4.3.2. Централізовані форми державно-територіального устрою
До централізованих форм державно-територіального устрою слід віднести імперію.
Імперія (від. лат. imperium – влада, панування) – це створена у результаті насильницького об’єднання певних територій держава, структурно-територіальна організація котрої заснована на безроздільному пануванні центральної влади над владою і населенням нижчестоящих її територіальних частин (захоплених племен, народів, державних утворень).
Імперія справедливо вважається першою історичною формою державно-територіального устрою. Будучи притаманною станово-кастовому суспільству, вона водночас, завуалювавши своє «істинне» обличчя, продовжила певний час державне життя і в умовах громадянського суспільства. Виходячи з наявності певних зовнішніх відмінностей імперіальні форми державно-територіального устрою доцільно розподілити на: «класичні» та «колоніальні».
Класичні імперії є по суті першими формами державно-територіального устрою, котрі ті чи ніші держави набували, захоплюючи на «правах сильного» інші, більш слабкі племена, народи, держави. Починаючи з найдавніших часів і до 1918 р. історія дає безліч прикладів безроздільного панування такої форми державно-територіального устрою серед інших форм: Це такі імперії давніх часів, як єгипетська, вавилонська, індійська, китайська, Олександра Македонського, римська імперія та ін.; середньовіччя – Візантійська імперія, імперія Карла Великого, Арабський халіфат, Священна римська імперія Германської нації (і такі, що виникли в ХІХ ст. на її базі: Германська, Австро-Угорська імперії), а також Османська, Російська та інші, які проіснували до початку ХХ ст.
Процес становлення колоніальних імперій почався наприкінці XV- початку XVI ст. Першопроходцями у створенні таких форм були могутні морські держави, серед яких Іспанія та Португалія, котрі, встановивши свою владу над місцевим населенням більш як на три століття, перетворили в колонії величезні території Латинської Америки.
Класична та колоніальна імперії одна від одної суттєво не відрізнялись, оскільки обидві вони є формами державно-територіального устрою, що утворилися в результаті насильницького об'єднання територій і народів під владою більш могутніх держав. Така форма державно-територіального устрою, де завойоване населення не користувалося рівними з жителями метрополії правами та свободами, не могла не увійти у протиріччя з основними принципами громадянського суспільства. У ХХ ст. процес розпаду імперій стає незворотним. Своєрідним каталізатором цього руху виступили дві світові війни. Після Першої світової війни розпалися чотири європейські класичні імперії: Австро-угорська, Німецька, Османська і Російська, а після Другої – в 50-60-х рр. відбувся крах колоніальної системи, коли США, й, особливо Франція і Великобританія, котрі мали величезні колоніальні володіння в Азії й Африці, змушені були «скинути» з себе «зовнішню» імперську форму, яка вже не відповідала демократичній «внутрішній» формі цих держав та дати колишнім колоніям свободу у виборі майбутніх форм свого державного життя. Багато з цих новостворених країн, будучи за своєю суттю перехідними державами із сегментарними формами, обрали для себе такі же перехідні форми державно-територіального устрою.