснення) спільних заходів; контроль за реалізацією рішень, (оцінка результатів).

Важливим елементом під час організації та здійснення спільної діяльності у сфері охорони державного кордону є чітка координація взаємодії, яка знаходить свій прояв у горизонтальних зв’язках, що виявляється в партнерських відносинах. Суб’єктами такої координа­ції виступають: Голова Державної прикордонної служби України, начальники регіональних управлінь, начальники органів охорони державного кордону, начальники відділів прикордонної служби та їхні заступники. Однак для всіх зазначених суб’єктів координація не є їхнім головним напрямком діяльності і здійснюється в інтересах вирішення завдань у сфері охорони державного кордону.

На підставі аналізу правових джерел, діяльності різних органів і форм співпраці досліджено досвід взаємодії у сфері охорони кордо­нів Європейського Союзу, особливість якого полягає в дієвій систе­мній безпековій політиці, яка не обмежується територією співтова­риства, а розпочинається в третіх країнах - можливих постачальни­ках нелегальних мігрантів. Для узгодження діяльності у сфері охо­рони кордонів функціонує Європейське агентство з управління опе­ративним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (FRONTEX), яке надає допомогу в управлінні кордонами та координує спільні дії в пунктах пропуску країн Євро­пейського Союзу і в третіх державах, які не є його учасниками, у разі виникнення надзвичайних подій.

В основу взаємодії у сфері охорони кордонів Європейського Со­юзу покладено те, що цю діяльність здійснює прикордонна поліція, 190

яка структурно входить до поліції держави, що полегшує вирішення питань, пов’язаних із боротьбою зі злочинністю, переслідуванням злочинців, проведенням спільних (у межах поліцейського органу) профілактичних і безпекових заходів не лише у сфері охорони дер­жавних кордонів, а й у внутрішній та зовнішній безпековій політиці кожної держави-учасниці і Європейського Союзу в цілому.

З урахуванням характеру діяльності взаємодіючих органів публі­чної адміністрації щодо зміцнення безпеки державних рубежів, ство­рення надійної системи охорони державного кордону, автором зроб­лено висновок про необхідність конкретизації напрямків щодо удо­сконалення нормативно-правового забезпечення досліджуваної вза­ємодії, а саме:

> покращення змісту правових норм, що регламентують взаємо­дію у сфері досліджуваної взаємодії;

> упорядкування повноважень суб’єктів взаємодії для створення чіткого налагодженого її механізму, а також установлення мо­жливості притягнення до відповідальності посадових осіб, що порушують або не виконують зобов’язання.

> систематизувати нормативно-правові актів, що врегульовують взаємодію у сфері охорони державного кордону за для підви­щення рівня поінформованості суб’єктів взаємодії та покра­щення врегулювання спільної діяльності, пов’язаної із забез­печенням недоторканості державного кордону взаємодіючими суб’єктами.

> запопоновано створити при Кабінеті Міністрів України Коор­динаційного центру з прикордонних питань для постійного, ефективного врегулювання міжвідомчих і місцевих питань прикордонного співробітництва, для забезпечення раціональ­ного використання можливих сил і засобів взаємодіючих орга­нів, забезпечення скоординованості і злагодженості їх дій і за­вдяки цьому ефективно протидіяти нелегальній міграції, при­кордонній та транскордонній протиправній діяльності.

Удосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії досліджуваної сфери є напрямком підвищення ефективності охорони державного кордону України.