§ 62. Суть і мета покарання.

Покарання – найбільш суворий захід кримінальноправового впливу, який, будучи основною формою кримінальної відповідальності особи за вчинений нею злочин, признається судом, призначається судом від імені держави в обвинувальному вироку і полягає в передбачених кримінальним законом позбавленнях чи обмеженнях її прав і свобод, а також тягне особливий кримінальноправовий стан особи – судимість.

Місце покарання в системі заходів кримінальноправового впливу зумовлене тим, що: 1) покарання – це захід кримінальноправового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи; 2) покарання є основною формою кримінальної відповідальності особи; 3) за своїм змістом покарання є (має бути) найбільш суворою формою кримінальної відповідальності. Основні ознаки покарання: 1) покарання завжди є примусовим заходом з боку держави (застосовується відповідним державним органом до особи незалежно від її волі); 2) покарання – конкретні його види – передбачене лише в кримінальному законі; 3) покарання може бути передбачене лише за діяння, яке кримінальним законом визначене як злочин (інші правопорушення не тягнуть такого примусового заходу); 4) покарання за своїм змістом полягає у позбавленні або обмеженні певних прав і свобод особи, яка вчинила злочин (може стосуватися окремих особистих, політичних, майнових та інших прав і свобод людини і громадянина, передбачених КУ та іншими законами); 5) покарання має особистий характер (позбавлення чи обмеження стосуються лише певних прав і свобод фізичної особи і не повинні поширюватись на інших осіб); 6) покарання призначається лише судом в обвинувальному вироку від імені держави (жоден інший орган не може); 7) покарання тягне особливий кримінальноправовий стан особи – судимість. Ст.22 “Мета покарання” – покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Цілі безпосередньо із змісту статті: 1) виправлення і перевиховання; 2) запобігання вчиненню нових злочинів засудженим; 3) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами. Ч.2 ст.22 – не може бути цілями покарання спричинення фізичних страждань засудженому або приниження його людської гідності. Виправлення і перевиховання передбачає досягнення певних змін у особистості засудженого. Виправлення – утримання від вчинення нових, принаймні умисних злочинів. Перевиховання – чесне ставлення до праці, точне виконання законів, поважання правил співжиття. Запобігання вчиненню нових злочинів засудженим (спеціальна превенція) – засуджений під час перебування покарання значною мірою обмежується в можливостях скоєння нових злочинів. Запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальна превенція) – покарання особи, винної у вчиненні злочину, певною мірою утримує від вчинення злочинів інших осіб – принаймні якусь їх частину. Соціальна ефективність покарання з точки зору загальної превенції невисока, але залишається одним із реальних, хоча і не основних засобів боротьби зі злочинністю. Позбавлення чи обмеження прав злочинця має відповідати тяжкості скоєного ним злочину. В багатьох випадках застосування покарання більшість його цілей може бути досягнуто одночасно (крім смертної кари).

<< | >>

↑

Источник: Лекції. Кримінальне право України.. 2000

Еще по теме § 62. Суть і мета покарання.:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -