§ 3. Осудність та неосудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільне небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину.

Кримінальний закон не містить визначення осудності особи. Поняття осудності в кримінальному праві випливає з його антитези "неосудності", визначення якої дано в ст. 12 КК. Осудність у її широкому розумінні — це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються свідомістю і волею людини. При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення своєї поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки і спроможна обирати правомірне рішення. Саме здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної. 159 Осудність — це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керування ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин. Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільне небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства. Неосудність, відповідно до ст. 12 КК, — це неспроможність особи під час вчинення суспільне небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Отже, поняття неосудності складається із сукупності двох критеріїв — медичного і юридичного.

Медичний (біологічний) критерій неосудності пов'язаний із хворобливою природою психічного розладу здоров'я людини. Це хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство чи інший хворобливий стан (ч. 1 ст. 12). Для наявності медичного критерію достатньо одного із зазначених видів психічного розладу здоров'я людини. Під хронічною душевною хворобою розуміється постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалічий психоз, старечий психоз тощо. Тимчасовий розлад душевної діяльності характеризується раптовим приступом психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчується одужанням. Це — гострий реактивний і маніакальнодепресивний психози, патологічне сп'яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо. Слабоумство (олігофренія) — це розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність. Порушення розумової діяльності може бути уродженим або набутим внаслідок інфекційного чи іншого захворювання, отриманої травми тощо. Слабоумство може бути у формі: ідіотії (глибокий ступінь розумової недорозвиненості), імбецильності (менш глибокий ступінь), дебільності (легка форма порушення розумової діяльності). 160 Інший хворобливий стан — це стан, що не є хронічною душевною хворобою і не є тимчасовим розладом душевної діяльності, але за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до них. Це тяжкі форми психопатії та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (морфійне голодування), під час яких у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності. Юридичний (психологічний) критерій неосудності включає інтелектуальну ознаку — особа "не могла усвідомлювати своїх дій" — і вольову — особа "не могла керувати ними" (ст. 12 КК). Свідомість і воля тісно пов'язані між собою і знаходять свій вияв у психологічній діяльності людини.

Інтелектуальна ознака неосудності означає, що особа не здатна усвідомлювати (розуміти) фактичний бік і соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільне небезпечного діяння. Вольова ознака неосудності — це нездатність особи керувати під час вчинення суспільне небезпечного діяння своїми діями. Для визнання особи неосудною достатньо однієї ознаки — інтелектуальної або вольової, якщо вона обумовлена одним із видів хворобливого розладу психічної діяльності. Отже, особа, яка не усвідомлює своєї поведінки, або усвідомлює, але не може керувати своїми діями внаслідок розладу психічної діяльності, вважається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. При наявності даних, що викликають сумнів щодо осудності обвинуваченого або підсудного, обов'язково призначається психіатрична експертиза (п. З ст. 76 КПК). У ч. 2 ст. 12 КК передбачені випадки, коли особа вчинила злочин у стані осудності, але потім, до винесення судом вироку, захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру. Після одужання така особа може підлягати покаранню, якщо не Lзакінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або не з'явились інші підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Примусові заходи медичного характеру підлягають у цьому випадку скасуванню. "Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочи 6 7261 161 ну, суд має вирішити питания про відновлення кримінальної справи. При цьому, у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити. Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну справу відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, необхідно надіслати відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках — прокуророві для проведення попереднього слідства"'. Час перебування особи у медичному закладі зараховується у строк відбування покарання, якщо вона засуджується до позбавлення волі або виправних робіт (ч. 1 ст. 423 КПК). Викладений вище зміст поняття "неосудність" відтворений на схемі 8.

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Осудність та неосудність:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -