§ 1. Загальна характеристика звільнення від покарання
Індивідуалізація покарання грунтується на прогностичній діяльності суду. На сучасному етапі оптимальним її орієнтиром є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання — виправлення засудженого. Однак у певних випадках процес виправлення засудженого може відбуватися настільки інтенсивно, що ця мета реально досягається значно раніше від закінчення визначеного вироком суду строку покарання. Тоді подальше відбування призначеного покарання такими особами втрачає свій сенс як в соціальному, так і в юридичному аспектах, суперечить принципам справедливості і гуманізму, сприйматиметься засудженим та оточуючими як прояв надмірної жорстокості. Крім цього, можливе і таке, коли з незалежних від засудженого обставин вирок суду, яким було призначено покарання певного виду, не було виконано упродовж значного часу — настільки значного, що породжені фактами засудження і призначення покарання процеси самодетермінації у поведінці засудженого узгодять її з тими правови~ ми стандартами, яких прагне досягти закон і суд, призначаючи покарання: засуджений буде чесно працювати і зразково поводитися або, принаймні, не вчинить нового злочину. Стандартів такої поведінки після вчинення злочину можуть іноді досягти винні особи завдяки процесам моральної самодетермінації і без притягнення їх до відповідальності з призначенням покарання. А буває і так, що при відбуванні покарання засуджений захворіє на тяжку хворобу, яка позбавить його здатності належним чином відбувати призначене покарання (найчастіше у місцях позбавлення волі — це захворювання на туберкульоз легень), чи стане інвалідом або ж втратить ознаки суб'єкта злочину. Втрата здатності відбувати призначене покарання може зумовлюватися і станом вагітності засудженої жінки. У зв'язку із зазначеними та деякими іншими обставинами закон передбачає систему інститутів звільнення від 410 кримінального покарання та зміни його обсягів у процесі вибування покарання. Систему звільнення від кримінального покарання та подальшої його зміни у процесі відбування покарання утворюють такі інститути: а) звільнення від покарання за давністю виконання обвинувального вироку або заміна смертної кари позбавленням волі — ст. 49 КК; б) звільнення від покарання при втраті особою суспільної небезпечності — ч. 2 ст. 50; в) умовнодострокове звільнення від покарання та заміна покарання більш м'яким — статті 52, 53; г) відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, що мають дітей у віці до трьох років, — ст. 4б2; д) звільнення від покарання чи його зниження за діяння, караність якого законом усунена або пом'якшена, — статті б, 54; е) звільнення від покарання або зміна його обсягів — на підставі актів амністії та помилування. Наявність у законі зазначених інститутів звільнення від кримінального покарання або зміни його обсягів у процесі відбування покарання справляє щодо засуджених і зворотний вплив — ці інститути стимулюють (заохочують) засуджених до інтенсивного виправлення і перевиховання. І все це, в кінцевому підсумку, дає економію обсягів кримінальної репресії, поліпшує умови ресоціалізації засуджених. Однак поряд із цим закон передбачає і такі зміни обсягів покарання при його призначенні або відбуванні, які обумовлені не економією кримінальної репресії, не наявними чи прогнозованими майбутніми змінами у поведінці винної особи, а наявною неможливістю призначення, виконання або подальшого виконання раніше призначеного покарання внаслідок законодавчих перепон, передбачених кримінальним або кримінальнопроцесуальним законом, — ч. 2 ст. 24, ч. З ст. 29 КК та ст. 408 КПК. Згідно з ч. 2 ст. 24 КК призначена вироком суду виняткова міра покарання — смертна кара — не може бути застосована до жінки, яка перебуває у стані вагітності на момент виконання вироку. В цьому випадку смертна кара замінюється позбавленням волі, тобто покарання пом'якшується. Заміну покарання передбачає і ч. З ст. 29 КК через наявну на момент призначення покарання у вигляді виправних робіт або набуту згодом, при відбуванні цього ""карання, непрацездатність засудженого. Йому виправні Р°боти замінюють штрафом згідно з передбаченими законом коефіцієнтами або громадською доганою. 411 Тож систему звільнення від покарання та зміни його обсягів у процесі відбування покарання можна доповнити ще одним пунктом: заміна смертної кари вагітній жінці позбавленням волі та заміна виправних робіт при призначенні покарання або його відбуванні більш м'якими видами покарань у зв'язку із законодавчими кримінальноправовими перепонами — ч. 2 ст. 24, ч. 3 ст. 29 КК. Кримінальнопроцесуальний закон також може створювати перепони щодо подальшого виконання покарання. Згідно з ч. 1 ст. 408 КПК засуджена до позбавлення волі особа, яка під час відбування покарання захворіла на хронічну душевну хворобу або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від подальшого відбування покарання. Захворювання на хронічну душевну хворобу тягне автоматичне звільнення від подальшого відбування покарання. Звільнення від подальшого відбування позбавлення волі щодо осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, передбачає можливість такого звільнення лише за умови, що поперше, ця хвороба є також хронічною; а подруге, потрібне також обов'язкове врахування тяжкості вчиненого злочину, поведінки засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, з'ясування того, чи не ухилявся засуджений від призначеного лікування тощо. Отже, типову систему звільнення від покарання та зміни його обсягів у процесі відбування покарання можна ще доповнити пунктом: звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку із законодавчими кримінальнопроцесуальними перепонами — ст. 408 КПК. Якщо бажаних для законодавця позитивних змін у поведінці засудженої до виправних робіт чи штрафу особи при відбуванні покарання не відбулося, оскільки після засудження поведінка винного є настільки негативною, що він злісно ухиляється від виконання призначеного йому основного покарання, то визначене вироком покарання посилюється шляхом заміни його на більш суворе покарання, незалежно від того, чи передбачає відповідна санкція цей вид покарання. Виправні роботи у невідбутому обсязі замінюються на позбавлення волі на той же термін (ч. 2 ст. ЗО КК), а невідбутий штраф у розмірі несплаченої суми замінюється на виправні роботи згідно з передбаченими законом коефіцієнтами, але на строк не більше як два роки (ч. З ст. 32 КК). 412 У зв'язку із цим зазначену типову систему інститутів звільнення від покарання та зміни його обсягів можна доповнити ще одним пунктом: посилення покарання при злісному ухиленні засудженого від відбування покарання у вигляді виправних робіт або штрафу. Із системою інститутів звільнення від покарання та зміни його обсягів формально схожий інститут зарахування попереднього ув'язнення — ст. 47 КК. Ця норма за своїм цільовим призначенням є нормою переводу кримінальнопроцесуальної репресії у кримінальноправову репресію за відповідними коефіцієнтами при винесенні обвинувальних вироків із призначенням засудженим особам покарання. До 1992 р. до системи інститутів зміни обсягу покарання у процесі відбування покарання належало також передбачене ст. 522 КК умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Невідбуту частину покарання працездатні особи, засуджені до позбавлення волі, відбували в режимі "напівволі", оскільки при умовному звільненні з місць позбавлення волі вони залучалися до обов'язкової праці під наглядом на об'єктах народного господарства. Таке звільнення узгоджене з метою покарання, оскільки однією з обов'язкових умов застосування умовного звільнення було взяте засудженим зобов'язання "зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести своє виправлення" — ч. З ст. 522. Застосування ст. 522 зупинено постановою Верховної Ради України від 16 травня 1992 р. до прийняття нового Кримінального кодексу. Усі законодавче передбачені випадки звільнення від покарання та зміни його обсягів можна поділити на безумовні та умовні. До безумовних видів звільнення від покарання або зміни його обсягів належать, зокрема, ті, що передбачені ч. 2 ст. 24, ч. З ст. 29 КК, ч. 1 ст. 408 КПК (щодо звільнення в зв'язку з хронічною душевною хворобою), ст. 49 (крім ч. 3), ч. 2 ст. 50, статтями 52, 53 (в останніх двох — лише щодо заміни покарання більш м'яким), ч. 2 ст ЗО, ч. З ст. 32 КК. Безумовними є також звільнення від покарання та зміна його обсягів у процесі відбування на підставі актів амністії та помилування. 413 До умовних видів звільнення від покарання та зміни його обсягів у процесі відбування належать, зокрема, ті, які передбачені статтями 46, 52, 53 (щодо умовнодострокового звільнення від подальшого відбування покарання). У системі інститутів звільнення від покарання та подальшої зміни його обсягів, пов'язаних із випробуванням засудженої особи, у випадку невдалого випробування засудженого та направлення його для подальшого відбування покарання випробувальний строк, упродовж якого засуджений зразково себе поводив, зараховується у строк відбутого покарання лише в одному випадку — за передбаченої ст. 4б2 КК відстрочки вщбування покарання вагітним жінкам і жінкам, що мають дітей у віці до трьох років.
Еще по теме § 1. Загальна характеристика звільнення від покарання: