Деякі питання юридичної відповідальності учасників адміністративного договору

Масштабна адміністративна реформа, що відбувається в Україні, актуалізує розробку нових завдань щодо її науко­вого обґрунтування. Запропонована в концептуальних поло­женнях можливість використання адміністративного догово­ру як правової форми управлінської діяльності викликала не­обхідність розробки засад притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Нині порядок використання адміністративного договору прямо не закріплений у законодавстві, а можливість до­говірного регулювання правовідносин у сфері державного уп­равління позначена в нормах права лише в загальних рисах. Проте видається важливим подальше розроблення теорії

© Афанасьєв К. К., 2002 82

Лірник Іаутаих праць_ ............ _................. , __

адміністративного договору, який в умовах оновлення змісту державного управління має відповідні специфічні ознаки.

Договори використовуються у всіх сферах життєдіяльності суспільства, однак, залежно від змісту регульованих суспільних відносин, цей правовий феномен набуває специфічних рис, які юридичне закріплюються в нормах різних галузей права та визначають його елементи. Для аналізу правовідносин, що ви­никають між учасниками укладеного договору, важливою умо­вою його дійсності є законність змісту, яка базується на трьох основних показниках: видовій характеристиці договору, наяв­ності правових підстав його укладення й меті договору.

Найчастіше договори використовуються для регулювання цивільно-правових відносин. Сучасна практика соціально-економічних відносин істотно розширила коло договорів (до­говори ноу-хау, конституційний, лізингові й ліцензійні уго­ди, угоди про використання торгової марки та ін.), які раніше були невідомі вітчизняним суб'єктам права.

Предмет регулювання та суб'єкти права — учасники адміністративних договорів — суттєво відрізняються від ана­логічних структурних елементів цивільних договорів. Разом з тим багато положень теорії цивільного договору цілком при­датні для визначення механізму договірного регулювання адміністративних правовідносин. Це стосується порядку ук­ладення, загального змісту документів з оформлення умов до­говору (тобто відображення в тексті договору загальноприй­нятих відомостей та організаційно-правових моментів) тощо. Що ж до питання юридичної відповідальності за невиконан­ня зобов'язань, то саме тут виникають найбільш принципові

' Пархоменко Н М Договір як підстава виникнення, зміни та припи­нення правових відносин//Правова держава -К,1997. — С 255-262

83

розбіжності між цивільним і адміністративним договором. Це перш за все пов'язано з необхідністю застосування до учас­ників адміністративного договору адміністративної відпові­дальності, а отже, виникає необхідність: по-перше, притяг­нення до адміністративної відповідальності юридичної осо­би; по-друге, відповідальності перед державою особливого суб'єкта правопорушення — органа, наділеного державно-владними повноваженнями.

З метою використання багаторічного досвіду державного реагування на факти порушень за цивільними договорами пев­ний інтерес становить аналіз договірної відповідальності за за­рубіжним правом. Учені Інституту законодавства і порівняльно­го правознавства при уряді Російської Федерації порівняли досвід практики договірної відповідальності Болгарії, Польщі, Швейцарії, Угорщини, Чехії, СІЛА, Німеччини та Югославії.

Вибір для порівняльного аналізу згаданих національних правових систем (класичної континентальної в Німеччині та Швейцарії; системи «загального права» в США; пост-соціалістичної, яка тяжіє до континентальної, але далеко не повною мірою відбиває її риси, — у решті з зазначених країн) не є випадковим, оскільки він показує своєрідність викорис­товуваних у них правових конструкцій відповідальності.

Помітна наявність логічно завершених, таких, що ґрун­туються на розробках римського права, частіше за все законо­давче закріплених конструкцій абстрактного характеру

1 Договорная ответственность про зарубежному праву (аналитический обзор) // Журнал российского права. - 1999. — № 11. — С. 133-142.

84

Звірник шутвт п$аць

в країнах континентальної правової сім'ї, і, навпаки, казуїстич­них положень, розрахованих на конкретні ситуації, у праві США. Аналізуючи умови покладання відповідальності та порівнюючи правові системи, учені також дійшли висновку про те, що за всіх концептуальних відмінностей результати застосування норм про договірну відповідальність у зазначе­них країнах здебільшого виявляються досить близькими і на­самперед за рівнем відповідальності.

При цьому схожий результат досягається абсолютно різни­ми шляхами, у тому числі використанням гнучких формулю­вань при встановленні конкретних стандартів належної по­ведінки в різних видах договорів у країнах континентальної Європи, а в США — вичерпних і часто чітких судових тлума­чень панівних фікцій, яким з самого початку властивий вель­ми розпливчастий характер.

Якщо розглядати загальнотеоретичні положення адміністративної відповідальності юридичних осіб, то слід за­значити, що необхідність наукової розробки засад такої відповідальності в умовах ринкової економіки підкреслюється В. Б. Авер'яновим, І. П. Голосніченко та іншими провідними вченими в галузі адміністративного права1.

Для визначення складу адміністративного правопорушен­ня в діяннях підприємства, установи чи об'єднання громадян найбільші суперечності серед учених викликає характеристи­ка суб'єктивної сторони проступку. На думку В. Стефанюка, І. Голосніченка, М. Михеєнка, під виною юридичної особи розуміють психічне ставлення осіб, які перебувають у безпо­середніх організаційно-правових відносинах з нею, причет­них до протиправних діянь, виражених в актах юридичної осо­би, що завдали шкоди суспільним відносинам, порядку уп­равління, до цих діянь та їхніх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності2.

1 Авер 'янов В. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. - С. 6-8.

2 Стефанюк В., Голосніченко І., Мчхеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та практики // Право України. - 1999. - № 9. - С. 6-9.

7 Державне будівництво ... 85

Російський учений Ю. Колесніченко пропонує комплекс­не розуміння вини юридичної особи як сукупне психічне став­лення колективу, адміністрації до адміністративного право­порушення й оцінки посадовими особами державних органів адміністративної юрисдикції вчиненого діяння1.

На думку Д. Лук'янця, важливе значення має суб'єктивний аспект самої категорії вини, тому для визначення вини юри­дичної особи переважне значення має оцінка фізичною осо­бою не власних дій, а того, яким чином її дії впливають на дію саме юридичної особи2. Уточнюючи поняття винних дій для юридичної особи, він зазначає, що протиправні дії, вчинені юридичною особою, вважаються винними, якщо вони є наслідком свідомих дій (бездіяльності) фізичних осіб, котрі входять до складу юридичної особи3.

Є. В. Овчарова вважає, що адміністративна відпо­відальність настає тільки за наявності вини юридичної осо­би, яка вчинила адміністративно-протиправне діяння, за ви­нятком спеціально передбачених законом випадків об'єктив­ної (безвинної) адміністративної відповідальності організацій. При цьому вина фізичної особи у вчиненні адміністративно­го правопорушення розглядається у формі умислу чи необе­режності, однак сутність вини фізичних і юридичних осіб є різною. На думку автора, не слід пов'язувати вину організацій з виною їх працівників, а психологічні характеристики типу «суб'єктивне ставлення», «умисел», «необережність» вида­ються непридатними для встановлення винності юридичної особи у вчиненні адміністративного проступку4. Проблема вини юридичної особи пов'язана з її спеціальною право-

' Колесниченко Ю. Ю. Некоторьіе вопросн административной ответ-ственности юридических лиц // Журнал российского права. — 1999. — № 10.-С. 132-137.

2 Лук 'янець Д. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності // Право України. — 1999. — № 11. - С. 117-122

5 Лукьянец Д. Юридическое лицо как субьект административной от-ветственности: дополнительньїе аргументи «за» // Юридическая практи­ка.-2001.-№ 18.-С. 1,9.

4 Овчарова Е. В. Материально-правовне проблеми административной ответственности юридических лиц (к проекту Кодекса Российской Феде-рации об административньїх правонарушениях) // Государство й право. — 1998. -№ 7.-С. 14-19.

86

суб'єктністю. Тому заслуговує на увагу положення про «вину організації», сформульоване в статті Б. І. Пугінського1: вина юридичної особи у вчиненні адміністративного правопору­шення розуміється як недокладання юридичною особою зу­силь, що допускаються і вимагаються законодавством, для ви­конання покладених на неї обов'язків, за порушення яких пе­редбачена адміністративна відповідальність, а також як неви­користання наданих прав і можливостей для усунення при­чин адміністративного правопорушення. Видається доцільним керуватися визначенням вини юридичної особи, запропоно­ваним О.

Саме такий підхід до розуміння вини юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення найбільш прийнятний у випадках вирішення спорів щодо адміністра­тивних договорів. Тому з урахуванням того, що невиконання юридичною особою своїх зобов'язань за договором може бу­ти наслідком незалежних від неї причин, у законодавстві слід прийняти положення про необхідність урахування вини юри­дичної особи або обставин, які свідчать про її відсутність. Видається доцільним у визначенні адміністративного пра­вопорушення юридичної особи, яке треба включити до Ко­дексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), закріпити принцип вини юридичної особи у вчи­ненні адміністративного правопорушення як обов'язкову умо­ву притягнення її до адміністративної відповідальності.

1 Пугинский Б. Й. Применение принципа виньї при регулировании хо-зяйственной деятельности // Советское государство й право. — 1979. — № 10.-С. 63-70.

1 Зима О. Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук. — Харків, 2001.

7- 87

Де^шзне будютцтво та місцеве сшрозмір адміністративного штрафу (наприклад, на рівні середньої за­робітної плати в країні), крім адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної шкоди, за вчинення яких штраф у більш високому розмірі буде застосовуватися виключ­но в судовому порядку1.

1 Комзюк А. Т. Деякі проблемні питання проекту Кодексу України про ; адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. -2000.-Вип. 10.-С. 178-183

90

Збірник иауиюих праць

Вирішуючи питання про види адміністративні стягнень, які слід застосовувати щодо юридичних осіб, необхідно вра­ховувати, що адміністративно-відновлювальні заходи не є за­ходами адміністративної відповідальності. У зв'язку з цим ви­дається цікавою класифікація заходів адміністративної відповідальності юридичних осіб, запропонована російським ученим В. І. Димченком, в основу якої покладено характер передбачених санкціями правообмежень, а також порядок за­стосування санкцій1.

На думку В. І. Димченка, усі заходи адміністративної відповідальності юридичних осіб, які необхідно передбачати в остаточній редакції Кодексу України про адміністративні правопорушення, слід поділити на заходи морально-право­вого, майново-правового й організаційно-правового харак­теру. До перших належать попередження, до других — штраф, адміністративний арешт майна юридичної особи, сплатне ви­лучення, конфіскація та стягнення вартості предметів, які бу­ли знаряддями вчинення або безпосередніми об'єктами пра­вопорушення, до третіх — позбавлення спеціального права, ліквідація юридичної особи. При цьому вчений вважає, що віднесення тієї чи іншої санкції до відповідної групи залежить від найближчого об'єкта, на який вона спрямована, хоча нас­лідки їх застосування можуть мати й інший зміст. Наприклад, відкликання ліцензії, яке являє собою позбавлення спеціаль­ного права, може спричинити майнові втрати для юридичної особи, але основний зміст цього заходу полягає у впливі на діяльність організації, а не на її майнові інтереси, і тому ця санкція належить до заходів адміністративної відповідальності організаційно-правового характеру.

Попередження, адміністративний штраф, адміністратив­ний арешт майна юридичної особи та ліквідація юридичної особи можуть установлюватися й застосовуватися тільки як основні адміністративні стягнення, а стягнення вартості, оп-латне вилучення та конфіскацію предметів, які були знаряддя­ми вчинення або безпосередніми об'єктами адміністративно-

1 Днмченко В. Й. Административная ответственность организаций: Дис.... канд. юрид. наук. - Пермь, 1982.

91

го правопорушення, слід установлювати й застосовувати тільки як додаткові стягнення. Видається доцільним (за аналогією з відповідальністю фізичних осіб) передбачити в Кодексі про адміністративні правопорушення накладення на юридичну особу за одне адміністративне правопорушення основного або основного та додаткового адміністративного стягнення.

На наш погляд, особливість притягнення до адміністратив­ної відповідальності учасників адміністративного договору полягає в тому, що види адміністративних стягнень, які бу­дуть використовуватися до порушників умов, або повинні ма­ти універсальний характер, або їх перелік, установлений за­конами, повинен містити заходи державного реагування, що застосовуються не тільки до фізичних, а й до юридичних осіб.

Важливе значення для визначення системи адміністра­тивних стягнень матиме врахування міжнародних правових положень.

Для створення правової основи застосування державно­го примусу у зв'язку з невиконанням зобов'язань учасниками адміністративних договорів видається необхідним прийняти Закон України «Про адміністративні договори», включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення розділ «Відповідальність юридичних осіб», у якому передбачити гла­ву «Відповідальність учасників адміністративних договорів», а також доповнити перелік видів адміністративних стягнень з урахуванням специфічних санкцій реагування держави на пра­вопорушення, що вчиняються юридичними особами, у тому числі за порушення умов адміністративних договорів.

М В. Шульга, доктор юридичних наук, до­цент, провідний науковий співробітник Інституту державного будівництва та місце­вого самоврядування АПрН України, член-кореспондент АПрН України