<<
>>

2.3. Становлення держави

Більшого втілення в суспільно-політичну практику, ніж інші теорії походження держави, на нашу думку, дістали ідеї та положення теорії насильства та матеріалістичної теорії.

Теорія насильства має суттєве історичне підґрунтя, оскільки світовий досвід державотворення дає нам чимало прикладів змін усіх сфер життя народу після його завоювання іншим народом.

Це зумовлено тим, що переможці, займаючи керівні посади в апараті управління, майже завжди відігравали керівну роль у державі, що створювалася після завоювання. З іншого боку, історія також свідчить, що ступінь використання насильницького (військово-політичного) фактору в цьому процесі була різна. Не завжди виникненню держави передує війна. Залишається відкритим питання і про причини воєн, оскільки не може спільнота, в якій ще не відбулися зміни, що свідчать про перехід від додержавного стану до державного, розпочати таку війну, яка викличе фундаментальні зміни в житті іншої спільноти. Тому насильство варто розглядати в якості однієї з причин виникнення держави поряд з іншими, насамперед соціально-економічними, котрі на думку представників матеріалістичної теорії, вважаються головними.

Матеріалістична теорія при усіх її недоліках (захоплення економічним детермінізмом і класовими антагонізмами при одночасній недооцінці національних, релігійних, психологічних, військово-політичних і інших причин, що впливають на процес походження держави) є, на нашу думку, поки ще однією з самих історично обґрунтованих теорії походження і становлення держави. За цією теорією історія людства, людського суспільства складається з двох великих проміжків часу: первісного суспільства і державно-організованого суспільства. Держава – атрибут останнього, але ж вона зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково увага теоретиків держави і права прикута в тому числі і до процесів, що відбувалися в суспільстві додержавного періоду.

Особливістю соціальної влади і норм цього періоду було те, що вони по суті входили в саму життєдіяльність людей, виражаючи і забезпечуючи соціально-економічну єдність роду. Це було пов'язано з недосконалістю знарядь праці, низькою його продуктивністю. Звідси – необхідність у спільному проживанні, у суспільній власності на засоби виробництва і розподілі продуктів на основі рівності. Подібні обставини впливали на природу влади і норми первісного суспільства.

Додержавні форми влади. Процес переходу від додержавного змісту соціальної влади та норм до державної і правової організації відбувався упродовж тривалого часу (за сучасними даними він становить понад 2 млн. років) [77], але найбільш інтенсивним він був тоді, коли первісна людина вступила в епоху неолітичної революції. Неолітична революція і перехід людства (на рубежі VII-V тис. до н.е.) від привласнюючого господарства до виробляючої економіки, мали найрізноманітніші і глибокі наслідки в соціальній сфері:

а) перехід від праобщини (первісного стада) до родової общини, від родової общини до общини виробників;

б) поява ранніх осілих землеробських общин у регіонах, сприятливих для проживання людей;

в) їх успішна господарська діяльність.

Різке збільшення чисельності і щільності населення призвели до розростання землеробських общин. Це знаходило своє вираження, насамперед, у відокремленні нових сімейно-кланових груп. На території хліборобсько-родової общини могло розміститися декілька поселень, які з ростом і пожвавленням господарського життя трансформувалися у поселення міського типу.

Згодом ускладнювалася внутрішня організація сімейно-родових груп, їх члени набували нових культурних і виробничих навичок, починався поділ праці (на землеробство, скотарство, ремісництво) у різноманітних її видах. Все це сприяло підвищенню ефективності суспільного і колективного виробництва. Виробляюче господарство могло не тільки задовольняти мінімальні життєві потреби членів сімейно-кланового колективу, але і створювало свого роду «надлишки», тобто додатковий продукт.

Ці надлишки спочатку реалізовувалися за принципом внутрішньородового еквівалентного обміну, але поступово все частіше стали надходити в сферу міжобщинних зв'язків, набуваючи характеру товару.

Становлення товарного виробництва вело у свою чергу до подальшого зростання додаткового продукту, до накопичення багатства, чого не було раніше в родовому суспільстві. З'явилася об'єктивна основа для виникнення майнової нерівності між окремими сімейно-клановими общинами, а також і в самих родових групах.

Поступове зростання суспільного продукту призвело до поглиблення майнової диференціації, а отже, і до закріплення за общинно-родовою верхівкою майнових, а відповідно і соціальних привілеїв. Однак надання вождю цих привілеїв не означало ще відмови від принципу еквівалентного (рівноцінного) обміну, оскільки вони розглядалися лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і ту серйозну відповідальність, яку на себе він брав. Зайняття родових посад у сімейно-клановій групі давало вождям в нових умовах не тільки престиж і авторитет, що було характерно для попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус. При цьому виборні процедури, що відбивали давню демократичну традицію, ще зберігалися.

Обов'язки ватажків сімейно-родових общин ставали усе більш різноманітними. До них відносилися:

- організація суспільних робіт;

- перерозподіл земельних ділянок у міру зміни чисельного складу групи;

- підтримка відносин із сусідніми сімейно-клановими колективами;

- перерозподіл додаткового продукту, що добувався або провадився не вождем особисто, як це було в стадії еквівалентного обміну, а зусиллями всієї групи (нова і найважливіша функція).

У результаті неолітичної революції й ускладнення соціальної і господарської структури відбулися глибокі зміни в здійсненні влади у середині сімейно-кланових груп. Влада вождя сімейно-кланової групи, як і раніше, зберігає додержавний характер. Але здійснювані ним функції, особливо розподільна, наближали його владу до політичної, державної, оскільки вона набувала великої сили й обов'язковості для членів сімейно-родової общини.

Вона ставала більшою мірою владою становища, найвищого управлінського статусу і не пов'язувалася, як це було колись, з особистими якостями вождя. Саме тому не просто авторитет, а його владні функції починають набувати найвищої цінності в очах членів групи, які все частіше вступали у гостре суперництво за лідерство. Амбіційні прагнення до влади підкріплювалися бажанням нав'язувати свою волю колективу, одержувати від влади цілком визначені майнові й особисті привілеї.

Одним із найважливіших наслідків неолітичної революції, що мали пряме відношення до генези держави, був розвиток міжродових зв'язків і формування надобщинних структур. Виникнення й еволюція цих структур проходили значною мірою спонтанно й одержували під впливом конкретно-історичних фактів різноманітні форми. Деякі з них були типовими для одних народів, але не одержали розвитку в інших. Особливо помітну роль у процесі становлення державності зіграла одна з форм міжобщинних зв'язків і організаційних структур – племінний лад. Природним результатом еволюції общинного ладу (особливо за часів пізньородової общини) було виникнення великої кількості нових сімейно-кланових общин, що призвело до появи більш значних соціальних утворень – братерств (фратрій) і племен, а іноді і до союзу племен.

Плем'я, як правило, мало свою територію, ім'я, мову (або діалект), свої релігійні і побутові обряди. Поступово складалися й органи племінного самоврядування, насамперед, племінна рада, у котру звичайно входили вожді (старійшини) усіх родів, що складали плем'я. Члени племінних рад, а також вождь племені, обиралися одноплемінниками і могли бути ними усунуті. Будь-який з них мав можливість на засіданні ради висловлювати свою думку з приводу рішень або дій вождя.

Діяльність племінних органів сприяла :

- організації колективних робіт;

- розширенню зв'язків між сімейно-клановими групами (зокрема, міжобщинному обміну продуктами);

- врегулюванню міжкланових конфліктів, а також відносин з іншими племенами.

Спочатку ці органи вирішували лише ті питання, що виходили за межі інтересів окремих сімейно-кланових груп. Але поступово, у міру розвитку виробляючої економіки, ускладнення внутрішньоплемінної організації центр ваги в родоплемінному самоврядуванні змістився на племінний рівень, що неминуче підривало значимість і усталеність общинної демократії.

Протодержава. Важливим етапом у передісторії держави і права стало, поряд з утворенням складних надобщинних структур, формування принципово нових основ управління суспільством, яке за своєю суттю ставало вже переддержавним. Новий тип управлінської діяльності визначався потребами громадського життя, ускладненням господарської діяльності і всієї системи соціокультурних зв'язків людей. Поряд з іншими видами суспільного поділу праці (відділення скотарства від землеробства тощо) відбувалося виділення управлінської діяльності, що поступово перетворювалася у професійну. Поділ людей на дві нерівні за чисельністю групи (керуючих і керованих) почало набувати більш суспільного значення і стало останньою сходинкою у процесі утворення держави. Керівні посади давали їх володарям великі матеріальні вигоди, дозволяли їм нав'язувати свою волю колективу. Управлінська верхівка, що формувалася, не бажала розставатися з владою і привілеями, прагнула закріпити її за своїми сім'ями і кланами. Організаційна діяльність набувала політичного характеру, а адміністративно-общинна знать перетворювалася в державну. Нерідко общинна верхівка, використовуючи свій традиційний авторитет і систему релігійно-міфологічних обґрунтувань, консолідувалася в замкнуту, закриту для більшості одноплемінників групу станового або кастового характеру. Так виникла протодержава.

Протодержава об'єднувала декілька поселень (груп поселень) навколо одного значного центру – як правило, це був культовий храмовий центр, що мав релігійне значення для всієї нової спільноти. Значний за розмірами, він об’єднував кілька тисяч осіб, служив осередком багатства спільноти, придушував, підкоряв собі периферійні поселення, встановлював васальні стосунки із сусідами під час активної військово-завойовницької політики.

Глава центрального поселення очолював округ, що склався по периферії. Він носив особливий ранг-титул. Головне його право – мобілізація членів общин на спільні роботи, господарська користь від яких визначалася ним і які були основою для появи надлишкового продукту, що перерозподілявся потім між членами общин. На Сході особливу неминучість таких робіт визначала необхідність іригації.

Такий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкованих общин. При них постійно існували військові ради. Особливий прошарок еліти складали особи, пов'язані з релігійно-культовими церемоніями й обрядами, хоча глави культів, як правило, ті ж вожді і правителі. Ця організаційно-політична структура оформлювалася остільки, оскільки в ній посилювалася централізація, а автономія окремих общин ставала слабшою. Саме від сили центру починало все більше залежати виживання всієї спільноти. Це призвело до зміцнення політичної єдиноначальності як єдиного в тих ранніх історичних умовах засобу затвердити сильну організацію. Одноособова влада легше набувала релігійно-священного характеру – так відкривався і шлях до правового обґрунтування цієї влади.

Процес управління відтворювала і зміцнювала соціальна нерівність, яка по-своєму впливала на еволюцію влади. Його економічну основу складав загальний контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в регулярні роздачі вроздріб і зворотне одержання їх у виді данини як державної повинності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримував уже не весь народ, а ті прошарки, які були більш причетні до політичної верхівки, ті, хто починав розглядати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися у міру привласнення суспільного продукту і по мірі причетності до управління. Розрив у соціальному статусі став політичним: протодержава еволюціонувала в ранню державу.

Рання держава. Рання держава уже більш чисельна спільність: до декількох десятків або сотень тисяч жителів, які давали потрібний кількісний рівень праці і продуктів, відчужуваних на користь держави. На цьому етапі населення могло бути різнорідним етнічно, особливо якщо мало місце завоювання; етнічні розходження могли і доповнювати соціально-політичну ієрархію.

Адміністрація держави мала, як мінімум, три рівні – кожний із своїми задачами і функціями:

1) Центральна адміністрація (як правило, адміністрація домінуючого округу) була цілком самостійним утворенням, що відокремилось від родів, общин, кланів і займалось винятково загальнодержавною діяльністю.

2) Адміністрація областей успадкувала організацію і завдання старих протодержав; як правило, вона навіть знаходилася в клановій спадкоємності до них.

3) Общинна адміністрація – найбільш традиційна і найдавніша за походженням, у цей час вона ще нероздільна з традиційно общинним самоврядуванням (виборністю, колективними органами), але повноваження її стали більш елементарними: головне – виконати рішення вищого рівня.

Розподіл за рівнями закріплював, як правило, утворення професійних класів-станів: жерців, воїнів, переписувачів, ремісників, складальників податків тощо.

Перші протодержави і ранні держави склалися на Сході ще в IV - III тис. до н.е. переважно в південній частині Азії і частково в Північній Африці. В передній Азії, у долині рік Тигру і Євфрату, виникли Вавилон і Ассирія (раніше Шумер і Аккад), тут же по сусідству були розташовані Хетська держава, Фінікія, єврейські царства; в Африці, в долині Нілу, знаходився древній Єгипет. Дещо пізніше у Центральній Азії створюється – Давньоіндійська держава, а в Східній – Стародавній Китай. Як свідчать історичні джерела майже всі ці держави, при усіх регіональних специфічних особливостях, пройшли у процесі утворення загальний шлях переростання первісного родоплемінного суспільства в державу, що є свідоцтвом обґрунтованості матеріалістичної теорії походження держави. Підтвердженням правдоподібності іншої теорії – теорії насильства є одна з колисок людської цивілізації – Стародавня Індія, котра як держава постала після насильницького захоплення індійських територій у середині II тис. до н.е. арійськими племенами.

Дещо пізніше перехід до державності відбувся в середземноморському басейні, в античному світі. Посилаючись на Ф. Енгельса, який приділяв особливої уваги процесу походження держави, зазвичай наводять приклад виникнення держави в Афінах та Римі. Афіни вважається самою “чистою”, класичною формою виникнення держави, оскільки вона виросла безпосередньо з класових протилежностей, що розвивалися усередині родового ладу, а прискорення процесу утворення держави у Римі пов’язується з боротьбою безправних, що жили поза римськими родами, плебеїв проти родової аристократії – патриціїв. Додамо до цього, що окрім об’єктивних факторів у процесі виникнення цих держав велику роль, порівняно зі Сходом, відіграли і суб’єктивні фактори: реформи Солона і Клісфена в Афінах, Сервія Тулія – в Римі суттєво прискорили процеси майнової диференціації і, відповідно, становленню державної організації.

У більшості народів Європи падіння первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в середні віки (Держава Франків, Київська Русь тощо). В Африці, Полінезії й у деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до XIX-XX ст. і поступилися своїми позиціями не в результаті природного розвитку, а в ході європейської колонізації.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 2.3. Становлення держави:

  1. 6.3. Реформи Клісфена
  2. 7.7. Основні етапи розвитку римського права
  3. 1.2. Об’єкт, предмет та структура теорії держави і права
  4. 2.3. Становлення держави
  5. Зміст
  6. 4.4. Основні шляхи виникнення держави
  7. 3. Нормативно-правовий договір як джерело права.
  8. Виникнення держави в Афінах
  9. Готуйтеся до проміжного контролю Тести для самоконтролю
  10. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІНОІ РОБОТИ
  11. ТЕМА 12. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ НОВОГО ТИПУ
  12. §2. Ранні революції і їх вплив на становлення держави нового типу
  13. Англійська революція та її вплив на становлення держави нового типу
  14. §3. Революції останньої чверті ХѴІІІ століття та їх вплив на становлення держави нового типу
  15. Американська революція та її вплив на становлення держави нового типу
  16. Французька революція та її вплив на становлення держави нового типу
  17. §4. Революції середини ХІХ століття в Німеччині та їх вплив на становлення держави нового типу
  18. ПРОГРАМА навчальної дисципліни ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (за вимогами кредитно-модульної системи)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -