12.6. Фізичний або психічний примус

Дія або бездіяльність особи, які вчинені під впливом застосування до неї фізичного або психічного примусу, і які заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам, при певних обставинах розглядаються як вибачальні з позицій кримінального закону, а отже, як такі, що виключають злочинність діяння.

Фізичний примус — це насильницький вплив на тіло особи (побої, мордування, катування тощо) або позбавлення її волі (зв'язування, замкнення в приміщенні, позбавлення іншим способом можливості вільно пересуватись у просторі).

Психічний примус — це реальна погроза негайного застосування до особи вказаних дій, погроза позбавленням життя її чи інших осіб, а також погроза знищення майна.

Мета примусу — домогтися від особи відповідної поведінки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом, що призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.

Згідно з ч.

Неможливість керувати своїми вчинками виключає вину особи, а отже, й кримінальну відповідальність. Скажімо, зв'язаний, незважаючи на опір, або приведений у непритомність працівник міліції не може нести відповідальності за викрадення коштовностей з об'єкта, який він охороняв.

Однак у більшості випадків при фізичному примусі, а при психічному — в усіх випадках особа зберігає можливість керувати своїми діями. Тоді, згідно з ч. 2 ст. 40 КК, "питання про

кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди пра- воохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК".

Тобто за правилами крайньої необхідності. Це означає, що особа, відносно якої здійснюється примус, має можливість визначити спрямування своєї поведінки. Ця поведінка буде визнана вибачальною, а отже, й правомірною, якщо: 1) завдана шкода менша, ніж шкода відвернута; 2) запобігти відвернутій шкоді іншими засобами було неможливо.

Тут реальна загроза позбавлення життя чи здоров'я переважатиме над загрозою заволодіння злочинцем матеріальними цінностями.

Скажімо, видача касиром грошей злочинцям під впливом катування чи погрози (з демонстрацією зброї) вбити його, оцінюватиметься як правомірна поведінка (хоча є чимало випадків, коли саме в такій ситуації потерпілі, в тому числі й жінки, успішно протистояли злочинцям і навіть затримували їх). Видача ж злочинцеві чужих цінностей під загрозою втрати своїх має оцінюватися в кримінально-правовому плані залежно від конкретної ситуації за правилами крайньої необхідності.

Якщо буде визнано, що здійснений на особу примус не звільняє її від кримінальної відповідальності за заподіяну нею під впливом цього примусу шкоду (скажімо, вбивство людини під загрозою позбавлення власного життя), така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Близькою до розглядуваної обставини є наявність так званої непереборної сили, тобто такої ситуації, коли особа під впливом людей, тварин, сил природи, стану механізмів тощо чинить, у зв'язку з неможливістю поводитись інакше, діяння, передбачене кримінальним законом. Встановлення наявності непереборної сили виключає вину особи, а отже, й кримінальну відповідальність. Скажімо, якщо повінь призвела до неможливості своєчасно повернутися до місця відбування покарання особи, якій було дозволено короткочасний виїзд, вона не підлягає кримінальній відповідальності, хоча формально в її діянні є склад злочину, передбачений ст. 390 КК.